четвер, 24 травня 2007 19:21

У п"ятницю перед Трійцею справляють "Діди"

Автор: фото: Олена ЧЕБАНЮК
  Поліна Сидоренко, Катерина Синяченко, Марія Сидоренко та Марія Улянок із села Річиця Чорнобильського району, переселені до села Гавронщина Макарівського району на Київщині, плетуть вінки, у яких проводжатимуть русалок на кладовище. 2002 рік
Поліна Сидоренко, Катерина Синяченко, Марія Сидоренко та Марія Улянок із села Річиця Чорнобильського району, переселені до села Гавронщина Макарівського району на Київщині, плетуть вінки, у яких проводжатимуть русалок на кладовище. 2002 рік

Християнське свято Трійця припадає на 50-й день після Великодня. А в дохристиянські часи в цю пору відзначали закінчення весни й початок літа, панував культ зелені та вшановували предків.

Та ще й сьогодні на Поліссі — північних районах Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської та Чернігівської областей — у п"ятницю перед Трійцею справляють "Діди" — урочисті трапези на честь померлих. Особливо розлогі звичаї побутували на півночі Київщини аж до чорнобильської катастрофи 1986 року. Переселенці звідти подекуди й досі їх дотримуються.

"Дідами" називають як померлих предків, так і дні їхнього поминання. Протягом року їх буває декілька. Припадають вони на час, коли змінюються пори року, закінчується старий і починається новий рік. Вважалося, що тоді межа між світом живих і світом мертвих зникає, і душі померлих приходять до своїх родичів. Їх треба пошанувати, почастувати і провести назад у потойбіччя.

Протягом п"ятниці намагаються дотримуватися суворого посту. На Діди готують три, сім, або дев"ять страв. На стіл обов"язково ставлять поминальну страву — канун, або коливо. Готують її із варених цілих пшеничних, житніх або ячмінних зерен і заправляють розведеним медом — ситою. Також на вечерю подають рибу, вареники, вівсяний кисіль і пісний борщ з грибами. Від усіх страв неодмінно мусить іти пара.

— Дієди пітаютса начіє тією парою, — пояснює Варвара Мельниченко, яка народилася 1916 року в селі Денисовичі Поліського району на Київщині. — У дверях миску ставім, утиральника (рушника. — "ГПУ") вієшаєм, шоб Дієди вміваліса з дарогі, з далієкого свієту. Застеляєм стола обрусом, викладаєм ложкі, а вієдьолкі й ножі, упасі Бог, на стуол ніє кладьом.

Звичаї ці дуже давні і сягають тих часів, коли всі металеві предмети наділялися магічною здатністю відлякувати потойбічні істоти, а тому могли завадити предкам відвідати рідних цього вечора.

Із заходом сонця сім"я сідає за стіл. Посередині запалюють поминальну свічку. Після спільної молитви за душі померлих родичів і знайомих хазяйка бере в руки тарілку. Кладе в неї по ложці від усіх страв, відчиняє двері й на порозі хати тричі запрошує:

Зієлєнь троєшна од багацько хвароб дуже памошна

— Діди-Діди! І свої, і чужі, і знані, і незнані, ходіть до мене на вечерю!

Ще й сьогодні від поліщуків можна почути: якщо Дідів не запросити на святкову вечерю, то вони нарікають, що рідні їх забули і не згадують. Вірять, що ображені предки можуть навіть помститися.

— І вани (діди. — "ГПУ") ходють самі, — переконує Анастасія Степанчук, що народилася 1924 року в селі Луговин Поліського району. — А як не запросюю, то сердятьса, ув акно стукають, шкоду можуть зрабіть.

Поминальна вечеря зазвичай проходить мовчки. Тільки час від часу згадують про добрі вчинки померлих родичів і знайомих. Розпочинають її з кануну. Кожен мусить з"їсти по три ложки, а далі приступають до інших страв. Із мисок до кінця не виїдають і посуд не миють, а залишають на ніч на столі. Горнятко з водою й тарілку зі стравою для предків ставлять на вікні.

Побачити померлих родичів у такий вечір можуть тільки невинні діти. Хоч у селі Тхорин Овруцького району Житомирської області літні люди запевняють, що бачили цілу процесію покійників, які із запаленими свічками прямували з кладовища до свого села на Діди.

У суботу перед Трійцею приносять із лісу клечання — гілки берези, клена або липи. Ними прикрашають ворота, вікна й двері хат, а гілками зеленої осики одвірки хлівів і повіток. Підлогу в хаті застеляють аїром (лепехою), чебрецем, любистком, м"ятою або полином. Зелень затикають також за ікони. Клечання колись мало відлякувати злі сили від двору й хати. Зелень сприяла врожайності й була тимчасовим місцем перебування душ померлих. У неділю букети квітів і трав святять у церкві.

— Зієлєнь троєшна од багацько хвароб дуже памошна, — розповідає 70-річна Настя Кислинська, уродженка села Яблонівка Поліського району. — Прібрать і висушіть єї надо. Ложать поміж снопи — кажуть, миші не будуть їсти. Корові запарюють і дають, як хто зглазів. А ще ту зієлєнь розпарюють у молоці і ложать до нарива, шоб прорвало. І як голова боліть, і як горло, то поміть-пополоскать, і як рукою знімає.

Поліщуки вірять, що тиждень після Трійці по землі ходять русалки, тому й називається тиждень Русальним. Русалками, за повір"ями, стають ті, хто народився або помер на Трійцю, хто загинув "не своєю смертю" — утопленики, самогубці, а також дівчата, що померли зарученими, або дітки, які вмерли нехрещеними.

В Україні ще й сьогодні зберігається звичай напередодні Трійці закопувати перед порогом хати три молоді берізки або кленки.

— Стариє люде казалі, — пояснює 70-річна Софія Ющенко з чорнобильського села Роз"їжджа, — шо на цих деревах русалки гойдаютьса цілий тиждень, тому й кажуть на нього — Русальний.

На цьому тижні суворо забороняється прати, полоти, ткати й прясти, купатися в річці, а також ходити до лісу й на поле. Саме там, за народними переказами, можна зустріти русалок — вродливих дівчат у білих сорочках, із розпущеним волоссям і прозорими синіми очима. У місячну ніч із піснями та сміхом вони водять хороводи й, плещучи в долоні, бігають нивами.

Русалка як засмієтса, так ото ніби хто горохом па долівкіє сипанув

Зустрівши людину, русалки намагаються втягнути її до своїх розваг, щоб потім залоскотати до смерті й забрати з собою на дно річок або озер. Упіймавши дівчаток-підлітків, русалки загадують їм загадки: якщо відгадають — відпускають, якщо ні — забирають із собою. Тому протягом всіх Зелених свят дівчата носили із собою полин і часник, який за різкий запах нібито не люблять русалки.

Особливо небезпечним вважався четвер на Русальному тижні, який називався ще Сухим, або Русальним Великоднем.

— Калісь казалі, шо у вавторок треба, шоб пашов дощ, дак це русалки уміваютса. А у четвер, пуосліє дащу будуть вани пересушуватса, — розповідає старенька переселенка з чорнобильського села Копачі Устиня Курта.

Цього дня не можна було нічого робити на полі та городі, бо це може призвести до посухи й неврожаю. А ще русалки крадуть маленьких дітей, залишених батьками без нагляду. Намагаючись їх задобрити, жінки вивішували для русалок сорочки, рушники, намітки, що у прадавні часи, ймовірно, сприймалось як жертва душам померлих предків.

У понеділок після Русального тижня відбувалися прощання з русалками і їх проводи із рік, озер і нив до лісу або на кладовище. Переселенці із села Річиця з-під Чорнобиля, що нині мешкають в селі Гавронщина Макарівського р-ну Київської області, зберегли традицію проводів русалок і на новому місці. Тепер взяти участь у цьому прадавньому обряді приїздять сюди науковці й кінематографісти не тільки з усієї України, а й з Польщі, Канади, США та Японії.

— Нієма роду ув якому б не було русалок, — каже 69-річна Поліна Сидоренко. — То всі й мусять раз на рік їх пом"януті, бо так нас наші матерки вчилі.

Аби провести русалок із села на кладовище, плетуть вінки з волошок, клена, берези.

— Каліс русалки хаділі, — додає 66-річна Катерина Синяченко. — Алє їх ніє відно було, тільки чулі так, ніби дітки в житі спієвають. А русалка як засмієтса, так ото ніби хто горохом па долівкіє сипанув.

Як стемніє, жінки виходять на ріг вулиці й починають співати русальних пісень. Їм відповідають співом мешканці сусіднього кутка, приєднуються і з інших. Так поступово з усіх вулиць стікаються люди й утворюється процесія. Із квітами та вінками вона рушає на кладовище під безперервний спів русальних пісень, як-от:

Ой вийду я на гору,

Ой вдару я в долоні,

Щоб долоні щеміли,

Щоби персні дзвеніли,

Щоб русалочки чули.

По обидва боки від входу до кладовище чоловіки розкладають вогнища, між якими й проходить уся процесія. Кожен іде до могили своїх родичів знімає з голови русальний вінок і вішає на хрест. На могилах жінки починають голосити. Голосячи, розповідають родичам про все, що відбулося в родині протягом року.

Закінчуються проводи русалок перекочуванням через могили — "щоб спина не боліла". У давнину ж це символізувало завершення свята і встановлення знову твердої межі між людьми та їхніми предками аж до наступного року. Після цього всі намагаються якомога скоріше залишити кладовище й дорогою додому співають уже звичайних ліричних пісень.

Зараз ви читаєте новину «У п"ятницю перед Трійцею справляють "Діди"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути