Ватага маланкарів приносила мітлу й по всій хаті розкидала нею сміття

 

— У нас так казали: "Гість на поріг — Христос у хату", — розповідає 67-річна Марія Абрамова з села Клюшниківка Миргородського району Полтавської області. — В нашому селі ввечері на Маланку ще на початку 1960-х щедрували підлітки. По двоє, по троє, але тільки свого кутка. А дорослі маланкували. Ходили великими ватагами, жінки й дівчата обов'язково запнуті великими платками, кольорові фартухи поверх пальт або кухвайок. За ними йшов хлопчик і ніс зірку. Їх радо запрошували, пригощали.

Подекуди в хаті розігрували пародійне весілля Василя й Маланки. Замість ікони "наречених" благословляли пічною заслінкою, рублем і качалкою. В руках вони тримали "свічки" з качанів кукурудзи. Ватага маланкарів приносила мітлу й по всій хаті розкидала нею сміття. Піч мили водою, а лави білили крейдою. Господарі мусили не ображатися й не обурюватися. Бо якщо цього дня з кимось посваришся чи поб'єшся, будеш цілий рік сваритися й битися.

Така поведінка маланкарів, ритуальні бешкети молоді були магічними актами. Вони імітували хаос, який наступає наприкінці року. А пародійне весілля було ритуальним розігруванням міфу про шлюб божества-­громовержця й маланки-блис­кавки. У недалекому минулому цей звичай побутував на Україні від Карпат до Слобожанщини.

— Всіх приймали. Бо відказати, не пустити в хату в таку ніч, вважали за гріх, — згадує Марія Абрамова. — Але були й такі, що проганяли. Казали, "не старцюйте". В школі тих, хто ходив щедрувати, шпетили, висміювали, тикали в них пальцями. Чомусь це вважали релігійною пропагандою.

Ранком на Василя хлопчики-посипальники віком 7–14 років зерном посівають ­господу. Бажають вдалого нового року. Щоб наступного року вродив гарний урожай, посипати треба з рукавиці чи торбинки. При цьому обов'язково примовляючи:

"Ой у полі, полі, сам плужок оре. А за тим плужком сам Господь ходить. Діва Марія їсти носить, їсти носить, Бога просить. Ой роди, Боже, жито-пшеницю, жито-пшеницю, всяку пашницю. Добрий день. Будьте здорові, з Новим роком та Василем. На щастя, на здоров'я, на Новий рік. Щоб вродило краще, як торік жито, пшениця, всяка пашниця. З Новим роком, з новим щастям, з новим здоров'ям".

На Закарпатті, Поліссі й Над­дніпрянщині вдосвіта заводили до хати "полазника". Це — прикрашений калиною, барвінком, стрічками кінь, віл, баран. Так вітали господарів із новим роком, з новим щастям. Вважали, посипальників і полазників слід пригостити. А якщо в помешканні є незаміжні дівчата, запросити до столу, щоб "свати сідали".

Свята Меланія викуповувала боржників із неволі

13 січня — день пам'яті преподобної Меланії Римлянки (V ст.). Походила із знатної та заможної сім'ї. Коли їй було 20 років, трагічно загинули її діти. Разом із чоловіком присвятили себе служінню Господу. Приймала нужденних і подорожніх. Допомагала хворим. Відвідувала тюрми, місця заслання, рудні, де утримували боржників. Викуповувала їх із неволі. А ще навертала язичників до християнства. На гроші подружжя збудували багато храмів у Сирії, Палестині, Єгипті.

14 січня згадують святителя Василя Великого (ІV ст.). Родом із Кесарії Каппадокійської. Нині це турецьке місто Кайсері. З дитинства захоплювався науками, отримав блискучу освіту в Константинополі й Афінах. ­Прославився святістю, глибоким знанням Святого Письма, працями на благо церковного миру та єдності. Всі власні кошти віддавав на лікарні, притулки для бідних і заснування монастирів.

Також цього дня православні та греко-католики відзначають Обрізання Господнє. Відбулося воно через сім днів за встановленим для всіх немовлят чоловічої статі правилом й знаменувало Новий заповіт людини і Бога. При здійсненні цього обряду богонемовляті дали ім'я Ісус. В Україні поширена назва свята Найменування Господнє, Щедрий вечір, Щедрець. За юліанським календарем, за яким жили українці до 1918 року, в ніч із Маланки на Василя настає Новий рік.

×