— Слідчий розкопав, що я ворог потомственний. Мій батько — офіцер радянської армії і учасник битви на Волзі — нікого не цікавив. Якийсь детектив знайшов, що один із моїх дідів був георгіївським кавалером, а другий куркулем, — згадував письменник Микола Холодний в інтерв'ю київській газеті "Молода гвардія" 1991-го.
Його почали переслідувати під час навчання на філологічному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка 1965 року. Спілкувався з дисидентами Іваном Драчем і Ліною Костенко. Поширював самвидав і долучався до протестних акцій. Разом із одногрупником Віктором Могильним почистив і побілив пам'ятник історику Михайлу Грушевському на Байковому кладовищі у Києві, який перед тим хтось замастив дьогтем. Не боявся сперечатися і ставити провокативні питання під час лекцій.
— Тобто якщо людина походить від мавпи, а Ленін — людина, то він теж походить від мавпи? — серйозно каже Микола Холодний під час заняття з логіки. Студенти сміються, а викладачка робить вигляд ніби не чує.
Тоді ж збирається одружитися із жителькою села Голубиного на Закарпатті 19-річною Терезою Цимболинець. Познайомився з нею за два роки до того, коли приїжджав у село у відрядження від комсомолу. З того часу листуються. Кілька днів гостює у дівчини. Заносять документи до сільської ради. Там просять приходити через місяць — тоді розпишуть.
Та, коли Микола Холодний їде у справах до Виноградового, дівчину викликають до Свалявського КДБ. Вимагають розповісти про антирадянські справи нареченого, питають про його вподобання. Вона ні про що не знає і все заперечує. Після того батько забороняє доньці зустрічатися з хлопцем. Пізніше жінка згадуватиме: "Кохання наше було взаємним, але нещасливим — зґвалтованим, заґратованим, режимним".
Студент іде на презентацію книжки професора Арсена Іщука "Вербівчани" в Києві. Той виграв у більярд в літературознавця Олекси Засенка обіцянку висунути роман на Шевченківську премію. Тому дійству хочуть надати рис помпезності. Зганяють повний зал студентів. Ніхто з них книги не читав, тому обговорення не виходить.
— Твір не відповідає вимогам соцреалізму. Де ви чули, щоб чиновники говорили українською, — кидає репліку Микола Холодний.
Після цього студента викликають до комсомольської організації. Влаштовують судилище.
— Чому ви носите бороду, студенте? Це неприйнятно! — беруться повчати.
— А ви б у нього запитали, — серйозно відповідає Микола Холодний і показує пальцем на портрет філософа Карла Маркса, що висить у залі.
— Це доказ того, що ви налаштовані вороже до марксизму-ленінізму, — констатують. — Доведеться виключати з організації.
Миколу Холодного виганяють з 5-го курсу і хочуть заборонити жити в Києві. Про це повідомляє голова Спілки письменників УРСР Олесь Гончар. Рекомендує знайти роботу. Та хлопцю повсюди відмовляють.
Тиняється по квартирах знайомих у Києві. Якось стає декламувати свої вірші "Монолог Франка" і "Собаки" біля пам'ятника Івану Франку. Його затримують і відправляють до Лук'янівської в'язниці. У протоколі вказують: "За напад на міліціонера". Через кілька тижнів звільняють і виселяють з міста.
Працює сторожем на свинофермі у селі Ново-Олександрівка — тепер Долинський район Кіровоградської області. Згодом переїжджає у Козинці — Бородянський район на Київщині. Режисер Сергій Параджанов та Іван Дзюба допомагають придбати хату в Микуличах — у тому ж районі. Влаштовується в місцеву школу вчителем.
У видавництві "Смолоскип" в США виходить його збірка "Крик з могили". Про це дізнаються в КДБ. Дають вказівку "Літературній Україні" написати розгромну рецензію.
"Для нього наша країна — могила, — зазначає критик Олександр Ковтуненко. — З усього, що дороге і святе для радянської людини, цей поет іронізує, глузує і зубоскалить".
Над збором компромату працюють управління КДБ Дніпропетровської, Кіровоградської, Львівської, Одеської і Полтавської областей. У лютому 1972-го відкривають кримінальну справу за "антирадянську діяльність".
— Микола Костьович? — на вулиці в Києві підходять невідомі чоловіки, беруть під руки й кидають у білу "Волгу".
— Фашисти! Рятуйте! — кричить чоловік, але перехожі не реагують.
Садять до слідчого ізолятора в Києві. Потім везуть на обшук його будинку в Микуличах. Господар помічає, що двері будинку вже хтось відкривав. Відсутні самвидави та зірвана зі стіни газетна вирізка про вихід Микити Хрущова на пенсію.
Дають почитати свідчення деяких знайомих. У них йдеться про критику влади Миколою Холодним та "націоналістичні вірші". Після цього він зрікається своєї поезії.
— Куди ви хочете їхати на схід чи на захід? — питає слідчий.
— На схід — це в Сибір? Давайте краще на захід, — каже, маючи на увазі Європу чи США.
— Добре, поїдете, — погоджується кагебіст. — На Вінниччину.
Поета змушують жити під домашнім арештом у Вінниці.
6 поетичних збірок видав Микола Холодний — "Крик з могили", "Сутеніє в душі", "Я народився біля підніжжя Везувію", "Про Душу в пісні", "Дорога до матері", "Усмішка Джоконди". Писав про складне життя людей і критикував владу.
950 рублів заплатив 1969-го Микола Холодний за сільську хату у Микуличах на Київщині. Поїхав укладати угоду з Василем Стусом, якому довірив гроші. Зустрівши їх, господиня почала правити 1000 рублів — на 50 більше, ніж домовлялися. Чоловіки подалися шукати гроші, яких не вистачало. Коли повернулися, жінка погодилася на 950. Після їхнього відходу розрубала собі руку сокирою і розтлумачила це як кару божу за хитрування. Витрачена на житло сума відповідала восьми середнім зарплатам. Половину зібрав із гонорарів, решту дали друзі.
Вигнали зі школи за відмову зголити вуса
1939, 31 липня — у сім'ї колгоспників Костянтина і Ганни Холодних у селі Краснопіллі Коропського району на Чернігівщині народився син Микола.
1950 — починає навчатися у місцевій середній школі. У 16 років його виключають за відмову зголити вуса. Пише сатиричний вірш про колгоспного бригадира. Той погрожує розправою, тому юнак тікає із села до Миргорода. Влаштовується працівником на стадіоні.
1960 — закінчує Ромоданівську школу робітничої молоді на Полтавщині і вступає до обласного літературного об'єднання. За рекомендацією групи тамтешніх письменників вступає на філфак Київського університету.
1965 — виганяють із комсомолу та університету. Одружується з учителькою Марією Глушук із селища Привітне на Черкащині. За рік розлучаються, бо чоловік не може знайти роботи й житла. Стає студентом філологічного факультету Одеського університету імені Іллі Мечникова. Після нього працює в Самгородській школі на Київщині.
1972 — працює у редколегії львівського самвидавного журналу "Скриня". Під час візиту до Києва його арештовують і садять під домашній арешт у Вінниці. Через рік переїжджає до Остра Чернігівської області. Працює у школах. Пише до президента США Рональда Рейгана і просить політичний притулок.
1991 — прокуратура реабілітує Миколу Холодного. 1995-го здобуває премію Академії Бу-Ба-Бу "За найкращий вірш року".
2006, 23 березня — помер у власній квартирі в Острі. Похований на місцевому цвинтарі
3 
1
Коментарі