18 серпня 1991 року з метою збереження СРСР Михайло Горбачов був узятий під домашній арешт під час перебування в урядовій резиденції в Форосі (Крим). Владу в країні на себе перебрав Державний комітет з надзвичайного стану (ГКЧП), який проголосив себе органом "для управління країною і ефективного здійснення режиму надзвичайного стану".
Економічна і політична криза кінця 1980-х років поставила суспільно-політичне питання про необхідність реорганізації Радянського Союзу. 3 грудня 1990 року Верховна Рада СРСР підтримала концепцію запропонованого Президентом СРСР Михайлом Горбачовим проекту Союзного Договору і передав його для обговорення на IV З'їзд народних депутатів СРСР, який 24 грудня поіменним голосуванням делегатів постановив вважати необхідним збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою забезпечуватися права і свободи людини будь-якої національності. Того ж дня з'їздом було прийнято постанову щодо проведення всесоюзного референдуму про збереження оновленого Союзу як федерації рівноправних суверенних Радянських Соціалістичних Республік.
Всесоюзний референдум про збереження СРСР відбувся 17 березня 1991 року і на ньому більшість громадян проголосували за збереження та оновлення СРСР. Остаточна редакція "Договору про Союз суверенних держав" була опублікована в газеті "Правда" 15 серпня 1991 року. Його підписання планувалося 20 серпня, причому з цієї ж дати таким, що втратив силу, мав вважатися Договір про утворення СРСР 1922 року.
З метою недопущення підписання нового Союзного договору 18 серпня 1991 року у Москві було оголошено про створення Державного комітету з надзвичайного стану (ГКЧП), до складу якого увійшли прем'єр-міністр СРСР, міністри оборони і внутрішніх справ, голова КДБ та ряд інших; очолив цей орган віце-президент СРСР Геннадій Янаєв. У першій своїй відозві ГКЧП оцінював загальні настрої в країні як дуже скептичні стосовно оновлення СРСР і постановою №1 припиняв у країні діяльність небажаних новому режиму органів влади і управління, політичних партій і масових рухів, заборонив проведення мітингів, вуличних походів, демонстрацій та страйків, встановлював контроль за засобами масової інформації (цензуру); постанова №2 обмежила перелік друкованих центральних та московських газет кількома лояльними виданнями. Під приводом дотримання надзвичайного стану в Москву були введені війська, а у Форосі був взятий під домашній арешт президент СРСР Михайло Горбачов.
Основною силою, що виступила проти путчистів було керівництво РРФСР. Першого ж дня перевороту президент Борис Єльцин закликав громадян до опору; до будинку Верховної ради РРФСР почали прибувати москвичі, почалось будівництво барикад, на сторону законного уряду перейшла частина військових з бойовою технікою. Начальником штабу оборони Білого дому був член московького Руху український дисидент Григорій Куценко. В Україні заколотників однозначно засудили політики та партії з націонал-демократичного та націоналістичного таборів: НРУ, УРП, Союз українського студентства, "Меморіал", Товариство Лева, СНУМ. Донецькі шахтарі теж постановили не визнавати розпорядження ГКЧП, оголосили про безстроковий політичний страйк, вимагаючи заборони КПРС та Компартії України.
Вночі 20 серпня, у Москві відбулось перше зіткнення між армією і захисниками Білого дому - під час блокування колони БМП, яка рухалася містом, загинуло троє захисників Будинку Рад. Однак штурмувати будинок парламенту путчисти не наважилися, і 21 серпня міністр оборони СРСР Дмитро Язов віддав наказ вивести з Москви всі частини в місця постійної дислокації і зняти блокаду Білого Дому, а о 17-00 Янаєв підписав указ, в якому ГКЧП оголошувався розпущеним, а всі його рішення недійсними. У ніч на 22 серпня до Москви повернувся Михайло Горбачов. Того ж дня члени розпущеного ГКЧП та особи, які їм активно сприяли, були заарештовані.
24 серпня Михайло Горбачов розповсюдив заяву, якою засудив участь керівних органів компартії в державному перевороті, запропонував ЦК КПРС саморозпуститись та склав з себе повноваження Генерального секретаря ЦК КПРС. Цього ж дня Борис Єльцин видав указ про припинення діяльності компартії РРФСР. Символом остаточного краху перевороту став демонтаж пам'ятника Феліксу Дзержинському біля будівлі КДБ.
Слідство у справі ГКЧП тривало до 14 січня 1992 року, а судовий процес тривав з 14 квітня 1993 року по 6 травня 1994 року. На всіх 15 підсудних була поширена амністія, а незгідний з цим рішенням генерал армії В. І. Варенников був виправданий 11 серпня 1994 року за відсутністю складу злочину.
4 
1
Коментарі