Хоча настання ери глобальних подорожей та стирання білих плям з карт часто асоціюють з епохою Великих географічних відкриттів, відомо, що людина активно переміщалася між островами і навіть материками задовго до 16 століття.
Як правило, свідченням давніх подорожей є предмети матеріальної культури у вигляді знарядь праці, предметів побуту, одягу, прикрас і так далі. Але цього разу внесок у висвітлення історії людства належить рослині.
Мова йде про батат, або "солодку картоплю", яку почали вирощувати приблизно в шостому тисячолітті до нашої ери в районі перуанських високогір'їв Південної Америки. Володіючи поживними бульбами, батат легко увійшов у коло культивованих людиною рослин, поширившись по всій планеті.
Однак характер і час його поширення виявилися загадкою для сучасних дослідників. Наприклад, колись вважалося, що "солодка картопля" була завезена в південно-східну Азію і Океанію португальськими та іспанськими мореплавцями в 16 столітті. Але знахідки в цьому регіоні обвуглених бульб віком близько 1000 років спростували це припущення.
Крім того, експериментально було доведено неможливість занесення в Океанію плодів рослини солоними водами Тихого океану. Але лінгвістичний аналіз показав, що назва батату, використовувана південноамериканськими індіанцями Кечуа, схожа з полінезійською.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ураган Сенді оголив уламки старого судна
Вирішивши, що відповідь на загадку можна отримати, вивчивши ДНК рослини, французькі дослідники проаналізували генетичні маркери сучасних і стародавніх бульб батату. У статті, опублікованій в журналі PNAS, представлений цікавий висновок про значні відмінності між "солодкою картоплею" західних і східних районів Океанії.
Відкриття підтверджує так звану тристоронню гіпотезу, згідно з якою "солодка картопля" була завезена в Океанію тричі. Вперше це сталося завдяки контактам між полінезійцями і південноамериканцями, потім батат був завезений іспанцями з Мексики, і, нарешті, португальські торговці доставили рослину з Карибського регіону.
Іспанські та португальські сорти виявилися на островах західної частини Тихого океану, в той час як більш давні південноамериканські - в східній частині.
Автори роботи підкреслюють, що саме по собі їх дослідження не є прямим доказом контактів жителів Океанії з південноамериканцями, зате воно може вважатися одним зі свідчень на користь цього припущення разом з лінгвістичними та археологічними роботами.
Відзначимо, що більш докладно генетичну історію рослини простежити досить складно, оскільки європейці протягом довгого часу активно скуповували і перевозили батат з однієї частини світу в іншу, змішуючи бульби різного походження. Тим не менш, виведення французьких фахівців може мати далекосяжні наслідки у справі вивчення історії народів Океанії.
3 
1
Коментарі