Мати виношувала його під гул гармат Паризької комуни. І він вродився немічний, але хоробрий, все рвався на війну. Не брали — бо астматик. Військові комісії, які він пройшов, фіксують його зріст — 168 сантиметрів. Не богатир.
За два роки до народження Марселя його батько-лікар їхав воювати з холерою в Туркестан через Одесу. Рівно через 50 літ тут міг опинитися й Марсель. 1919 року французи висадили в Одесі десант. А Петлюра саме бився з більшовиками й попросив у них помочі. Вони сказали: а нехай Україна прийме протекторат Франції! Якби ми погодилися, Париж був би тепер нашою другою столицею. Але ми не схотіли. Отаман Григор'єв викинув французів з Одеси.
Пруста там не було. А шкода: добрий моряк, і на дуелі бився лише на шаблях. Був би у нас як удома. Бо тут Рильський читав прозу Доде в оригіналі й любив музику Бізе. А з сином Доде і сином Бізе Пруст дружив. Було б про що говорити.
Ми з французами зробили тоді дві дурниці: вони не взяли Пруста сюди, а ми не схотіли, щоб Париж став нашею столицею. Через те знайомство українців із великою книгою 20 століття — "У пошуках утраченого часу" — надовго відклалося.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Каганович півгодини присвятив романові Яновського
Пруст написав одну з тих книг, які здаються неможливими. Вона постала з ковтка чаю, аромат якого нагадав Марселю дитинство й увесь утрачений час. В одному ковтку — півстоліття. Як це написано — збагнеш, лише як прочитаєш. Але не перекажеш.
Легко було радянським критикам казати: Пруст — паразит і писав про паразитів! Справді, його герої нічого не роблять. У семи томах нема жодної фізичної праці. Всі лише балакають, слухають, думають і дивляться. На кілька сторінок — опис, як герой розглядає сонну дівчину. Вона спить, він на неї дивиться. Сказитися можна!
Але ж справді, що ми робимо, коли нападає любовна меланхолія? Ми косимо сіно, ловимо рибу чи спимо — головну роботу робить наша душа. Сім томів "Утраченого часу" — опис цієї титанічної роботи. Пруст дещо про це знав. В анкеті писав: улюблене заняття — любов.
Марсель змалку мав дві хронічні хвороби. Перша — астма, з десятилітнього віку. Скоро з'явилася й друга хронічна недуга — любов. Невинність він втратив у сімнадцять.
Героя "Утраченого часу", як і автора, звати Марселем. Перша любов, описана в романі, відбулася ще до його народження. Потім він підріс — і закохався в ту саму жінку! А перед тим — у її дочку. Потім у дукиню Германтську. І ще — одразу в чотирьох подружок. Далі — в одну з них. Хоча любов завжди одна, бо народжується і живе лише всередині нас.
Це описано точно й тонко. І не подумаєш, що автор, окрім мами, жінок не любив. Правда, в юності закохався в куртизанку Лору Ейман, про яку тоді саме вийшла книга. Лора подарувала йому ту книгу — як протиотруту від любові. Згодом Марсель дізнався: протиотрута неможлива.
У тій самій анкеті, де "улюблене заняття — любов", він писав, що в жінці йому дорогі чоловічі чесноти, а в чоловікові — жіночі чари. За часів Пруста це вважали куди більшим гріхом, ніж тепер. Коли йому натякали на це, він викликав на дуель. Якби натякали на всі його зв'язки — дуелей було б не менше двох дюжин.
1914 року секретар Пруста, Альфред Агостінеллі, став курсантом авіашколи. На своєму літаку він впав у море й потонув. Того дня Пруст, ще нічого не знаючи, писав йому, що купив літака за 27 тисяч франків і хоче вигравірувати на фюзеляжі сонет Маларме "Лебідь". Той рік, перший рік Світової війни, забрав у Пруста кількох друзів. Тому він так рвався на фронт.
Смерть Агостінеллі він пережив так само тяжко, як смерть матері. А вже через кілька місяців збайдужів. Люди, одержимі любов'ю, бувають страшні. Пруст добре знав це.
В останній рік життя він закінчив усі сім томів. Шостий і сьомий вийшли вже по смерті автора. Книга була така несподівана, що французи не швидко розібралися з рукописами й "повний" Пруст у них з'явився далеко не одразу.
Тепер Пруста можна читати українською. На межі 20 й 21 століть київське видавництво "Юніверс" випустило всі сім томів, за сприяння Посольства Франції та Французького культурного центру. Отак виправлено помилку 1919 року, й Пруст з'явився в Україні.
Переклад зробив Анатоль Перепадя. Цей 71-річний чоловік носив круглі окуляри, сандалі на босу ногу й їздив по місту на велосипеді. Французи нагородили його за переклад Пруста Орденом Пальм. Це ніби Орден Почесного легіону — для літераторів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Про життя Маркеса знімуть фільм
1871, 10 липня — в Парижі, в родині доктора Адрієна Пруста народився син Марсель-Валентан-Луї-Ежен-Жорж Пруст
1895 — стає ліценціатом гуманітарних наук (філософія)
1904 — починає опрацьовувати мотиви й теми роману, який поки що не має назви
1909 — для звукоізоляції стіни кабінету письменника оббили корою коркового дуба. Пруст працює багато, навіть в улюблену оперу не ходить — слухає її по телефону
1912 — закінчено два перші томи під назвою "Перебої почуттів. Утрачений час". Видавці відхиляють книгу
1913 — Пруст знаходить назву "У пошуках утраченого часу" й видає перший том власним коштом
1922 — закінчує епопею
1922, 18 листопада — смерть Пруста
1925–1927 — виходять шоста й сьома книга епопеї
1987 — у Парижі, за редакцією Жан-Іва Тадьє, вийшло найповніше видання "У пошуках утраченого часу"
3 
1
Коментарі
1