У Центрі візуальної культури в Києві перед презентацією книгу Наталі Гуменюк "Майдан Тахрір. У пошуках втраченої революції" продають по 50 гривень. Авторка підписує книги, обіймає відвідувачів через одного — тут багато її знайомих.
Книгу репортажів журналістка-міжнародниця написала під час своїх подорожей країнами Близького Сходу у часи тамтешніх революційних перетворень. Герої книги — активісти, музиканти, блогери, військові, ісламісти, художники, повстанці — учасники повстання проти влади. З 2011 року Наталя як фрілансерка висвітлювала протести в різних регіонах світу — побувала в понад 50 країнах. Упродовж року готує репортажі про ситуацію в Криму та на Донбасі.
- Тексти, написані у розпал "арабської весни", безпосередньо резонують із досвідом українського суспільства після Майдану, - каже авторка. - Це збірка репортажів з Йорданії, Єгипту, Тунісу, Іраку, Ірану, Туреччини і Палестини. Мене цікавив досвід простих людей, людські історії. Завжди дратувало, що про людей говорять мало — переважно тільки про геополітичні інтереси.
Багато реалій "арабської весни" резонували з Революцією гідності і україні.
- Наприклад, армія в Єгипті дуже нагадує олігархічний уклад, коли люди володіють великою кількістю майна і є впливовими. Ці речі дуже резонували з нашими.
Водночас, каже Наталя, люди на Сході знаходяться в значно гірших геополітичних умовах, що не дає їм розслаблятися.
- Українці були переконані, що наші революції приречені на успіх. Бо наша країна знаходиться на кордоні з Європейським Союзом, а значить, можна нічого не робити, а чекати, що все буде добре. Тоді як у тому ж Каїрі юристи більше парилися над тим, як виводити кошти з офшорів. Я зрозуміла, що є країни з набагато гіршими історичними умовами, але люди там борються.
На Сході протести, на відміну від українських, були безлідерські.
- Мене туніські хлопці запитували про Ющенка: "Чому ви йому повірили? Як можна вірити одній людині? Як можна покладати всю надію тільки на неї, а не на зміну всієї системи?"
Досвід протестних рухів показує, що найважче — не перемогти в революції, а втримати досягнуті нею набутки надалі.
- Те, що відбувається після революції, напевно, найскладніше. Зрозуміло, що ми перейшли час оксамитових революцій, коли якщо верхівка змінилася не стовідсотково на нашу користь, значить, все провалилося. Досвід революцій у світі показує, що система все-одно буде далі чинити опір. Питання — як нам з цим боротися. Дивувало, що на Сході люди кажуть: "Починаємо революції. Напевно, через 50 років щось та й вийде з цього". Я думаю: "Як стільки часу? Та нашій назалежності тільки 20!".
- Росія взяла українську систему кодів боротьби за незалежність і її дискредитувала. Ми звикли, що в нас є агресор, і протистояння. А Росія веде терористичну війну, в якій терористами називає і нас. Не уявляла, що мої однолітки можуть стати ветеранами, це дуже важко усвідомлювати, - зізнається авторка.
3 
1
Коментарі