17 листопада 1921 року під містечком Базар на Житомирщині загинув міністр морських справ УНР, контр-адмірал Михайло Білинський. Він не дався у полон більшовикам і вистрелив собі у скроню.
Військовий народився у 1883 році в селі Дробове-Барянтинське Драбівського району Черкаської області. Вчився у Полтавської гімназії та в Лазарєвському інституті східних мов.
1909 року розпочав військову службу юнкером Балтійського флоту. Отримав звання мічмана після закінчення Морського корпусу. Через рік звільнився у запас та розпочав службу в системі Міністерства фінансів.
Білинський працював у Самарі, згодом його перевели до Санкт-Петербурга. З початком Першої світової війни у 1914 році його мобілізували на військову службу. Служить на міноносці "Беспокойный" Балтійського флоту. Згодом його підвищили до звання лейтенанта і призначають помічником командира другого Балтійського екіпажу.
Після початку революції Білинський разом з лейтенантом Святославом Шрамченком організовує Український військово-морський революційний штаб Балтійського флоту. Він об'єднав моряків-українців. 12 жовтня 1917 року підняли українські національні прапори на крейсері "Світлана", ескадрених міноносцях "Україна", "Гайдамак". Планують перевести їх до складу українського Чорноморського флоту. Після перемоги більшовиків у Петрограді зробити це було неможливо. Білинський повернувся в Україну.
У Києві він разом із Генеральним секретарем морських справ Дмитром Антоновичем займається формуванням структури Генерального секретаріату морських справ УНР.
За часів Гетьманату Білинського призначили заступником начальника Головної морської господарської управи Морського міністерства. Він увійшов до делегації по укладанню миру з більшовиками. Делегати від більшовиків насправді хотіли зчинити переворот у Києві. Білинський побачив, що гетьманський уряд не бажає активно протидіяти більшовицькій Росії. Він приєднався до партії соціалістів-самостійників і взяв участь у антигетьманському повстання.
Після падіння Гетьманату Білинського призначили міністром морських справ в урядах В. Чехівського і С. Остапенка Директорії УНР. Головний отаман військ і флоту УНР Симон Петлюра присвоїв йому звання контр-адмірала.
1 лютого 1919 року флот Антанти зайняв Херсон, 2 лютого – Миколаїв. УНР остаточно відрізали від Чорного моря. 3 лютого під натиском Червоної армії уряду Петлюри довелося залишити Київ.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: З армією УНР Україну залишив цвіт української нації
Білинський розпочав формування загонів морської піхоти. 9 квітня, територія між Миколаєвом, Очаковом і Херсоном була проголошена Приморським фронтом. Його командувачем став Білинський.
У зв'язку із відступом армії УНР, штаб морського полку переносили в Коломию, а далі в Броди, на Львівщину. У полку служили колишні моряки Адріатичного флоту Австро-Угорщини. Але їх було замало і Білинський вирішив комплектувати полк сплавниками лісу з Карпат. Особисто розшукував таких людей на Покутті й Гуцульщині і згодом полк навіть отримав назву 1-го Гуцульського полку морської піхоти.
Червона армія продовжувала наступ і Директорія УНР була змушена перебратися на еміграцію. Українські війська Польща інтернувала до таборів. Білинський став членом новоствореної Ради Республіки в польському місті Тарнові.
У Польщі 1921 року сформувалася Повстанська армія УНР. 25 жовтня вона вирушила у Другий зимовий похід. Михайло Білинський йшов у складі 1-ої бригади Київської дивізії Головної Волинської групи, укомплектованої в основному з морських піхотинців. Війська перейшли польсько-радянськой кордон на Волині. 17 листопада Волинська група вступила в бій з кіннотою дивізії Григорія Котовського біля села Базар, Овруцького повіту, Волинської губернії. 1000 виснажених вояків-повстанців протистояли кількатисячному, добре озброєному більшовицькому війську. Коли в українців закінчились набої, більшовики почали рубати їх шаблями.
"Коли більшовики почали оточувати повстанців і хотіли забрати їх до неволі, один із повстанців, дуже високого зросту, з округлим обличчям, відскочив убік і почав стріляти з пістоля. Я зі своєю сусідкою бачила, як кілька більшовиків повалилися трупом, а цей повстанець ще відбіг далі й теж упав. Не можемо напевне сказати – чи він сам себе застрелив, чи застрелили його більшовики, але коли через день я зі своєю сусідкою пішли до того місця, де він лежав, то рана була якраз над правим вухом і мав проколотий живіт, але треба гадати, що зроблено це було вже мертвому. Коли ж усіх полонених повстанців, обдертих догола і на ніч запертих у церкві, ранком на другий день повели до Базару і там нещасних розстріляли, а у містечку зробилося тихо, я й дві мої сусідки взяли вночі ряднину та рискалі, пішли до місця, де лежав цей повстанець уже без чобіт. Зняли ми з нього довгу чорну шинелю, яка вся була пошматована, та й уся одежа його була лихою, повили його в ряднину й, викопавши біля цвинтаря могилу, поховали в ній цю бідолашну людину. Шинелю його ми оце хоронимо", - розповідала мешканка села Малий Миньків.
Після поразки під Базаром морська піхота УНР перестала існувати.
14 листопада 1877 року у Києві народився український державний діяч та історик Дмитро Антонович. Його батьком був професор Володимир Антонович. З початком української революції 1917 року став активним членом Центральної ради. У жовтні 1917 їздив до Одеси, Херсона і Миколаєва з'ясовувати можливість українізації Чорноморського флоту. 1918 року був обраний міністром морських справ УНР. Є автором морського прапора УНР. Прапор складався з двох смуг — угорі жовта, внизу — синя; на синій — золотий тризуб і хрест.
2 
1
Коментарі