ОУН була найміцнішою і найгнучкішою партією у всій Європі

Їх було дві. Перша - на початку 1942 року. Отаман Тарас Бульба-Боровець посварився з німцями, і з частиною свого поліцейського формування "Поліська січ" пішов у ліс. Ця УПА проіснувала до середини 1943-го. Її назву бандерівці вкрали у Боровця навесні 1943 року, коли кілька тисяч українських поліцаїв і шуцманів з німецької служби пішли - частина - просто по домівках, а більшість - до ОУН, створивши кістяк, основу командного, а попервах навіть рядового складу УПА.

Боровець, щоб уникнути плутанини з двома УПА, літом 1943 року перейменував свої сили в УНРА - Українську народно-революційну армію. Бандерівці влітку 1941-го намагалися створити зародок армії, і охрестили ці збройні міліцейські групки УНРА. Її номінальним головкомом став Іван Клімов. Боровець цю назву запозичив у 1943 році. Тим самим він "відддячів" за вкрадену у нього назву.

У 1942-му бандерівської УПА не існувало. Я переглянув купу документів в архівах Берліна і Фрайбурга, матеріали служби безпеки - СД, нацистської цивільної адміністрації - не бачили вони повстання оунівців у ті місяці. А ось із березня 1943 року вже "Караул!".

Дата 14 жовтня з'явилася в наказі головкому Романа Шухевича 14 жовтня 1947-го. Він хотів розтягнути антинімецький період боротьби українських націоналістів у пропагандистських цілях. "1942" виглядає пристойніше як початок боротьби, ніж "1943". 14 жовтня - свято Покрови Божої матері, улюблене козаками. Не виключено, що так Шухевич намагався посилити соборність свого руху, тобто зв'язок Західної і Східної України.

По-перше, українське населення Волині до кінця 1942 року вже озлобилось як на нацистів, так і на польську меншину. У цей момент прийшли червоні партизани Ковпака й Сабурова. Петро Вершигора (заступник командира з розвідки партизанського з'єднання Сидора Ковпака. – Gazeta.ua) тоді писав у оперативному звіті: "Протягом майже всього 1943 року Волинь охоплена антинімецьким рухом, повстанням народу проти німців. Націоналісти очолили його і направили по шляху повстання антипольського".

По-друге, Червона армія побила німців під Сталінградом, а англо-американці висадилися в Північній Африці - операція "Факел". Народ відчув, що німці програють, а бандерівці це зрозуміли. Вони не хотіли, щоб українці бачили совєти єдиним переможцем Рейху в Україні.

Як розповідав мені останній головком УПА Василь Кук, оонівською сіткою була охоплена вся Західна Україна. Мова йде про феномен Організації українських націоналістів: настільки міцної і гнучкої партії, здатної до опору таким жорстоким, сильним і різним ворогам, в історії ХХ століття в Європі не знайти. УПА могла вести таку масштабну боротьбу тільки через ОУН, яка постала в 1920-1930-і роки в Польщі і частково - Румунії. В УРСР нічого подібного виникнути тоді не могло - через колгоспну систему й заходи ОГПУ-НКДБ.

Повстанська армія в 1944-1948 роках відтворювалася кілька разів як фенікс із попелу саме завдяки мережі ОУН. Згідно нехай і перебільшеним повідомленнями чекістів, вони УПА в 1944-1953 роках шість разів фізично винищили, і ще п'ять разів полонили-пов'язали. Однак бандерівці після Другої світової війни знову і знову тягли селян у ліс і гнали на кулемети НКВС. Та й самі йшли під кулі.

На території Балтії, особливо Литви, мабуть, навіть слід. Тамтешні "лісові брати" володіли непоганим офіцерським корпусом, а у Литви - традиції державної незалежності глибші, ніж в України. Тамтешні повстанці воювали в масштабах, порівнянних з УПА. Зрозуміло, якщо враховувати, що Литва менше Західної України і менше заселена. Але готовність до самопожертви теж спостерігалася вкрай висока.

В цілому ідеологія "лісових братів" поступалася по радикалізму оунівській. Що в країнах Балтії, що в Західній Україні опір до 1950-х зійшов "нанівець", тому що селяни втомилися від кровопролиття.

Щодо Кавказу, зокрема, Чечні: напевно, таке порівняння багато не дасть. Так, теж повстанська боротьба, але умови інші - від релігійних до етнополітичних – міжнаціональне черезсмужжя (на Північному Кавказі живуть чеченці, інгуші, осетини, адиги, карачаєво-балкарці, козаки і більше десятка народів Дагестану. Часто ці етноси конфліктують між собою. - Gazeta.ua). Карпати куди нижче Кавказьких гір. Різне ставлення до Росії в історичній перспективі. У 1850-ті, коли ісламська держава імамат Шаміля билась із царськими військами, русини Дунайської монархії були в полоні москвофільства.

З розрахунком і своєкорисливістю. У період Гітлера - часом ірраціональна.

У 1920-і і 1930-і роки спостерігалося союзництво з періодами охолодження і потепління відносин. З моменту створення УПА - це був ворог. А з 1944 року, коли і тим, і іншим від Червоної армії дісталося - знову мимоволі стали союзниками.

В кінці 1944-го німці, отямившись, зліпили щось на зразок українського емігрантського уряду - Український національний комітет на чолі з Павлом Шандруком. Його визнали майже всі українські партії, за винятком бандерівців. Гітлерівців їх самостійність і прагнення до власної лінії дратували ще в 1941-1942 роках. Тоді багатьох націоналістів вони розстріляли, а Степана Бандеру посадили в концтабір. 5 червня 1943 року генеральний комісар округу Волинь-Поділля Генріх Шене на нараді в Рівному, де був присутній і Альфред Розенберг (ідеолог Німецької націонал-соціалістичної робітничої партії, рейхміністр східних окупованих територій. – Gazeta.ua) заявив: українські націоналісти завдають складнощів більше, ніж більшовицькі "банди".

Лукавою і підступною. Cпливає все більше матеріалів про те, що радянська держбезпека доклала руку до Української військової організації (УВО) і ОУН у 1920-ті, 1930-ті роки. Тоді найвірогіднішим противником Червоної армії вважалася Польща, яку українські націоналісти ненавиділи, і раді були їй шкодити не тільки за гроші. Творець УВО-ОУН Євген Коновалець у кінці 1928 року заявляв однодумцям: якщо завтра буде війна між Москвою і Варшавою, слід підтримати росіян, які зможуть, нарешті, об'єднати всі українські землі. Коновалець не дожив до "золотого вересня" 1939 року: ігрища з Луб"янкою для нього завершилися тим, що Судоплатов підірвав його.

ОГПУ-НКВС періодично використовувало і підтримувало такого хай і своєрідного, але союзника, нацьковувало його на поляків. Не виключено, що і совєцьке шпигунство проти Польщі в 1920-30-і роки частково йшло через націоналістичну мережу.

Але в цілому, з вересня 1939 року оунівці, та й інші самостійницькі українські партії, стають для сталінщини заклятими ворогами. Їх членів садять, розстрілюють, засилають.

Значення ОУН для створення і боротьби УПА складно переоцінити. Назва ОУН-УПА почали використовувати чекісти: знали, з ким боролися.

ОУН була феноменом не тільки в контексті європейської історії ХХ століття - вона і серед українців видатна хоча б через протяжність свого існування. Покажіть іншу українську партію, яка стільки років веде політичну діяльність. Через пару років буде відзначатися ювілей УВО-ОУН: сторіччя. Це буде з'їзд переможців.

Ще до розколу ОУН на дві фракції (розкол був остаточно оформлений в 1940 році, ОУН розпалась на дві фракції – мельниківці і бандерівці.- Gazeta.ua) у 1939-му в ній була створена своєрідна державна комісія з вироблення ладу в майбутній державі. Перший рядок майбутнього основного закону, написаного тоді мельниківцем Миколою Сціборським у 1940-му, був таким: "Україна є суверенною, авторитарною, тоталітарною, професійно-становою державою". Тоталітаризм планували ввести на конституційному рівні.

Якраз у дні створення УПА, на Другій конференції ОУН (б) 17-21 лютого 1943 року відмовилася від тоталітаризму - спочатку на словах, на рівні риторики. Висунули ліберальні гасла: "Свобода народам - свобода людині!".

Євген Стахів, з яким я зустрічався, очолював підпілля на Донбасі. Він згадував, що зробили це під впливом населення підсовєцької України. Східняки на той час наїлися тоталітаризму до печії і гастриту. Стахів свідчив: тамтешні жителі не сприймали оунівську ксенофобію, зокрема, щодо росіян. Крім того, не хотіли слухати нічого про українську незалежність до того моменту, поки їм виразно не скажуть, який же порядок у майбутній державі закликають творити прибульці із заходу. Як нам облаштувати Україну?

Але, напевно, основна причина відмови від тоталітаризму в тому, що Третій Рейх і Італія Муссоліні на початок січня 1943 року вже програвали війну. Українські націоналісти почали шукати шляхи до співпраці з демократіями - США і Британією.

Озлобленість волинських, та й галицьких українців на поляків за утиски влади в 1920-30-их. А також - за зловживання польських чиновників і поліцаїв на німецькій службі в 1941-1942 роках. До цього додавалися історичні образи. Напруження спостерігалося значне. Частина жителів побоювалася, що польська Армія Крайова ось-ось забере Західну Україну назад. Інші бачили, як в 1942 році місцеві поляки допомагали червоним партизанам, групам НКВС і парашутистам ГРУ. Зіграло роль і загальне озлоблення через совєцький і нацистський терор і грабунки у 1939-1942 роках.

Всі українські партії засудили ОУН (б) - за етнічну чистку.

3 вересня 1949 року головком УПА віддав наказ про її саморозпуск. Самого Шухевича вистежили і вбили 5 березня 1950-го. Василя Кука - останнього номінального головкома УПА - а, фактично, розрізнених груп збройного підпілля - провокатор здав держбезпеці в травні 1954-го. Однак окремі націоналісти сиділи в лісах або горах ще кілька років.

Спробувати точно можна. Ще в 1990-ті мій учитель, на жаль, уже покійний архівіст Анатолій Кентій створив узагальнюючу працю, де вилавірував між Сциллою просовєцького, і Харибдою діаспорного підходу. Цей двотомник "Збройний чин українських націоналістів", на жаль, можна знайти тільки в інтернеті.

Чи не кожен учений заявляє про свою неупередженість. І я теж не рвуся стати винятком у цьому сенсі. Приблизно через місяць у харківському видавництві "Фоліо" виходить четверте видання моєї книжки "Між Гітлером і Сталіним. Українські повстанці". Воно доповнено главою - про коріння радикального націоналізму, передумови створення УВО та ОУН, витоки її міцності і довголіття. Зміст цієї глави я представив на міжнародній конференції навесні 2017 року Відні. Не всім присутнім там австрійським ученим доповідь сподобалася.

Частково очікував. Адже якщо те, що зараз у Берліні "Альтернатива для Німеччини" (націоналістична партія, за підсумками виборів торік восени - третя за чисельністю в Бундестазі. – Gazeta.ua) прорвалася до парламенту, більшістю німців сприймається як позорище, небачене з 1945 року, то в Відні тамтешні аналоги - зокрема, Австрійська партія свободи - в правлячу коаліцію увійшла ще на рубежі століть. Та й зараз глава МЗС - представниця того середовища. Це Карін Кнайсль, яка танцювала з Путіним на своєму весіллі. Подібні політики там уже років двадцять є цілком великосвітськими.

Перед конференцією я припускав, що консервативна частина австрійців після моєї доповіді встане горою на захист світлої пам'яті цісаря Франца Йосипа. Але два солідних столичних професора - жінка і чоловік - дали зрозуміти в відкритих коментарях до виступу і моїх відповідей на запитання залу, що в першу чергу вважають невиправдано гострими мої оцінки Гітлера і нацистів, їх звірств в Україні.

Потім цю нову главу книжки, за моїм наполегливим проханням, вичитали на ляпи два львівських професора - Ярослав Грицак і Олексій Сухий. Обидва написали, що висновки і узагальнення цього тексту заслуговують на увагу. Чи була це проста ввічливість із їх боку, щоб я відв'язався, або ж похвала справедлива - українські читачі через місяць чи півтора зможуть зрозуміти самі.