Той рік почався добре. На ХХ з'їзді КПРС Хрущов засудив культ Сталіна. Комунізм іще не названо злочином.
Та почули більше, ніж сказано. Угорщина, як увесь соцтабір, жила за нашим зразком. Комуністи посіли владу, створили потужну репресивну систему. Їхніх кагебістів звали "авошами". Їхнього головного сталініста звали Матіаш Ракоші. Угорці почали з обговорення "культу", а закінчили повстанням. У Будапешті спиляли автогеном статую Сталіна. Голова з одбитим носом упала на брук, а чоботи лишились на постаменті.
Упав і Ракоші. Його змінив Імре Надь, теж комуніст. Назвемо його умовно "їхній Хрущов". А втім, їхня "відлига" була гарячіша за нашу: Угорщина вийшла з Варшавського договору, армія частково перейшла на бік народу, колгоспи розбіглися. І все це — за кілька днів! Спершу ніхто нічого не втямив. Москва навіть хвалила "угорських товаришів" за подолання культу особи.
Та скоро наші газети подали страшні знімки: робітники, повішені в Будапешті угорськими фашистами на деревах. Насправді то були "авоші", повішені повсталими робітниками.
Той рік погано скінчився. Увійшли радянські війська. Їх зустрічали таблички, що показували назад: "Москва — в той бік!". Не подіяло. Повстання придушили. Війська кинули на західні кордони Угорщини — а раптом звідти надійде поміч повсталим. Але ніхто не надійшов.
Про ті події у нас завжди говорили неохоче. Хоча ми з угорцями — сусіди. З України найближче було перекидати туди радянські війська. А перед тим переговори з "антикризовим урядом" Яноша Кадара відбувалися теж у нас — в Ужгороді.
У 70-х роках офіцери, які в юності пройшли через Будапешт-56, найохочіше згадували тамтешніх дівчат. Нібито вони були на диво красиві й небезпечні: "заманювали" солдатів, і ті не повертались.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Георгію Жукову виносили догану за двоєженство
Ми говорили з учасником подій, киянином Ярославом Олександровичем Кузьменком:
— Я тоді був лейтенант, "зампотєх" роти, 379-й окремий автомобільний батальйон тилу Київського військового округу. Батальйон стояв у Києві на Сталінці. Нас зібрали по тривозі і скомандували формувати роту. Формували на станції Київ-Московський. Машини старі: ЗІС-150, ЗІС-151, кілька нових ЗІЛ-154, і навіть "студебекери" з минулої війни. Отака рота, сто машин. Це було десь у середині жовтня. Ось документ: "Действия по ликвидации контрреволюционного мятежа с 30.Х.1956 по 10.ХІ.1956". Якраз період інтенсивних бойових дій. А звідти я поїхав у лютому 1957-го.
Як вам це пояснювали?
— Сказали, що рота формується для виконання спецзавдання. А де — не говорили. Потім приїхав начальник тилу округу Шеремет. "Нам предстоїть задача у Венгрії, — повідомив. — Хвилюватись особенно не треба. Ну, ви воєнні, родіна требуєт. Це ненадовго". Зброю дали — офіцерам пістолети ТТ, солдатам карабіни СКС.
Завантажилися в ешелон. Їхали швидко, ніде не стояли. Перші тривожні сигнали одержали під Львовом: назустріч ішов зустрічний ешелон з пораненими. Стало ясно, що там бойові дії. У Мукачевому вигрузились і своїм ходом, через Берегове, перейшли кордон. Я уявляв, що буде стіна прикордонників. А там один наш солдат в тілогрійці — і на наш бік кордону, й на угорський бік.
Як вас угорці зустрічали?
— Люди на вулицю не виходили, дивились у вікна. Бувало, на паркані написано: "Русские, уходите домой!". Ми йшли маршрутом Берегове—Секешфегервар—Сольнок, і там стали. Нас розквартирували у воєнному городку, в казармах жили.
Наше завдання було — транспортні перевезення. Почалась робота, а з нею і стрільба. Утім, стріляли й під час маршу — то там, то там десь. Як ото в Києві тепер уночі пострілюють. Ну, там більше було...
Приходили ешелони з гуманітарною допомогою. Її ми далі везли, переважно в Будапешт, на склади. А угорці розподіляли, як їм треба. Ця гуманітарка була з ГДР, СРСР, Чехословаччини. В основному продовольство — печиво, шоколад, консерви різні. У роті чотири взводи: три працювали, один стояв. У Будапешті мене поранили в ногу, легко.
Як це сталося?
— Вечір, темно, і враз близько стрільба почалась. Я взяв кілька солдатів, бігом туди. "Стой, стрелять буду!" — гукаю. А звідти граната летить. Мене поранило і солдата з мотострілецької роти.
Сам я стріляв тільки вгору. А куди стріляти, коли темно? Це ж у місті, люди. Там не було передової — всі вкупі, як ото у нас на Майдані. Неінтересний я вам співбесідник, правда? Ну, не стріляв, що ти зробиш...
І боїв справжніх не бачив — вони дуже швидко пройшли. Потім венгри переважно управлялися самі. Наші танки стояли так — для підстраховки. Що їм зробиш? Більше страждали наші БТРи з відкритими верхами — їм туди кидали гранати з вікон.
Страшно було?
— Ну, от: іде розгрузка й починається стрільба. Був у мене лейтенант — не витримував, пірнав зразу під машину. А хто стріляє? Потім нам кажуть, що поруч хтось хотів підірвати наші танки, от і стріляли. З Будапешта зворотним рейсом доводилось возити до евакопунктів наших поранених. Якщо їх грузовиками підвозили, значить санітарок не вистачало на всіх.
Ви чули про угорських терористок, які спокушали наших солдатів, щоб убити?
— Там таких баришень було море! Але переважно не терористки. Справді, багато солдатів, кажуть, не поверталися...
У вас такі були?
— Один був. Але ми його вчасно повернули. Правда, він хворий повернувся, ви розумієте... Солдатів від цього утримати важко. У мене втрат не було. Хіба що в техніці. Але хто її там рахував?
Ви розуміли, що там відбувається, чого хочуть угорці?
— Тепер ми можемо думати інакше, коли є певний вік і досвід, коли стільки пережито й прочитано. А тоді ми знали, що мусимо відновити порядок і народну владу. Особливих контактів з ними не було: мова дуже трудна, по-нашому вони мало знали. А жестами мало поговориш. Але не скажу, що стрічався з якимись злими людьми.
Потім в Угорщині не бували?
— Із задоволенням би, так пенсія не пускає.
Опір повстанців у різних формах тривав до кінця грудня 1956 року , а місцями в провінції — аж до весни. Кількість жертв з боку повстанців тільки в Будапешті — 200 осіб. Емігрувало 174 тис. чоловік. Ув'язнених активістів повстання амністували 1963 року.
Янош Кадар, який очолив Угорщину 1956-го, був не сталіністом, а радше ліберал-реформатором. Цим Угорщина вирізнялася в усьому соцтаборі. Кадар казав: "Треба боротися з ідеями, а не з людьми". Він провів колективізацію без розкуркулювання. Навпаки, "куркулі" стали шанованими колгоспниками. Тому-то у нас за часів СРСР такими популярними були угорські сільгосппродукти.
1956, 23 жовтня — 10-тисячна студентська демонстрація в Будапешті розрослася до 200 тисяч. Початок повстання
26 жовтня — Імре Надь пропонує ЦК Компартії вітати революцію
3 листопада — Надь вивів з уряду "сталіністів і московитів"
2–3 листопада — зустріч Яноша Кадара з радянськими комуністами
4 листопада — о 5-й ранку радянські війська в Будапешті почали бойову операцію й до полудня закінчили її. Імре Надь сховався в посольстві Югославії. Янош Кадар дозволив йому покинути країну. Але Надя арештувало радянське КДБ. У червні 1958 року його стратили
2 
1
Коментарі
46