8 липня польський Сейм ухвалив постанову щодо Волинської трагедії.
Сейм постановив 11 липня Днем пам'яті жертв "геноциду, вчиненого українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої".За ухвалу резолюції проголосували 60 сенаторів, 23 були проти, 1 утримався.
Постанова зумовила гостру дискусію . Проти неї виступили представники опозиції, стверджуючи, що вона може призвести до серйозних політичних наслідків. З ініціативою, яка спрямована на вшанування пам'яті жертв Волинської трагедії та визнання її геноцидом, виступає партія PiS ("Право і справедливість")".
Дана постанова викликала дискусію не лише серед політиків, але й в колах інтелектуалів.
Віталій Скальський, кандидат історичних наук, співробітник НАН України коментує ситуацію: "Акт польського парламенту є політикою. Такою ж політикою є перейменування проспекту на честь Бандери. Практика показує, що як тільки розмови навколо цих питань перестануть приносити політичні дивіденди, тема зникне з широкого публічного дискурсу і повернеться у гетто інтелектуалів та істориків. Політики знайдуть іншу причину побазікати. А розумні слова від розумних людей якось не надто популярні в українському суспільстві. "
Олена Бетлій, кандидат історичних наук, очільниця могилянського Центру польських і європейських студій, вважає:
"Перспективи історичного порозуміння завжди існують. І я не вважаю, що зараз доходить до точки неповернення у відносинах між Україною та Польщею. Навпаки, така гостра дискусія може, нарешті, змінити загальне незнання Польщі в Україні. Чому це незнання домінувало - це тема для окремої розмови. Обговорення ставлення поляків до Волинської різанини в Україні показує, що в багатьох випадках українці не розуміли, чому глорифікація Бандери та УПА викликає таку негативну реакцію поляків. Не було розуміння, що поляки це сприймають як глорифікацію причетних до етнічної чистки поляків на Волині людей. Брак належного діалогу цього року довів до згаданої ухвали Сенату. Однак не треба забувати, що 2013 року була подібна ухвала, однак в дещо пом'якшеному варіанті."
Ірина Шелепова з Центру Східноєвропейських студій Варшавського університету коментує рішення Сенату: "Це лише одна з багатьох неприємних подій за останні тижні у польсько-українських стосунках. PiS ("Право і Справедливість"), балансуючи між різними групами інтересів, загнали себе у глухий кут. З одного боку, мешканці Східних Кресів вимагають вшанувати пам'ять загиблих родичів і визнати події на Волині геноцидом, як PiS і обіцяв під час передвиборчої кампанії. З іншого боку, влада не хоче брати відповідальність за погіршення стосунків з Україною, адже, як постійно наголошує, сильна і незалежна Україна – це запорука безпеки всієї Європи. Антиукраїнські настрої у Польщі підігріває не міфічна рука Росії, а цілком реальні рішення української влади. Зокрема, перейменування Московського проспекту на честь Степана Бандери. Це сприяє закріпленню стереотипу про панування радикального націоналізму в українському суспільстві."
Кшиштоф Нечипор, співробітник фундації "Спільна Європа" говорить, що трагедія, яка сталася 73 роки тому заважає утвердженню приязних стосунків між обома народами. "Головна причина - ігнорування як поляками, так й українцями. Поляки, міфологізуючи Другу Річ Посполиту, не задають собі питання, як жилося українським громадянам, які зазнали асиміляцію на Східних Кресах. Ліквідовували українські школи та православні святині. Чи можна сказати, що поляки несуть відповідальність за український націоналізм? Безумовно, так. Чи виправдовує він злочини, вчинені українськими націоналістами на Волині? Абсолютно ні. Поляки мають право на вшанування тієї трагедії, але воно не може здійснюватися, забуваючи про факти, коли поляки аж ніяк не проявляли себе добрими "господарями"."
Якуб Садовський, габілітований доктор історії Папського університету Івана Павла II у Кракові зауважує, що зміна назви Московського проспекту не мала широкого резонансу у Польщі у контексті визнання Волинської трагедії геноцидом (якщо не сказати, що жодного). Поляки жили Євро-2016, самітом НАТО у Варшаві, а головне - літніми відпустками.
"Трагедія на Волині ще довго буде лежати тінню на польсько-українських відносинах, оскільки обом сторонам ще далеко до розуміння сторін. Події 1943 року постають злочином, через призму яких поляки мають відповідне ставлення до діяльності ОУН-УПА.
Тому, на жаль, будь-які спроби української сторони згадування Бандери й УПА будуть сприйматися частиною поляків як антипольські закиди. По-друге, серед частини українського населення (особливо західноукраїнського) сила легенд про УПА виключає можливість ведення діалогу, що вчинила ця формація.
З польської сторони ситуацію не полегшує той факт, що під час правління партії PiS ("Право і Справедливість") в середовище громадського дискурсу потрапили ультраправі та націоналістичні закиди. Такі явища у Польщі завжди присутні, але досі залишаються маргінальними. Не дивно, що як у Польщі, так і в Україні, голоси націоналістичних кіл ускладнюють ефективне примирення.
Втім, не слід забувати також і про важливий фактор - Росію. В умовах польської культури загроза з російської сторони для будь-якого суб'єкта завжди інтегрується у громадську думку з впевненістю у ній . Так було під час Майдану і на початку війни на Донбасі.
Про діяльність українських радикальних сил 2014 року зацікавлені поляки могли дізнатися, в основному, із іноземних засобів масової інформації. Оскільки основні польські канали підпорядковувалися винятково логіці протистояння Україна-Росія, де не було місця на визначення "нюансів" про внутрішньоукраїнську ситуацію. Я думаю, що російська загроза швидко не зникне, а в польсько-українських відносинах Волинська трагедія ніколи не вийде на перший план."
Ельжбєта Квєчіньська, аспірантка історії Європейського університету у Флоренції додає, що діяльність партії "ПіС" у напрямку визнання Волинської різанини геноцидом слід трактувати у контексті внутрішньодержавної політики, маловідомої українській громадській думці. "Через консервативні осередки, пов'язані з "ПіС", Волинська різанина інтерпретується як кульмінація польського мучеництва в історії польсько-українських відносин, так само, як Катинь – у польсько-російській історії. Це результат діяльності "кресових" осередків, які після 1989 року вимагали такої ж уваги зі сторони польської влади, як і родичі загиблих у Катині. Натомість польські інтелектуальні еліти, розуміючи складність польсько-української історії, уникали дискусії на цю тему.
На сьогодні серед польських науковців панує згода, що на Волині відбувся геноцид, який відповідає визначенню з міжнародного права. Натомість польські ліберальні осередки в ім'я діалогу з українською стороною вимагають вживати у політичних заявах менш категоричне формулювання як "етнічна чистка" або "етнічна чистка, що має ознаки геноциду". Дане питання повертається під час чергових річниць Волинської різанини, а також повідомлень з України про будову пам'ятників чи перейменування вулиць на честь Бандери або Шухевича.
Окреслення Волинської різанини "геноцидом" у парламентській заяві, виданій з ініціативи "ПіС", не вплине на політику Польщі відносно України. Незмінно від 1989 року у польських правлячих елітах існує згода щодо підтримки України у її євроінтеграції та конфлікті з Росією. У цих основоположних питаннях Польща бачить в Україні своє "альтер его" двадцятирічної давнини."
Нагадуємо, що 2013 року польська влада також намагалася лобіювати подібну постанову до 70-ї річниці Волинської трагедії. Тоді Сейм ухвалив постанову про вшанування жертв Волинської трагедії. Втім, депутати з PiS вимагали встановити 11 липня Днем пам'яті страждань кресов'ян.
Норман Дейвіс, професор історії з Лондонського університету, коментував дану постанову 2013 року для ресурсу Tok. Fm. Pl.
"Не можна допустити, щоб одна сторона мала претензії, що вона являється єдиною жертвою Волинської трагедії. Поляки були жертвами. Це була більше, ніж різанина - це були етнічні чистки, метою яких було захоплення земель. Але пам'ятайте, що на початку Другої світової війни ці землі були багатонаціональні. Тут жили поляки, українці та євреї. Кожен з цих етносів пережив жахливі речі. Лише одна сторона не може говорити про завдані кривди.
Весь цей галас, звісно, є зайвим. На мій погляд, необхідно дивитися на це питання з різних точок зору. Насилля, що відбувалося мало місце не лише на Волині, але й на Галичині, воно являється частиною ширшої проблеми.
Кожна етнічна група має певних людей, які хочуть, щоб вони були визнані жертвами геноциду. Що таке геноцид? Хто його визначає? Це політичні питання - це, в першу чергу, відбір жертв. Тут немає невинних груп. Це був період жахіття і насилля, вчиненими Третім Рейхом і СРСР. Кожен етнос був жертвою переслідувань. Однак говорити визначення себе як єдину жертву геноциду являється політикою.
Україно-польські відносини були заморожені на весь радянський період. Тоді офіційно діяло "братерство, гармонія і дружба між слов'янськими народами". Тільки зараз ми повинні розібратися з минулими кривдами. "
Віолета Тума
1 
1