Понад 25 тис. воїнів та керівництво УНР перейшли річку Збруч та вступили на терени Польщі 21 листопада 1920-го. Цей дань вважають останнім днем існування УНР як державного утворення на території України.
Тоді тривала польсько-радянська війна. Українці виступали союзниками поляків. За Варшавською угодою ті зобов'язалися визнати незалежність УНР в обмін на зречення Директорією західноукраїнських земель.
Спочатку, українсько-польскі частини проводили успішні бої з більшовиками. Ненадовго їм вдалося захопити навіть Київ. Але вже до серпня 1920-го основні сили союзників були витіснені на Правобережжя, а вирішальна битва відбувалась вже під Варшавою.
8 листопада 1920-го у Кам'янці-Подільському відбулася державна нарада за участі Симона Петлюри. Учасники видали універсал, в якому закликали українців до "останнього бою". А вже наступного дня поляки вийшли з Варшавської угоди та уклали з більшовиками попереднє перемир'я. Кордони між УСРР та Польщею були встановлені річкою Збруч.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українських військових розстріляли за відмову перейти на бік ворога
10 листопада червона армія завдала неочікуваного блискавичного удару по українцям, які залишились без союзників. Вони залишили Кам'янець та відійшли до Волочиську - тепер Хмельницької області. Там поляки дозволили залишкам армії УНР перейти на терени Польщі. Усі військові були інтерновані в польських таборах.
В березні 1921 року в Ризі Польща підписала Ризький мирний договір з РСФРР і УРСР. В ньому польська сторона визнала Радянську Україну. В кінці року українські воїни самотужки вирушили в останній відчайдушний Другий зимовий похід.
Варшавська битва розпочалась 13 серпня 1920-го. Польські війська завдали поразки Радянській Росії. Допомагали полякам війська УНР. Битва ще відома, як "Диво на Віслі"
У захопленні Варшави більшовики вбачали можливість поширення "пролетарської революції" на захід.
"Через труп білої Польщі лежить шлях до пожежі світової революції. На багнетах понесемо щастя і мир трудящому людству. На захід!" - йшлося у наказі командувача фронту генерала Михайла Тухачевського.
Коментарі