"Раніше в жінки мало бути два-три віяла, нині — 20–30! Слід мати щонайменше одне-два дорогих — для балів і пишних прийомів та кілька простих, але вишуканих — для інших зібрань", — писав 1908 року петербурзький журнал "Дамский мир". Мода на цей аксесуар саме переживала свій останній сплеск.
Річ у тім, що ще до початку 20 ст. приміщення освітлювали свічками або олійними лампами. Тож що більше світла було в кімнаті, то сильніша стояла в ній задуха. Пані й панянки в без того парких вбраннях із безліччю деталей упродовж п'ятисот років рятувалися віялами. Вони були неодмінним атрибутом вечірнього гардеробу дам. Потреба у віялах відпала з появою в будинках електричних лампочок.
Сто років тому популярними були вишукані віяла з білого та чорного пір'я. Найдорожчі — з каркасом із черепахового панцира або слонової кістки, пір'ям страусів і лебедів, оздоблені діамантами. Простіші — з пір'я півнів, чайок або ворон. Дешевими віялами з кісток та рогів корів, фарбованого дерева, целюлози почали користуватися навіть міщанки й селянки. "У нас всегда можно купить веера отличной выделки в особенно хорошем вкусе всяких цен — от самых дешевых до самых ценных — в таком выборе, что каждый покупатель не только может выбрать веер по собственному вкусу, но даже и по такой цене, какую сам определит. Цены от 30 к. Бальные очень красивые от 2 р.", — рекламував себе в журналах мод один із магазинів.
А ще у 18 ст., коли віяла переживали пік популярності, вони були предметом розкоші та привілеєм лише світських дам. "Дивуюсь, навіщо віяло звичайній селянці! Вона ж буде такою смішною! Почне ним як-небудь обмахуватися... навіть не розуміючи, що то означає", — обурювалася героїня п'єси "Віяло" італійського драматурга XVIII ст. Карло Ґольдоні. У його часи навіть існувала "мова віяла", якою жінка могла кокетувати з кавалером, запросити його на побачення або ж відмовити. У магазинах до віял додавали інструкцію, де зазначалося, приміром: "Щоб сказати "так", слід прикласти віяло лівою рукою до правої щоки. "Ні" — прикласти відкрите віяло правою рукою до лівої щоки. "Я вас кохаю" — зробити закритим віялом рух у бік. "Мої думки завжди з вами" — на третину відкрити віяло та провести ним по лобі". Таких жестів було понад сотня. Представники вищого світу їх мали знати досконало, адже необережний рух віялом кавалер міг неправильно зрозуміти.
— За манерою тримати віяло та поводитися з ним можна відрізнити княгиню від графині, а маркізу від буржуа, — казала баронеса й відома тогочасна французька письменниця Жермена де Сталь.
На початку 20 ст. "мовою віял" майже не користувалися. Простенькі віяла роздавали як сувеніри у потягах і магазинах. А парфумерна фабрика Фердінанда Мюльгенса дарувала своїм клієнтам віяла-календарики з семи кольорових пелюсток, просякнутих парфумами. Ті були прикрашені малюнками з екзотичними птахами і квітами, рекламними текстами й цінами на косметику.
понеділок, 04 листопада 2013
13:42
Віялом із пір'я ворон обмахувалися біднячки
×
Коментарі