5 лютого 1451 року таємний посол сходить на берег Малої Азії. Він шукає турецького принца 20-річного Мухамеда. Наодинці повідомляє йому про смерть султана Мурада – його батька. Мухамед не каже ні слова. Він сідає на коня і мчить до вірної йому гвардії. Разом із військом вступає до тодішньої столиці – Адріанополя. Найперше наказує втопити в купальні рідного неповнолітнього брата. Потім – стратити вбивцю. Претендентів на престол більше немає.
На інтронізації султан Мухамед з особливими почестями приймає послів імператора Візантії Костянтина Драгаша. Обіцяє вічний мир. Однак ледь не з першого дня починає готуватися до війни. Він хоче будь-що завоювати столицю світу. Це розуміє Костянтин. Імператор шле численні посольства до Венеції і Генуї. Благає про допомогу. Греки готові на все. Заради порятунку Константинополя вони їдуть на собор до Флоренції і погоджуються об'єднати Католицьку й Православну церкви. У величній Софії папський легат Ісидор і патріарх Григорій проводять урочисту месу. Відтепер ворог знатиме: хто нападе на Візантію, матиме справу з усім християнським світом.
До того часу від колишньої величі Східної Римської імперії не лишилося й сліду. Держава, яка колись простягалася від Персії до Греції, а звідти до берегів Африки занепала. У імператора Костянтина залишилося лише місто – Константинополь – столиця без імперії й голова без тулуба. З усіх боків – Османська імперія. Лише на протилежному березі частина Константинополя – Галата під владою союзних генуезців.
Мухамед береться за справу негайно. У найвужчому місці Дарданелл, там, де колись армада Ксеркса йшла завойовувати Грецію, він зводить фортецю й обстрілює кораблі, які пливуть до столиці Візантії. У серпні 1452 року султан оголошує мобілізацію. У квітні 1453-ого під його орудою збирається страшна 150-тисячна армія. Султан висаджується на європейський берег, розбувається і стає на килимок. Молиться і просить Аллаха про допомогу. За ним смиренно стоїть навколішках і молиться величезне військо.
В імператора Костянтина Драгаша лише 8 тисяч вояків. Всі, хто міг, уже покинули небезпечне місто. Уся надія християн – на міцні тисячолітні кам'яні стіни. Їх подвійний ряд почав зводити імператор Костянтин Великий, продовжив Юстиніан, а закінчив Теодозій. Сім кілометрів суцільних мурів і бастіонів з амбразурами. Каміння, випущене з мортир, відскакувало від стін.
– Ми не можемо зруйнувати ці мури артилерією, – сказали Мухамеду воєначальники. – Вони занадто міцні.
Але турецький султан одержимий ідеєю. Ніяка ціна не здається йому завеликою. Він приймає угорця Орбаса. Той обіцяє за два тижні відлити таку гармату, якої не бачив світ. До Адріанополя привозять тисячу возів міді. Угорець відливає гармату з досі небаченим велетенським жерлом. Мухамед проводить випробування. Просить вагітних в Адріанополі затулити вуха. З першого пострілу руйнується міська стіна. Тепер страшну зброю тягнуть до Константинополя 50 пар волів. Тисячі землекопів розрівнюють дорогу. Колісники змащують і замінюють колеса. І ось гармата прибуває під стіни. За нею відливають другу й третю. Доводять число до трьох десятків. Кожна гармата може робити не більше 6 пострілів у день. Але зовнішні мури піддаються. Виникають проломи. У деяких місцях християни ставлять дерев'яні кілки, а деякі діри просто затягують тканиною.
У Константинополі звертаються до Бога. Сподіваються, що християнський світ їх не забуде. І дійсно: 20 квітня захисники бачать три генуезькі галеони і візантійський корабель із пшеницею. Вітер мчить їх просто до внутрішньої бухти Золотий Ріг, що сліпою кишкою на 10 кілометрів врізається у саме місто. Бачить кораблі і султан Мухамед. 150 турецьких каравел кидається їм навперейми. Але потужні кораблі європейців чавлять турецькі каравели і не помічають їх. Однак коли захисники збираються ослабити ланцюг, який перегороджує Золотий Ріг, і впустити генуезців у внутрішню бухту, вітер зненацька стихає. Ніби зграя собак на ведмедя накидаються турки на безпомічні кораблі. На березі сам султан не витримує і заскакує у воду. Турки рубають дерево, кидають вогонь і без перерви штурмують. Захисники міста бачать усе на власні очі, але зарадити нічим не можуть. Вони моляться Богу. На тому березі возносять молитви до Аллаха. Вечоріє. Кораблі приречені. Вони ще протримаються годину-дві доки течія не віднесе їх до турецького берега. Зненацька налітає вітер. Він напинає пониклі вітрила. Християни врятовані. Розлючений султан обіцяє відрубати голову своєму адміралу.
Однак лише одну-єдину ніч тішаться захисники міста. Злий геній Мухамед у гніві вигадує новий фантастичний план. Він наказує перетягти турецький флот волоком до бухти Золотий Ріг. Замисел гідний великого Ганнібала, який напав на Рим, переваливши через Альпи. Турки рубають ліс-кругляк і змащують його жиром. Землекопи вирівнюють дорогу. Щоби відволікти увагу, гармаші вдень і вночі бомбардують місто. Через гори й долини флот суне до Золотого Рогу. Одного ранку захисники чують радісні вигуки турків. Дивляться у бухту й не вірять власним очам. Ворожі кораблі зайшли у Золотий Ріг! Турки зводять понтонний міст і штурмують слабко захищену стіну. Сили захисників розтягуються ще більше.
Греки у відчаї. Їм хочеться якомога швидше дізнатися, що християнський флот спішить їм на допомогу. Вночі 3 травня невелика бригантина із 12 матросами переодягненими в турецький одяг виходить із бухти. Непоміченими вони вириваються в Егейське море, але не зустрічають жодного європейського корабля. Християнський світ про них забув! 12 сміливців вагаються: чи повертатися назад на вірну загибель чи пливти в Європу. Зрештою вирішують виконати наказ і повернутися. 23 травня вони так само непомітно повертаються до міста, де їх уже ніхто не чекав. Захисники розуміють: жодної надії. Вони покинуті Папою римським і всім християнським світом напризволяще. Чи витримають вони штурм? Ілюзій немає. 8 тисяч проти 150 тисяч.
Тим часом Мухамед використовує свій останній козир. На кожному кроці його глашатаї виголошують урочисту обіцянку падишаха: на три дні він віддає місто своїй доблесній армії. Султан не претендує на жодну здобич. Йому вистачить лаврів переможця. Останній штурм призначають на 29 травня. Мусульмани готуються ретельно. Вони виконують всі обряди і здійснюють 7 омовінь. Вночі в турецькому таборі – страшенний галас. Крики, вигуки, пісні й завивання. Здається, це сам сатана святкує. Зненацька опівночі все стихає. Численні вогні гаснуть і настає морок. І ця зловісна тиша тисне на захисників більше ніж попередній галас.
У приреченому місті розігрується драматична сцена – остання служба Божа в храмі святої Софії. Захисники сподіваються не на стіни, а на Бога. Імператор, прислуга, городяни й найманці – всі вслухаються в слова молитви.
О першій годині ночі турки розпочинають штурм. Із тисячократним криком "Аллах" на стіни кидається слабко озброєне народне ополчення – башибузуки. Султан у них не вірить. Завдання башибузуків – втомити захисників. О третій ночі їх змінюють анатолійці – марно. Останньою в бій іде гвардія Мухамеда – яничари. 12 тисяч відбірних солдатів кидаються на стіни. Однак стається диво – штурм відбито. На коротку мить захисникам здається, що їх урятовано. Насправді сонце блиснуло востаннє. Стається неймовірна прикрість, дрібничка. Але кинута на долю історичних терезів вона переважує все.
Попід стіни пробирається розвідувальний загін турків. Вони долають зовнішню стіну, але до внутрішньої підійти бояться. Раптом вони бачать незачинені ворота, що називаються Керка-Порта. Навіть не ворота, а хвіртку, якою пускали до міста вранішніх гостей, коли ворота ще були зачинені. Неймовірна безпечність! Біля інших воріт ідуть запеклі бої, громадяться гори трупів, а тут тиша і ця відчинена хвіртка. Нападникам це здається абсурдом. Вони ще побоюються засади, але обережно просочуються в місто. Виходять у тил і накидаються на захисників.
– Турки в місті! – лунає вигук.
Найманці кидаються зі стін і біжать в гавань аби встигнути на свої кораблі. Починається паніка. З невеликим загоном імператор ще пробує врятувати ситуацію й кидається на турецьких розвідників. Костянтин гине. На ранок його впізнають по вишитих на одягу пурпурних орлах. Навіть доблесна смерть базилевса не рятує ситуацію.
Турки вдираються в місто. Вони грабують усе. Зв'язують мотузками жінок і дітей. Згодом їх продадуть на невільничих ринках. Лише церкву святої Софії не чіпають. Туди їде падишах. Заходить до храму й дякує Аллахові. Уперше в цих стінах лунає мусульманська молитва. На ранок турки збивають із даху золотий хрест, що тисячу років простягав свої руки над двома берегами Європи й Азії.
Західний світ дізнається про падіння тисячолітнього Константинополя. Тисячі рук хапаються за мечі, щоби помститися невірним. Однак пізно – вирішальна історична мить утрачена назавжди.
4 
1
Коментарі