За два роки відкрили власну майстерню з персоналом

5

Спідня білизна з мережива – світовий тренд серед люксової білизни. Зробити його доступним для звичайних українок вирішила молода пара з Донецька – Яна Рогова та Сергій Псарьов. На старті вони вклали $1000. Це сума, яку могли витратити на відпустку. За три роки роботи у Києві під брендом білизни ручної роботи Lace up вийшли 10 колекцій. Сьогодні компанія має власну майстерню з обладнанням у Слов'янську, де працюють 6 швачок, у планах – вихід на міжнародний ринок.

Вартість комплекту стартує від 500 грн. Використовують французькі та італійські мережива, шиють німецькими тонкими нитками. На формування ціни впливає близько 20 показників: вартість мережива і тканин, фурнітури, робота швачок та менеджерів із роботи з клієнтами, витрати на оренду майстерні у Слов'янську та офісу в Києві, оплата комунальних послуг, інтернету, реклами та сайту, оренда фотостудій і локацій для зйомок, оплата роботи моделей та фотографів, поліграфічної продукції, пакування, податків.

Для продажів створили сайт та сторінки у соцмережах, зараз доступна англомовна версія сайту. Покупці можуть обрати з трьох ліній білизни: повсякденної, вечірньої та весільної. Кожної моделі близько 50 комплектів. Приміряти та придбати білизну можна також у 13 шоурумах України. Це дизайнерські магазини з одягом, взуттям, аксесуарами від українських майстрів. Спідня білізна не сезонний товар, але на свята припадає пік продажів.

Фото: Lace up

У Донецьку Яна займалась оцінкою нерухомості, Сергій мав магазинчик з продажу фірмових блокнотів Moleskine у ТРЦ "Донецьк Сіті". Бізнес почали зі списку справ, якими хотіли б займатись. Перемогла ідея зі спідньою білизною. Пара проаналізувала ринок України, написала приблизний бізнес-план та обговорила концепцію.

"Перші мережива купували очима. Більшість з них так і не використали. Для такої білизни потрібно обирати еластичні тканини, щоб трохи тягнулись. Білизна тоді буде краще сидіти на тілі. Зараз я буквально полюю на мережива, – розповідає Яна Gazeta.ua. – Усі моделі вигадуємо самі. Я збираю ідеї у блокнот, потім роблю технічну карту на кожний комплект з усіма деталями та зразками мережива. Шиють професійні швачки. Першу колекцію робила моя знайома швачка зі Святогірська".

Яна та Сергій жили поблизу донецького аеропорту. З початком обстрілів заради безпеки переїхали до Києва. Взяли з собою тільки дві валізи: одну з мереживом, другу – з речами.

"У Києві не було друзів, які могли б підтримали та допомогти. Ми розбирались у всьому самі, від сайту до фотосесії. Усіма технічними питаннями опікувався Сергій. Тепер, спілкуючись з агенціями, чудово розуміємо, коли нас хочуть надурити чи запропонувати зайву послугу, – ділиться Яна. – Перші продажі почались через місяць. Без грошей розкручувати сайт значно довше. Допомогла хвиля інтересу до українських виробників. Через 6 місяців почали отримувати прибуток".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фотограф заробляє 800 грн за годину

У грудні 2016-го Яна та Сергій виграли грант від програми розвитку ООН на суму 200 000 грн. На ці гроші придбали професійне обладнання: машинки для квілтінгу, промислові оверлок, розпошивальну машину, розкрійне обладнання, меблі, розкрійний стіл та інші. Також відкрили власну майстерню у Слов'янську та взяли на роботу 6 швачок. За оренду приміщення у 35 кв. м сплачують 4 000 грн, за опалення взимку довелось витратити по 3 000 грн на місяць.

"Слов'янськ – моє рідне місто та там нижчі витрати на організацію роботи. Довелось пройти курси із шиття білизни, щоб спілкуватись із швачками однією мовою", – розповідає Яна.

За словами Яни, раніше 70% клієнтів були з Києва, зараз – із маленьких міст України та за кордоном. Люди почали більше довіряти інтернет-магазинам.

"Дуже радіємо, коли клієнтки кажуть, що білизна врятувала їх особисте життя. Та дуже засмучуємося, коли комплект пошито не ідеально. В нашій роботі присутній людський фактор. Усі відгуки раз на тиждень передаємо швачкам – це їх дуже мотивує робити все гарно", – каже Яна.

×