Сорокарічні - читають, тридцятирічні - не читають, двадцятирічні - знову читають. У 90-х роках через кризу перехідного періоду видавництво книжок українською мовою зупинилося. Десять років у нас не було книжкових новинок. І в нас виросло ціле покоління людей, cвітогляд яких сформований без книжок. Книжка не була предметом обговорення. Це ті, хто пішов у перший клас, приміром, у 90-ому , а закінчив школу - в 2001 році.
Тридцятирічні - це втрачене для читання покоління. Серед них найменше покупців книжок. Потреба читання - відсутня. А це умовна потреба, яка формується звичками, вихованням, прикладом. Пішла мама в книгарню й купила книжку - дитина зрозуміла, що треба ходити в книгарню.
Двадцятирічні виросли вже зі звичкою читати. На них припадає "нова хвиля", а саме пожвавлення видавничого процесу з 1998 року. Перший раз книжку серйозно прибили в 2004 році, потім трохи відпустили і 2008-го знов прибили. Але не дивлячись на це, книга стала інформаційним інтересом. Бо що було в 90-х роках? Які прем'єрні книжки? Хіба що "Польові дослідження українського сексу" і все. А зараз всі чули, що є Забужко. Що Ліна Костенко випустила "Записки українського самашедшого".
Тусовочна література - хіти двадцятирічних. Всілякі експериментальні штуки - це хліб молодого читача. Приміром, Антон Кушнір "URBAN STRIKE" чи Максим Кідрук "Бот".
Старші жінки пірнають в життєписну художку. Хтось легші - мелодрами, хтось серйозні - товсті романи. Чоловіки, якщо зберігають звичку до читання (а це не так часто трапляється) беруть до рук публіцистику та історичні книжки.
Сьогодні в Україні близько 1000 книгарень, а населених пунктів - 29 000. Грубо кажучи, обласні міста - обкнижені, і трошки обкнижені районні центри. Що вже говорити про менші населені пункти. Хоча, книжку можна купити дистанційно, але все одно суттєва різниця є між містом та селом.
Зараз читання випадкове. Раніше ми мали книжкову ієрархію - "піраміду". Є класика або просто твори, які людина обов'язково має прочитати. Є новинки, які обговорюють і пристойна людина повинна їх прочитати. Так орієнтувалися. Стару ієрархію зруйнували, а нової немає. Бо Україна немає єдиного інформаційного книжкового простору.
Вистрілюють книжки, грубо кажучи, барахло, а раптом стають бестселером. Саме тому, що читання - випадкове. Тут важлива не реакція публіки, а можливість купити. Вміння продати, а не поголос забезпечує ім'я бестселера.
Під час голоду про делікатеси не розмовляють. Останні три роки дуже сильно прибили видавничий процес. Продажі впали майже вдвічі. Тому фактично припинили видавати молодь. Сьогодні всі намагаються видати пузатих письменників, які гарантовано продадуться. Бо інакше видавництва збанкрутують.
Через такий сухий пайок перебирати героями та сюжетами не доводиться. Доводиться читати те що є.
Віталій Капранов - видавець, письменник, публіцист, громадський діяч. У 2000 році брати Капранови очолили видавництво "Зелений пес".
2 
1
Коментарі
12