Якщо не змінимо правоохоронну систему, Україну чекає доля Донбасу

Насамперед належить викорінити традицію непідзвітності системи суспільству. Бачимо, що вона дуже централізована. Керівника національної поліції призначає уряд за поданням міністра МВС. Заступників керівника призначає міністр за поданням очільника НПУ. Тому по суті міністр майже одноосібно формує усю поліцейську вертикаль. Один з рецептів - підпорядкувати хоча б патрульну поліцію місцевій владі. Адже міський голова набагато більше зацікавлений, аніж міністр, щоби система працювала на благо місцевої громади, бо йому треба переобиратись. Натомість чіткої кореляції між діями поліції та виборами парламенту чи президента у нас немає. Зеленський отримав суперсильний мандат на повну зміну влади. Якби перед виборами чесно сказав, що не збирається звільняти Авакова, втратив би частину голосів. Проте бажання мати своїх опричників перемогло прагнення модернізувати державу та гуманізувати репресивний апарат.

Нацгвардія, Служба безпеки мають залишатись інструментами центральної влади. Проте поліція, принаймні патрульна, повинна стати муніципальною. Тоді на місцях поліцейські злочини підриватимуть авторитет місцевої влади. Бо вона більше залежить від місцевої громади, аніж міністр у далекому Києві. У разі створення муніципальної поліції, будь-які неподобства поліцейських матимуть безпосередні політичні наслідки для місцевих очільників.

Маємо порушити питання про право громадян на володіння зброєю. Сьогодні в Україні дозволена мисливська зброя, але по місту з нею не походиш. Треба дати громадянам право на самозахист та стримування. Наприклад, якщо поліцейський знатиме, що людина може бути озброєна, навряд чи дозволить собі поводитись настільки безкарно, як деякі поводяться зараз. Цей американський рецепт проти поліцейського насильства записаний у другій поправці до Конституції США. Хоча слід визнати, що з часом кількість країн, які гарантують своїм громадянам право на володіння та носіння зброї, зменшується. Європейські держави воліють залишати монополію на легітимне насильство за собою.

Для зміни системи дуже потрібна політична воля керівництва країни. Аваков вже мав би понести хоча б політичну відповідальність за усі резонансні злочини, які за перший рік каденції нового президента накоїли поліцейські. В Україні дуже багато залежить від президента. Безкарність породжує безкарність. Поліція в ідеалі має служити та захищати, а не репресувати. На жаль, чекістський ген залякування та репресій досі визначає ДНК нашої "правоохоронної системи". Треба проводити публічні процеси над поліцейськими з Кагарлику, тими, хто вбив Кирила Тлявова (патрульні Іван Приходько та Володимир Петровець разом зі ще двома особами напідпитку влаштували стрілянину з вогнепальної зброї по металевих банках. Загинув 5-річний Кирило Тлявов. – Gazeta.ua.), над поліцейським, який намагався приховати вбивство Володимира Чебукіна в новорічну ніч у Каховці. Десяток показових справ - і ситуація змінилася б. Натомість суспільство не знає жодного гучного прикладу, коли поліцейський був би покараний за перевищення своїх службових обов'язків. Кілька десятиліть тримаю руку на пульсі суспільних подій в Україні і з резонансних засуджень міліціянтів можу пригадати хіба що генерала Пукача (2013 року визнаний винним у вбивстві Георгія Ґонґадзе і засуджений до довічного ув'язнення з позбавленням права обіймати атестовані посади. - Gazeta.ua.) та його подільників.

Може повторитися історія, яка була на Донбасі. Коли утвориться владний вакуум або бюджетних коштів бракуватиме на зарплати, поліція може швидко перетворитись на банди. Вони злагоджені, озброєні. У Грузії часів Шеварнадзе міліція була справжнім рекетом, який координували крадії у законі. Ця доля може скоро спіткати і нашу. Зараз Аваков вибиває їм порівняно непогані зарплати, закриває очі на різні неофіційні надходження. З власного досвіду знаю, що може доходити до смішного. Мене колись зупинив поліцейський. Я сказав, що гроші не дам - може оформлювати протокол, якщо вважає, що я щось порушив. Тоді він, побачивши в машині коробку з респіраторами, які я віз лікарям, попросив бодай подарувати йому парочку.

Якщо без жартів, то Гіркін з кількома диверсантами 2014 року захопив цілий відділ внутрішніх справ у Слов'янську. Попри те, що в міліціонерів була зброя та явна чисельна перевага. Але не мали чіткого розуміння, кому вони служать. Боюсь, значна частина "нової поліції" і досі готова служити будь-якій владі, замість народу України. Як грузинам вдалось радикально змінити свою систему? Вони змогли порівняно швидко видалити з державного організму пухлину корумпованої міліції з усіма її метастазами. Не намагалися перемогти її напівзаходами на кшталт переатестації. Просто в один день звільнили більшу частину правоохоронців. Завели нових, не інфікованих корупцією та базкарністю. Ми теж так можемо. Але для цього треба битися з мафією на смерть, а не очолювати її.

Підозрюваних у вбивстві Кирила Тлявова теж затримали та взяли під варту, але зараз вони на свободі, вийшли під заставу. Тому в очах суспільства таке "покарання" виглядає як гасіння пожежі. Ситуація сколихнула усю країну, треба хоч якось відреагувати. Щоб випустити народний пар, відділок розформували. Давайте спробуємо повернутись до цього питання на початку осені. Боюсь, коли резонанс утихне, рука буде мити руку і корпоративна солідарність переможе справедливість.

У будь-якій цивілізованій державі у подібних випадках міністр внутрішніх справ сам йде у відставку. Це називається політична відповідальність. Але Аваков не просто не йде - він в парламенті зухвало кидає в обличчя депутатам: "Я не робитиму того, що ви хочете, я робитиму те, що маю робити". Він - політична фігура, яку призначив на посаду парламент. І тому його зверхність щодо депутатів є, можливо, ще більш небезпечною, ніж усі окремі випадки поліцейського насильства. Якщо міністр внутрішніх справ може фактично постали депутатів, це означає, що ми живемо у поліцейській державі. Аваков має більше влади, ніж законодавчий орган, який його призначає.

Всі побачили, що у парламенті за звільнення міністра внутрішніх справ готові проголосувати лише 55 депутатів (5 червня у Верховній Раді зареєстрували проект постанови про звільнення Арсена Авакова з посади міністра внутрішніх справ. Документ підписали 55 народних депутатів. – Gazeta.ua). Верховна Рада неформально висловила йому вотум довіри. Це показує, що парламент не усвідомлює себе центром ухвалення рішень. Він де факто не є представницькою владою, якій народ делегував право управляти країною.

МВС - масштабна інституція. Нацгвардія, прикордонна служба, ДСНС підпорядковані Авакову. Якщо б Зеленський дійсно хотів поміняти систему, мав би шукати іншу людину. Арсен Борисович - міністр вже у п'ятому уряді. Вірити, що він прагне і спроможній реформувати поліцію, це наче сподіватись, що автомобіль без коліс колись поїде. На жаль, президент не розуміє, що Аваков копає йому політичну могилу.

Може бути суспільна депресія. Будь-хто більш активний, талановитий, розумний намагатиметься поїхати звідси. Успішні люди потребують свободи, вони не можуть ефективно самореалізуватись в умовах поліцейської держави. За такого варіанту ми регресуватимемо до моделі патерналістичного суспільства, яке чітко розділене на панів та холопів.

Другий варіант - суспільство може вибухнути. Несправедливість, відчай часто призводять до радикальних дій. Яскравий приклад - Арабська весна. Вуличний торговець в Тунісі від безнадії вчинив акт самоспалення і це призвело до знесення десятку авторитарних режимів на Близькому Сході.

Ми - досить вибухова нація. Другий варіант є більш реалістичним. В Америці одна смерть далеко не святого афроамериканця, спричинена невмотивованим насильством з боку місцевої поліції, підірвала усю країну. У нас для цього набагато більше передумов. Коли спалахує повстання, корумпована поліція є найменш ефективною. Бо більшість поліцейських служать за гроші, а не за совість. Підіграючи поліцейському насильству, Зеленський та Аваков провокують народ, випробовують терпіння ветеранів - і це дуже небезпечно як для них же. Так і для держави в цілому. У Авакова в підпорядкуванні близько 300 тисяч осіб. Населення України мінімум у сто разів більше. Серед цих осіб є велика частина тих, хто воював, уміє тримати руках зброю. Сьогодні немає лідерів, які могли б очолити це повстання. Але наша історія знає багато прикладів, коли українці протистояли набагато ефективнішим репресивним машинам - Речі Посполитої, Російської імперії, гітлерівської Німеччини та СРСР. Від Гонти та Холодного Яру до УПА та сучасних майданів. Ці традиції укорінені в крові. Якщо в Україні запалає, спецпідрозділи та бронетехніка Авакова виявляться безсилими проти народного гніву.

Мова навіть не про конкретну особистість. Йдеться про принцип, чи має право людина захищати себе, коли нападники загрожують її життю. Підозра Стерненку показує, що з точки зору держави ми не повинні сподіватись на себе - тільки на офіційних силовиків. Це дуже небезпечна історія. Українець, який не має права захищати себе - це запрошення в Україну "русского мира". Цю країну 2014 року врятували добровольці. Тоді фактично не мали армії, міліція була деморалізована. Тоді вільні люди свідомо взяли у руки зброю, волонтери контрабандою завезли в Україну перші "броніки" та кевларові шоломи. Підриваючи це козацьке начало вільної людини - лицарсько-хліборобний первень, за означенням Липинського, - Аваков та нинішня влада ведуть Україну до катастрофи. Поліцейська держава завжди програє ФСБешній. У Росії об'єктивно набагато більше ресурсів. Як тільки починаємо будувати Україну за моделлю Росії, ми приречені на колапс. Наша війна не за те, щоб побудувати маленький "русский мир" під жовто-блакитним прапором, а за те, щоб наповнити український світ на кардинально інших ціннісних підвалинах: свободи, гідності, плекання розмаїтості та відповідального громадянства.

У них є взаємозалежність. За усієї впливовості Авакова, він лишається сірим кардиналом. Ніколи не стане диктатором, бо його не любить народ. Суспільна недовіра до нього перевищує підтримку у кілька разів. Для Авакова Зеленський є легітиматором його позиції у владній конструкції. Чинний президент абсолютно безпорадний у плані побудови президентської вертикалі. Він має фантастичний рейтинг, але фактично не є головним у країні. Через політичну недосвідченість очільника держави Аваков використовує Зеленського як хоче. Робить президента заручником у справі Шеремета, лякає праворадикалами, частину з яких він контролює, а за чутками ще й фінансово підтримує, заганяє його у хибну дилему: Аваков або хаос в країні. Тому вони потребують один одного і розуміють це. Але справжнім хазяїном країни скоріше є перший.

Для Америки ця проблема, можливо, є ще більш гострою, ніж для нас. Сама ідея Сполучених Штатів полягає у конкурентності насильства. Приватного, яке має зупинити не тільки злочинця, а й у разі потреби - корумпованого правоохоронця. Та поліцейського насильства. В американській філософії насильство не є абсолютним злом. Його просто треба урівноважувати іншим насильством. Проте сьогодні поліція перейшла межі. Це призвело до соціального вибуху. Це накопичувалось роками. За статистикою щорічно поліція США вбиває близько 1100 чоловік. Тобто десь три людини щодня. Це до того ж ще й расово концентроване насильство. Афроамериканці стають його жертвами у п'ять разів частіше за білих. Тому Штати й вибухнули.

Багато українців побачили у цих протестах насамперед погроми та акти мародерства. Проте не варто плутати людину та її тінь. Факти мародерства мають місце, але це, на жаль, характерна ситуація для будь-яких протестів. Під час Майдану, мабуть, теж хтось грабував квартири та викрадав автівки. В останній фазі протестів Києвом тинялись зграї титушок, яких стримували тільки городяни, що зорганізувались у імпровізовані дружини і перебрали на себе функції охорони правопорядку. Я не зустрічав у ЗМІ жодного повідомлення про те, що ті самі люди, які вдень ходять на протести, вночі грабували магазини. Натомість українці фактично повторюють наратив російської пропаганди. Починаючи від того, що Флойд був наркоманом та рецидивістом, а того його життя насправді "не важить". Закінчуючи трактуванням протестів як заколоту мародерів. Говорячи відверто, більшість випадків мародерства виглядають як відверта гра у піддавки. Магазини та бутіки за потреби могли б найняти охоронну фірму, яка б у жодному разі не дозволила навіть доторкнутись до товару неозброєним погромникам. Проте набагато простіше отримати страхове відшкодування за нього, ніж довго та нудно продавати крам. Я не бачив жодної інформації, щоб мародери увірвались у чиєсь приватне помешкання. Що тільки підтверджує мою підозру про "взаємовигідний характер" погромів.

Дуже дивно, коли учасники та прихильники Майдану не бачать схожості нашого повстання 2013-14 років з тим, що наразі коїться в Штатах. Головним тригером в обох випадках виступила схожа подія. Поліція відверто перевищила не тільки свої повноваження, а й здоровий глузд і та вдалась до невмотивованого насильства. Маючи такий конгеніальний досвід, ми чомусь не завжди співчуваємо афроамериканцям, історія пригнічення та стигматизації яких ще трагічніша за історію пригнічення українців. На жаль, ми часто бачимо американські події через окуляри російської пропаганди.

Шкода, що нерідко українці, які вважають себе патріотами, уявляють ідеальну державу як маленький "русский мир". Усі говорять українською, усюди майорять жовто-блакитні прапори, скрізь портрети Степана Бандери, але немає свободи, держава домінує над людиною, а суспільством рухає ненависть, а не любов. Це боротьба не за права та свободи – одвічні вольності, за словами козацьких літописів, - а за те, хто збиратиме корупційну ренту та експлуатуватиме природні ресурси цієї землі. Я вірю, що наша війна за цінності свободи, гідності та інклюзивності. Коли українцем може бути етнічний угорець, грузин, чеченець. Війна з Росією переконала мене, що формула нашої перемоги "Всі хто не проти нас – всі за нас", а не навпаки.