Українські війська ведуть контрнаступ. Проривають лінії оборони ворога

Контрнаступ і контрнаступальні дії – це одне і те саме. Вони містять однакові ознаки. Ми зараз бачимо, що українські війська ведуть контрнаступ. Відбувається прорив лінії оборони ворога, вклинювання в його оборону, деокупації населених пунктів. Це все ознаки наступу.

Це важливо, тому що це дало змогу вражати оперативні тили ворога на відстані до 300 кілометрів. Робити це високоточно. Особливість цих ракет у тому, що малопомітні для радарів. Їх важко збивати засобам ППО. Відповідно, це майже щоразу стовідсотковий результат влучання. Їх використовують, зокрема, і для контрнаступу. Для ураження російської зброї та штабів, командних пунктів, де знаходяться російські офіцери, які керують діями військ. Тому це серйозне підсилення, за яке ми вдячні британцям. Такі ракети мають передати французи, можливо, подібного типу ракети Taurus дадуть німці.

 

Ми отримали запевнення, що зброя у нас буде. Чекаємо на літаки – вони дуже потрібні. F-16 допоможуть зміцнити наші контрнаступальні дії. Питання вже не яка зброя, а в її кількості. Необхідно більше. А щодо типів зброї – отримуємо практично все, що можливо. За винятком літаків і далекобійних ракет більше 500 кілометрів.

Ось ми вже отримали ракети на 300 кілометрів. Подібного типу ми і будемо отримувати. Це можуть бути додатково Taurus або Atacms. З останніми ситуація в тому, що їх треба було виготовити. Їх залишилося не так багато в США. Зробили замовлення. Коли їх вже виготовили, я думаю, це питання зрушилося вперед. Сподіваюся, що і їх Україна отримуватиме.

Якщо нам не дозволяють наносити удари по території Росії цими рактеми, то нас дальність на 300 кілометрів влаштовує.

За рахунок майстерності дій наших військ – спочатку під час оборони, тепер під час наступу. Ефективне використання зброї, яку нам передають партнери. Третє – маневреність, швидкість і децентралізація управління. Ініціатива багато в чому передана командирам на місцях. Всі компоненти дають такий результат. Плюс дух до боротьби, тому що ми захищаємо свою землю.

Якби у нас було в разів десять більше зброї – плюс літаки та ракети, просувалися би швидше. Але ресурси у нас не безмежні. Всі наступальні операції плануємо так, щоб не втрачати ресурси і зберегти максимальну кількість життів. Просування на півдні є таким, бо там є заміновані позиції, лінії оборони ворога. Їх потрібно пройти. Пройшовши першу лінію оборони, українські сили отримають певний оперативний простір, щоб просунутися далі.

Зараз задача стоїть, щоб пробити коридор, фактично через мінні поля пробити шляхи для забезпечення у майбутньому руху більшої кількості військ, танків, важкої техніки. Тоді і просування може бути стрімкішим. За цих умов, які є зараз, контрнаступальні дії відбуваються абсолютно нормально – у межах наших ресурсів і можливостей.

Дещо призупинило. Тому що у нас були і є плани щодо застосування наших військ з правого на лівий берег Херсонщини. І це правильно. Тому що розтягує лінію оборони ворога і створює йому додаткові проблеми. У нас відкриваються перспективи зайти у фланг і в тил ворога. Це важливо. Підрив ГЕС просто відтермінував наші операції. Якщо росіяни цього б не зробили, ми могли би почати ці операції раніше. Але доведеться розпочати тоді, коли будуть можливості. Думаю, це буде незабаром.

Підрив ГЕС змінив те, що ворог був змушений перекидати резерви з лівобережжя Херсонщини на Запорізький напрямок. А для нас те, що певний час неможливо проводити операції з правого на лівий берег Херсонської області. Але найближчим часом ситуація повернеться до тієї, якою була. Тобто українці отримають можливість проведення рейдів та операцій і на цьому напрямку.

Наші сили вже зараз виконують ці завдання. Це вклинювання в оборону ворога і просування по певних напрямках. Створення коридорів, через які без загроз мінних полів може рухатися важка техніка. Наші сили зараз просуваються, звільняють нові села, закріплюються на певних позиціях, де може рухатися техніка. Як швидко це може реалізуватися? Десь протягом липня місяця все це може стати можливим. Але це не означає, що це буде фінальний етап контрнаступу. Тому що все одно доведеться проходити з боями і проламувати лінію оборони ворога. Якщо говорити про часові рамки, то можемо допустити, що українські війська можуть бути на адмінмежі з Кримом станом на середину осені. Це за хорошого сценарію. Тоді зможемо погрожувати угрупованню ворога безпосередньо в Криму і планувати подальші операції щодо півострова.

 

Щодо середини війни можу погодитися. Що стосується того, коли кінець? Тоді, коли звільнимо наші території та розіб'ємо угруповання військ ворога. Щоб в подальшому унеможливити будь-які напади на нас. Це може статися не так швидко, як нам всім хочеться. Треба запастися терпінням і розуміти, що робота з деокупації та нанесення противнику поразки – це важка щоденна праця. Але разом з тим, якщо говорити про звільнення Криму, – це те, що може призвести до краху Російської імперії в тому вигляді, в якому вона існує на сьогодні.

Ми бачимо вже, що зараз все відбувається не так стрімко, як на Харківщині. Там була інша ситуація – перебували елітні російські підрозділи, мали багато зброї. Але вони не мали ешелонованих ліній оборони і готувалися до наступу, а не оборони. Збройні сили провели швидку маневрову атаку. Далі буде інакше, і ми вже це спостерігаємо. Це може зайняти час.

Південь і Крим для Росії стратегічно важливі. Вони могли з меншою завзятістю битися за окуповану Харківщину, ніж стоятимуть тут. Це теж особливість. Тому деокупація півдня може бути до середини чи навіть кінця осені. Але це відбудеться.

Поруч з деокупацією півдня можемо мати успіхи на Донеччині та Луганщині. Бахмут до середини осені можемо звільнити. Рухатися на деяких інших позиціях – приблизно вийти на ті, які були до повномасштабного вторгнення. А далі можуть бути затягнуті бойові дії. Тому що у нас протяжність фронту велика і важко наступати одночасно всюди.

Це буде поступовий процес просування і на півдні, і на сході. Можливо, з акцентом більше на південь. Ворог намагатиметься відтягнути наші сили, посилюючи атаки на сході. Вони вже це роблять. Ми свої завдання вирішуватимемо поступово. Ворог закріпився на сході, але не треба виключати, що коли будемо на підступах до Криму, брати їх позиції під свій вогонь, це вже буде деморалізуючим фактором. І вони самі можуть почати відходити на сході.