50-річний львів"янин Ярослав Снилик 15 років тому створив першу в Україні шиншилову ферму. Сьогодні в нього понад тисячу тварин усіх мастей. Окрім звичайного голубувато-сірого звіра є рідкісні білий та вугільно-чорний.
Перших шиншил чоловік привіз із Польщі 1993-го. За сім"ю з одного самця та чотирьох самочок Ярослав Павлович заплатив майже $3 тис.
— Із мене всі сміялися, казали, люди з-за кордону машини за такі гроші приганяють, а ти тварин везеш, — розповідає Ярослав Снилик. — А я побачив їх і зрозумів: це моє.
Спочатку для шиншилового господарства Ярослав Павлович орендував двокімнатну квартиру. Каже, 300 тварин вільно можна вирощувати на 50 кв. м. Коли їх побільшало, ферму перевезли у просторіше місце на околиці.
На фермі зранку тихо. Шиншили — нічні звірята, вдень вони сплять. У приміщенні, заставленому клітками в чотири яруси, ніякого неприємного запаху. Біля кожної — годівничка та пляшка з водою. Господар витягує за хвоста тварину з білою шерстю.
— Цей самець сліпий, але це закладено генетично, — пояснює шиншиловод. — Тільки так ми можемо отримати білосніжне хутро. А за хвіст я беру всіх тварин, тому що шиншили дуже полохливі. Від стресу у місцях дотику в них може повилазити хутро.
Ярослав Снилик запевняє: на фермі на 500 звірят запросто дає раду одна людина. Тварин годують сухими гранульованими кормами раз на день, по обіді. Тоді ж у поїлки доливають воду.
— Шиншили їдять мало, за добу одне доросле звірятко з"їдає лише 30 грамів корму, це дві столові ложки, — зауважує Ярослав Павлович. — Один-два рази на тиждень даємо сіно. Так що за рік тваринка схрумує 12 кілограмів комбікорму та 6 кілограмів сіна.
Шиншили живуть родинами: один самець і чотири самки. Така сім"я перебуває у спеціальній клітці з чотирьох ізольованих кімнаток для кожної самки. Вони з"єднані коридором, яким самець кочує від однієї дружини до іншої. Натомість самки полишити свого житла не можуть через спеціальні кільця на шиях.
Кожна тварина на фермі Снилика має свій номер.
— Шиншил не можна спарювати до четвертого покоління, — веде далі шиншиловод. — Тому в нас такий строгий контроль за сім"ями. Але не обходиться і без того, щоб народилися звірята з непідходящим кольором чи якістю хутра. Таких тваринок забирають у зоомагазини на продаж. Шиншили нині дуже популярні як домашні улюбленці. По-перше, вони живуть до 20 років, а по-друге, піддаються дресируванню. У мого знайомого шиншила виконує 28 команд: і танцює, і стрибає.
Ярослав Снилик зазначає, сьогодні в Україні розведення шиншил — на початковому етапі. Тому нині найвигідніше розводити їх племенем. Упродовж року самка народжує в середньому чотирьох малят. За дорослого звірка дають 150–250 доларів. Найдорожчі — рідкісні в нас шиншили ебоні продають по $600.
— Виробіток хутра не менш рентабельний, але для цього треба збільшувати ферму, — каже Снилик. — Шиншилове хутро одне з найдорожчих у світі. Його ціна зумовлена особливістю ворсу. З однієї цибулини виростає 70–80 ворсинок. 1 квадратний дециметр шиншилового хутра дорожчий за норковий у п"ять разів. Тому й шиншилові шубки такі дорогі — від 10 до 100 тисяч доларів.
— На Львівщині зареєстровано єдиного підприємця, який займається розведенням шиншил. Це Ярослав Снилик, — додає Надія Янів, 50 років, начальник відділу тваринництва Головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації. — З хутряних тварин в області розводять песців та норок. У Сокальському районі працює велике підприємство "Галичхутро".
2 
1
Коментарі
4