Сільська молодь обмежена в можливостях цікаво і корисно провести дозвілля. Зокрема, через брак культурних і спортивних закладів. "ГПУ" побувала в селах, де юнаки та дівчата самотужки організовують активний відпочинок.
— У нашому селі молодь поголовно туризмом захоплюється. Буває, підходять на вулиці. Ну що, кажуть, які плани на літо? Може, у печери з"їздимо чи в Карпати? Я сам туризмом 23 роки займаюся. То до мене за спорядженням і картами приходять, поради просять. Уже і самі групи водять, — розповідає Михайло Слабодух, 42 роки, із села Жуків Бережанського району на Тернопільщині. Він керує туристично-краєзнавчим відділом Бережанського будинку творчості школярів. Організував у селі туристичний клуб "Ходак".
Жуківчани ходять і в одноденні, і в багатоденні походи. Досвідченіші туристи вчать новачків орієнтуватися на місцевості.
— Ініціатива в нашої молоді б"є через край. І в печеру Опільську в нашому районі спускатися люблять. Це ж цікаво — тільки вертикальних ходів там 40 метрів є, а ще ж горизонтальні! І до печер у Борщівському районі їздять, і до Джуринського водоспаду у Чортківському районі, — продовжує Михайло Ярославович. — А найбільше всім подобається 14-денний маршрут у Карпати.
У селі Вільбівне Острозького району Рівненщини молодь масово грає у футбол. На 1700 жителів тут шість повноцінних команд — одна доросла та п"ять дитячо-юнацьких. Одна команда — дівоча.
— І дівчата, і хлопці мало не з пелюшок тренуються, — розповідає сільський голова Віктор Тишкун, 47 років. — Найменшим футболістам сім-вісім років, а вони вже подають надії. Їхні брати і батьки грають за першість області.
Голова залучає односельчан до спорту, щоб менше думали про горілку та бійки. До появи першого футбольного поля вільбівняни мали чи не найгіршу репутацію серед сусідів — як розбійники та хулігани.
— Тепер спокійніше стало, — запевняє Віктор Степанович. — Дисципліна сувора — тренери забороняють курити та пити алкоголь.
Доросла команда має спонсора-бізнесмена, а шкільні фінансує сільська рада.
22-річна Тетяна Мізель уже третій рік є членом трудового загону Тлумача на Івано-Франківщині. На літніх канікулах працює в таборі "Надія" в сусідньому селі Делева.
— За місяць ми 600 гривень отримуємо, — говорить Мізель. — Влаштовуємо різні забави, вихідні на Дністрі, культурно-музичну програму.
Згуртував молодь району 47-річний Ігор Танчак. Він працює головним спеціалістом у справах молоді та спорту при Тлумацькій райадміністрації.
— Молоді люди хочуть кудись себе залучити, але нема змоги. Клуби як не закриті, то напіврозвалені, без апаратури або без спеціалістів, — каже. — От ми й придумали трудовий загін. Дівчата та хлопці й попрацюють у таборах — за дітьми доглянуть, поприбирають ліси, то ще й відпочинуть по вечорах біля ватри, із гітарою.
У селі Липівка Тисменицького району Франківщини молоді люди організували спеціальну раду. Люди віком від 16 до 35 років збираються разом і вирішують, що робитимуть упродовж року.
Ми видаємо сільську газету "СІМ"
— Ми видаємо сільську газету "СІМ" ("Село і молодь"), альманах "Дзвіночок", — розказує куратор Липівської молодіжної ради 30-річний Ігор Угриновський. — Основний склад ради — 15 людей, хоча дописувачів і помічників у нас набагато більше. Молодь друкує свої вірші, прозу. Гроші на раду закладає сільська влада, цього року передбачила 1,5 тисячі. Шукаємо спонсорів. Зараз є задум створити власну Інтернет-сторінку про село і зорганізувати щомісячні сімейні змагання.
У Рогатинському районі Франківщини молодь організовує театралізоване дійство на честь проводів в армію. Хлопців проводжають окремо в кожному селі, а потім усіх разом у районному центрі. Складають вірші, співають пісні та дарують сувеніри.
Молодь села Брище Луцького району на Волині у вихідні та на свята їздить на кінні прогулянки, на сільському стадіоні парубки наввипередки гарцюють на конях.
У Брищі третій рік діє кінний клуб "Екваїн".
— Досі сільські розваги обмежувалися бенкетами в барі та клубними танцями, які часто завершувалися бійками. А тепер односельці самі дивуються — як можна розважатися без горілки, — каже власник клубу Оксана Квас, 30 років.
Три роки тому жінка переїхала жити в Брище з Луцька. Хотіла утілити давню мрію — організувати кінний клуб. Обійшла сільські обійстя, переговорила з людьми. Літні односельці лише відмахувалися, мовляв, коні для роботи, а не для розваг. Молодь повела своїх коней до клубу. За рік зібрали два десятки тварин для верхової їзди. Допомогли спонсори — купили породистого скакуна. Сьогодні до кінного клубу ходять близько півсотні селян.
13 
1
Коментарі