У класі колом сидять семеро молодих людей і вголос відміняють дієслово "стояти". Хтось упевнено вигукує, хтось заглядає в шпаргалку.
— На столє стоїть лампа. Біля дівана лєжать подушкі... — промовляє 27-річна японка Юкі — аспірантка факультету соціолінгвістики університету японського міста Осака.
Раніше Юкі студіювала в Києві. У Львів приїхала збирати матеріал для дисертації.
— Не можу зрозуміти, — каже ламаною українською японка, — чому в університеті імені Шевченка в Києві викладачі на лекціях говорять українською, а в коридорах — російською.
Літня школа української мови діє в Українському католицькому університеті четвертий рік. До неї приїжджають американці, канадці, британці, німці — переважно ті, хто має українське коріння. Торік на курсах навчалися 38 слухачів, цього літа — 48. Наступного року сподіваються набрати 100 студентів.
Навчання з двох курсів по три тижні коштує для іноземця 900 євро. За проживання в гуртожитку УКУ слухачі платять ще 580 євро, а у львівській сім"ї — 500.
— Найважче іноземцям дається відмінювання іменників і дієслів, — каже 30-річна викладачка української Марія Кокор. — Особливо цікаво слухати, як вони перекладають з англійської. Продавщицю можуть назвати "продавкою", капусту — "капуцкою", числівники "сім", "вісім" вимовляють "сомка", "восємка". Один студент у своїй роботі написав: "Ми вівдатити телевізор" — тобто "дивилися".
Ендрю не проти залишитися в Україні
22-річний американець із Парижа Ендрю Метіні студіював математику. Потім навчався у Москві. До України Ендрю запросили знайомі студенти-українці, з якими він перетинався в столиці Росії. До Львова Ендрю приїхав, щоб підтягнути свою українську перед навчанням на економічному факультеті Києво-Могилянської академії.
— Мені дуже сподобався Київ, — каже Ендрю російською. — А українська мова схожа на російську. Вирішив вивчити її. Через Інтернет дізнався про україномовну школу у Львові. Поки що говорю слабенько, але до осені буде краще.
Американець-парижанин задивляється на українок. Ендрю не проти залишитися в Україні.
— Недавно студенти "купували продукти", то хлопець сказав українською, що віддасть японці товар безкоштовно — за її гарні очі, — каже викладачка Марія Кокор. — Усі засміялися, а Юкі не зрозуміла жарту. Коли ж їй пояснили, про що йдеться, дівчина лише серйозно сказала "Дякую". У японців інша ментальність. Вони серйозні, жартують рідко.
Після обіду іноземці займаються з репетиторами — переважно дівчатами-українками. На вечір мають "вільну культурну програму": гостюють у нових знайомих, ходять по кафе, їздять відпочивати за місто. Саме в живому спілкуванні найкраще знайомитися з чужою культурою. Наприклад, японку Юкі найбільше вразило те, що галичани моляться перед їдою.
Коментарі