Вагон-потяг гендиректора Укрзалізниці Михайла Костюка, 48 років, у п'ятницю опівдні прибуває у селище Клесів Сарненського району Рівненщини. Під'їжджає під гранітний кар'єр. Він належить Укрзалізниці. Минулого тижня тут почав діяти цех з виробництва тротуарної плитки.
Чорно-білий міні-потяг схожий на трейлер, тільки на рейках. Зустрічають його зо три десятки жителів із сусідніх Клесова і Пугача. Діти оточують вагон, роздивляються його. Матері їх відганяють.
— Я й сама, скільки живу, ще такого не бачила. Мабуть, якесь велике начальство, — зацікавлено роздивляється потяг 53-річна Ольга. — Там, певно, і всередині всьо із шиком. Навіть ступєнькі зручні — це вам не сарненський дізель, де треба до нєба ноги дерти, щоб вилізти.
Костюк сходить з потяга, вітається з селянами. За ним ідуть кілька його помічників. Біля воріт цеху їх зустрічає Олександр Макарук, директор Клесіського кар'єроуправління. Чорним джипом під'їжджає губернатор Рівненщини Василь Берташ, 49 років.
— Ми готуємося до Євро-2012. Через це щорічно тратимо 15–20 мільйонів гривень на купівлю бруківки. Це дорого, й товар не завжди якісний, — пояснює Михайло Костюк голові облдержадміністрації. — Хороший хазяїн завжди має своє. От і нам треба мати свою плитку для вокзальних площ. Тоді реконструкція обійдеться дешевше. Ми вклали в обладнання для цеху чотири мільйони гривень. Купували його в Китаї.
У новому цеху працює 14 робітників з навколишніх сіл. Клесівчанин 37-річний Микола Долід наглядає за роботою верстата. Пилки ріжуть граніт, автомат зверху поливає їх водою — це охолоджує лезо і зволожує повітря.
— Платять тут нормально — 2500 гривень на місяць. Для села це дуже хороші гроші, — перекрикує гул пилок.
У цеху виготовлятимуть 12 тис. кубометрів бруківки на рік. Третина продукції піде на експорт. Наступного року підприємство планують розширити. Закуплять обладнання для 50–60 працівників. Запасів граніту тут є на кілька десятків років, кажуть місцеві чиновники.
У Клесові та Пугачі живуть 6750 людей.
— Безробітних чоловіків у нас небагато. Хто хоче працювати, тому робота знайдеться, — говорить 28-річний Іван. — Маємо тут два гранітні кар'єри — Клесівський і Соснівський, щебеневий завод, а ще є лісгосп і бурштиновий кар'єр. Я в лісгоспі працюю. У кризу жодне місцеве підприємство не закрилося і людей не звільняли. Хіба жінкам у промисловості роботу знайти важче, то сидять вдома на господарці або на ринку торгують.
Граніт стійкий до погодних умов
Рівненщина — єдина область Західної України, багата на граніт.
— Його запасів вистачить ще на десятки років, — вважає професор 60-річний Зіновій Маланчук з Національного університету водного господарства та природокористування у Рівному. — Нині розробляють найбільші родовища на Сарненщині — Клесівське, Селищанське й Осмалинське. Є також розвідані поклади у Березнівському, Корецькому, Рокитнівському районах.
Граніт використовують у промисловості для виробництва щебеню, для будівництва доріг. Як облицювальний камінь він іде на покриття для сходів, меморіалів, фонтанів чи набережних. З нього роблять лавки, підвіконня, стільниці, виготовляють надмогильні пам'ятники, бо стійкий до погодних умов і не потребує особливого догляду.
На Рівненщині також є значні поклади базальту, туфів, глини, крейди, бурштину, торфу та піску. Закарпаття багате на каоліни, кам'яну сіль, перліти і базальт. На Львівщині переважно добувають глину, пісок, вапняк, гіпс, нафту, газ, кам'яне вугілля. На Тернопільщині — пісок, глину, вапняк, гіпс. На Івано-Франківщині — калійні, магнієві та кам'яні солі, сірку, вапняки, газ, нафту. Буковина має поклади гіпсу, вапняків, мергелів, ангідриду, мармуру, сланцю, кварциту. Волинь — вугілля, газ, гелій, торф, германій.
2 
1
Коментарі