1 червня Ощадбанк почав виплачувати компенсації за втрачені вклади. По 1 тис. грн отримують вкладники, що зареєструвалися до 1 січня 2012-го. Гроші зараховують на платіжну картку. Готівку можна зняти в банкоматі або розраховуватися карткою в магазинах.
У відділенні банку на вул. Артема в Києві на дивані сидить 54-річний Сергій Биньковський. Прийшов отримувати за дорученням компенсацію для 75-річної матері. Вона на дачі.
— Мама регистрировалась еще в июне 2008 года. Но не успела получить, выплаты закрыли, — розповідає.
Перереєструвався 1,5 місяця тому. Приходив у центральне відділення з матір'ю, заповнили бланки. У банку дали запрошення на 1 червня — 11.59.
Сергій Биньковський прийшов на 15 хв. раніше. Його попросили почекати. Рівно об 11.59 викликають до касирки. Розписується. Іде до сусіднього віконця. Там питають, як видавати компенсацію — на картку чи готівкою. Просить грошима.
— Може, візьмете картку? Вона дійсна три роки. Раптом будуть ще відшкодування, вам гроші туди автоматично нарахують, — умовляє касирка.
Сергій Биньковський не погоджується.
Після нього компенсацію забирає киянин Григорій Черновець, 65 років. Каже, все життя пропрацював різальником металу на заводі.
— Принесу гроші додому, а жінка рішить, що з ними робити. Мабуть, потратимо на продукти. Тепер вийдеш по хліб чи на базар — і сотні як не було.
Недалеко працює ще одне відділення Ощадбанку. Туди пополудні по компенсацію прийшов один клієнт.
— Изумительный коллектив. Так хорошо обслужили. Я в 2008-м не успела забрать компенсации. Были огромные очереди. Я в том базаре не хотела участвовать, — жінка поспіхом виходить із відділення.
Компенсації видають кожні 20 хв.
— Багато передзвонюють, що не прийдуть, бо на дачі. Ми їх переписуємо на наступні дні, де є місце, — каже касирка.
Через півгодини заходять дві жінки. В однієї чорна тека під пахвою.
— До вас Азаров уже приїжджав? Ні? Хух, устигли. Дєвочки, уділіть ревізорам пару минуток. Він за нами по п'ятам їхав. Із ним усе начальство, їздять перевіряють банки, — жінки витягують документи. Одна сідає на стілець, інша заглядає у віконця кас. Пояснюють, що перевіряють якість роботи касирів.
— Дєвочки, ставлю вам за дрес-код п'ятьорку. Молодці, усі у білій формі, як по інструкції. А в сусідньому відділенні одна в чорній блузці прийшла. Оштрафували. А де вкладники, чого нікого немає? Ну, нічого. Головне, що без черг, — каже білява ревізорка в білому костюмі. Питає, скільки карток видали.
— Сім карток. Усе зразу знімали. На картках ніхто не захотів нічого залишати, — відповідає касирка. Вона, як і три її колеги, на шиї поверх білої сорочки пов'язала зелену фірмову хустку Ощадбанку.
— Значить, записую, що гроші видали по посттерміналу. Іще допишу, що у вас у відділенні темно і душно. Досі кондиціонер не встановили? Непорядок.
У відділенні Ощадбанку у Львові на просп. Свободи на стільцях чекають своєї черги п'ять пенсіонерів. Федір Яків, 82 роки, витирає лисину носовиком.
— Прибіг о десятій ранку. Хоча мені на 10.45 було. А коли підійшов мій час, побачив, шо книжку ощадну дома забув. Добре, шо син навчив користуватися мобільним. Набрав його. Має десь скоро привезти. Але Янукович маладєц, — обертається до однієї з жінок. — Ніяких тобі черг. Ніхто не б'ється. За Юлі чорт зна шо творилося. По ночах чергу займали. Я тоді свою тисячу так і не взяв. Того і не голосував за неї. Туво Янукович точно до виборів всьо робить по-нормальному. Але голосувати за нього все одно не буду. Козел він.
— Шо з тої тисячі? Куплю лікарства, бо хворію тяжко. Навіть внукам на цукерки не знаю, чи шось лишиться, — розповідає літня жінка.
Її штурхає сусідка.
— Не називайся як тебе звати. І так багато натринділа. А може то бандіт, — показує на журналіста. — Прийде вночі і всьо забере.
У райцентрі Млинів на Рівненщині є одне відділення Ощадбанку. Черги немає. О 9.45 компенсацію отримує 66-річна Євгенія Дейнека. За нею займають чергу ще дві жінки.
— Юліна тища чи Вітіна, без різниці. Гроші вже не ті, — хитає головою Євгенія Миколаївна. — 30 років назад "москвича" новенького за 5 тисяч рублів можна було купити. Кіло відбірного м'яса коштувало 3,5. А тепер по 60. Але добре, хоч так дають. Я свою компенсацію на онуків потрачу. Якогось одягу їм куплю.
Черга просувається швидко. На столі біля кас стоїть графин із водою й склянка.
— Що, знов без копійки? — хмикає до знайомого кремезний чоловік у тенісці та в'єтнамках. — Знаєш анекдот про три стадії бідності? Перша — нема грошей, друга — капєц, нема грошей. Третя стадія — іду мінять долари! Шкода, що покійна тьоща 2008-го все з книжки зняла. Мені б півтисячі не помішали б.
Спадкоємцям вкладників, які померли у 2005-2011 роках і не отримали компенсацію, а також родичам померлих 2012-го видають по 500 грн.
34-річна Олена Ковальчук із матір'ю забирають 380 грн — стільки було на її ощадній книжці на початку 1992 року. Зараз там 1466 рублів, але їх зачислили пізніше. А компенсації видають тільки тим, хто поклав гроші до 2 січня 1992 року.
Заввідділення Василь Оніщук, 56 років, говорить із відвідувачами. 69-річна Людмила Ростальна з села Владиславівка забула зареєструватися.
— У мене сьогодні день народження. Добиралася переповненою маршруткою, сил ніяких уже нема, — жінка риється у старій сумці й показує паспорт.
Василь Оніщук просить зачекати. Телефонує на "гарячу лінію" банку, диктує паспортні дані пенсіонерки. Каже прийти наступного дня. Тоді буде відомо про дату виплати компенсації.
83-річна Ксенія Стецюк прийшла по пенсію. Тут дізналася, що виплачують по 1 тис. грн.
— Якби грошей із книжки дали, купила б ліків від голови. Іду вулицею, а вона кружиться — тиск скаче. Ще сусіди подумають, що Стецючка п'яна.
Після неї входить пенсіонер, який просить допомогти зняти гроші в банкоматі, бо погано бачить.
— Я вже сьогодні п'ятьом допоміг, — каже Василь Оніщук. — Усі з банку одразу на базар ідуть.
У районну філію 1 червня мав прийти 41 клієнт.
У відділенні Ощадбанку в селі Сенча Лохвицького району на Полтавщині перед обідом немає відвідувачів. Касирка, 45-річна Наталія Демченко, працює із 8.00 до 12.00
— Я лише реєструю людей, які не отримали по тисячі 2008 року, — каже Наталія Володимирівна. — Ні грошей, ні карток у сільських відділеннях отримати не можна. У райцентрі дані опрацьовують і дають нам роздруківки. Там вказані дата й час, коли вкладник має явитися по гроші в райцентр. Але люди до нас не поспішають іти, не вірять. Кажуть: "А шо ми будемо йти, товктися? Хвате, вже товклися 2008-го — і нічого не отримали". Я їх умовляю ксерокопії з документів зробити. Сьогодні вже одному чоловікові, йому 82 роки, тисячу гривень із рахунку списала, може сьогодні й отримати.
У Сенчі живуть 3,2 тис. осіб. На отримання компенсації записалися півтисячі. Гроші забиратимуть готівкою. Пластиковою карткою в Сенчі можна заплатити лише в магазині будматеріалів. Банкомату немає.
За 10 хв. до відділення заходять двоє жінок. Дають касирці кілька складених аркушів.
— У ті часи за свої 30 тисяч рублів три хати могла поставить, — каже жінка років 65, — а тепер на ту тисячу — хіба будку собаці.
2 
1
Коментарі
1