"Дорогу нам перекопали, третій тиждень через ліс у район мусимо добиратися. А за нами ж села Потіївка, Стара Буда, Нова Буда. І в кожному по тисячі чи й більше людей. Об'їжджати 20 кілометрів по ґрунтовій дорозі треба. Після дощу її геть розмило. Вода в криницях через ці розкопки пропала, — говорить жителька села Дубовик Радомишльського району на Житомирщині Наталя. Прізвище називати відмовляється.
До села веде асфальтована дорога. Проходить через дамбу між двома озерами. Два тижні тому на місці дороги вирили котлован завглибшки 5 м. Озеро спустили. Через це рівень води у криницях упав.
— Мені ті люди показали дозвіл державної служби з питань національної спадщини, — пояснює Тетяна Шпак, виконувач обов'язків сільського голови Заньківської сільради. — Усно пообіцяли, що дадуть 100 тисяч гривень на газифікацію села, якщо витягнуть танк. Але дозволу на розкопки я їм не давала. Люди незадоволені. Бо планували пару днів рити, а вже більше двох тижнів дорога розкопана. Тепер обіцяють, що до виборів дорогу відновлять. Я вже до СБУ та в міліцію зверталася. Вони приїхали, поговорили з ними і поїхали. Хто вони і звідки, не знаю.
Розкопки проводить фірма "Патек-Філіп". Дозвіл до кінця року їм видала Державна служба з питань національної спадщини. Викопаний танк мають віддати одному з музеїв України. Вивозити його за межі країни не можна. Якщо знайдуть цінності, то археологи мають право забрати 20%, а решту передати державі. За цим спостерігають правоохоронці. Вони цілодобово чергують на розкопках.
Прошу працівників подзвонити керівникові. Один з них телефонує Юлії. Та відмовляється говорити. Чути, що обіцяє приїхати, тільки-но журналісти поїдуть.
— Це якісь люди з Києва тут риють. Сказали, що танк із золотом шукатимуть, — говорить місцевий житель 45-річний Володимир Збиковський. — Нібито у жінки, яка цим керує, тут дєдушка жив. І розказував їй історію, як німецький танк в озеро впав. Але ніхто з місцевих цю жінку не знає. Навєрно, це одна з тих археологів, що вже років 15 до нас їздять. Одні лопатами пробували розкопати озеро. Потом привозили бура. Якісь навіть он ту хату над озером купили, щоб слідити за місцем.
Біля розритого котловану — старий покинутий будинок. Біля нього немає ні паркану, ні дерев. Навколо насипали землі, яку вигребли з озера. На дні ями зібралася вода. Помпи тимчасово виключили. Екскаватор відігнали за дерева. Кілька чоловіків ремонтують його.
— Екскаватор з першого разу сів на пузо, провалився. Довелося тягачем його витягувати, — каже Андрій з Міністерства з надзвичайних ситуацій. — Тільки відкачали воду, почали рити — поламався. Вже ніби нащупали щось, зачепили — порвали трос. Усьому можна знайти логічне пояснення, але тут ніби заколдоване місце. А людям ображатися нема чого, дорогу зробимо. Заодно озеро почистили.
Робітники спорудили біля котловану навіс, вкрили його очеретом. Розводять вогнище і готують юшку.
До краю ями підходять люди. Асфальт над урвищем надтріснутий. Рятувальники просять на ставати надто близько. За півгодини приходить зо 20 людей — місцеві та із сусідніх сіл. Двоє жінок приїхали велосипедом з Потіївки.
— Ми вже цього танка чекаємо, як манни небесної, — говорить Лідія у рожевій хустині. — Бо сказали, як викопають, дорогу назад поставлять. А нам же їздити в райцентр треба.
До паркану свого будинку виходить подружжя похилого віку.
— Тільки що якась жінка звонила. Питає, чи танк не викопали, — розповідає 81-річна Павліна Брощук. — Я чула, що тросами тягнули. Кажу, мабуть витягнули. Вона схопилася. Каже, в неї тісто підходить, борщ не доварився, але зараз прибіжить подивитися. Люди як помішалися.
Павліна Сергіївна додає, що її мати бачила, як танк впав у воду:
— У 1943 році тут німецький величезний танк проходив. Наші біля нього маленькими казалися. Отам на озері місток і водяна мельніца була. Партизани знали, що німці будуть сюдою відступати, і підпалили місток. Фашисти переїжджали і перекинулися у воду. У 1946-му наші солдати рішили підняти той танк. Перевділися у водолазів і стали нирять. Зачепили троси. Тягнули-тягнули, аж троси порвалися. Там джерела б'ють, от вони й засосали танк на той світ.
— Видно, заколдоване місце. Ніхто добитися не може, — каже 72-річний Григорій Брощук. — Це тягнеться з 1995 року, коли перший раз люди з Києва приїхали і зі своїм причандаллям усе тут облазили. Екстрасенса привозили. Він сказав їм, що точно танк є. Казали, що хлопці після війни, як купалися в озері, то на вишку танка ставали. Но я не вірю, бо в цій половині озера ніхто не купався. Вода була грязна, іржава. А за дамбою — чиста. І риба там водилася.
Німецькі полковники їхали з трофеями
— Є дані з архівів у Житомирі, що 1943 року в сусідньому селі Заньки на полі проходили бої, — говорить 42-річна Таїса Довга, вчителька історії Потіївської школи. — Коли німців розбили, їхні високопоставлені чини стали тікати через село Дубовик на танку "Тигр". На містку провалилися і потонули в озері. Німецький танк дістати не змогли, бо він 58 тонн важить. Упав на плавуни, де його ще більше засмоктало. Екіпаж складався з трьох чоловік, ніхто не вижив. Ніби всі вони були чи то полковниками, чи ще вищих чинів. Зазвичай вони збирали трофеї. Коли фашисти розстрілювали людей, то забирали у них золоті ланцюжки, хрестики, каблучки, сережки. Виривали золоті зуби у вбитих. Велика ймовірність, що в танку може бути багато золота.
2 
1
Коментарі
20