Ми з чоловіком недавно переселилися в багатоповерхівку в столичному Кадетському Гаю. У найближчий дитсадок записали доньку навесні.
— У серпні вам передзвонимо. Принесете всі довідки і напишете заяву, — сказала тоді завідувачка Лариса Павлівна.
Серпень завершується. Проте із садка не дзвонять. Іду сама. Завідувачку вдається застати з четвертої спроби.
— Ви записані майже в кінці списку. Місця немає. Ми набрали дві групи по 27 діток, — каже Лариса Павлівна.
Радить записатися в садок, що зводять неподалік. Його здадуть у грудні. Пояснюю, що нам із чоловіком треба ходити на роботу. Мушу чимшвидше прилаштувати дитину.
— Я повинна займатися тільки дошкільною освітою. А доводиться займатися благодійністю. Випрошую в батьків гроші. Нам із бюджету виділили нуль гривень. Як мені утримувати садок? А батьки вважають, що нічого не повинні платити, — каже завідувачка.
— Я з тих батьків, які погоджуються допомогти. Скільки треба? — питаю прямо.
— Ну просто не знаю, що відповісти. Якщо ви згодні зайнятися благодійністю, приходьте після 10 вересня. По-любому троє-четверо дітей із групи відсіються. Мами передумують віддавати в садок або знайдуть їм нянь, — завідувачка олівцем записує прізвище доньки до списку.
З'ясовується сума "благодійного внеску" — $1 тис.
На виході затримуюся на кілька хвилин перед дитсадком. За кілька кілька хвилин виходить Лариса Павлівна. Сідає за кермо джипа "Тойота Прадо". Він припаркований перед садком.
Коментарі
1