четвер, 17 жовтня 2024 16:05

Як перемогти Росію

Останнім часом у масову свідомість усе наполегливіше впроваджується думка, що перемогти Росію неможливо.

Про це заявляє Дональд Трамп на зустрічі зі своїми виборцями. Мовляв, росіяни перемогли Наполеона й Гітлера, тому нема чого й братися з ними воювати. Отже, на думку лідера республіканців, США мають "вийти з війни з Росією", в яку їх, очевидно, втягнула Україна.

Щось подібне заявив перед тим президент Казахстану Токаєв. І це та сама думка, яку давно вже просувають Орбан, Фіцо й інші симпатики Путіна в Європі.

  Максим РОЗУМНИЙ, шеф-редактор журналу
Максим РОЗУМНИЙ, шеф-редактор журналу

А якщо перемогти Росію неможливо, то виникає запитання: навіщо страждати й витрачатися на допомогу Україні?

Не треба пояснювати, наскільки небезпечними для нас є такі риторика й напрям думок західних політиків. Україна всіма силами намагається показати, що успіх у протистоянні Росії можливий, але якраз цих сил останнім часом нам явно бракує. Контрнаступ 2023 року провалився, фронт повільно, але рухається до адміністративних кордонів Донецької області, й навіть захоплення частини Курської області сприймається як тимчасовий успіх, який не має перспектив, для того щоб перерости в щось більше.

Здавалося б, реальність підтверджує тезу про непереможність Росії. У поведінку російських керманичів повернулися їхні звичні зверхність і самовпевненість, мовляв, "СВО" йде за планом і поки не буде досягнуто всіх поставлених цілей, воєнні дії триватимуть.

Рішучість російського керівництва воювати "до переможного кінця" ніби як підтверджують і конкретні рішення – збільшення чисельності збройних сил і збільшення бюджетних витрат на воєнні потреби 2025 року, навіть порівняно з 2024-м.

А щоб ні в кого не лишалося сумнівів, Путін ще й ініціює зниження "больового порогу" для застосування ядерної зброї. Тепер РФ готова її застосувати проти будь-кого і спираючись не на міжнародне право, а лише на власне відчуття "серйозності загрози".

Втім, саме ця наполегливість, із якою впроваджується думка про непереможність Росії, та явна скоординованість заяв путінських союзників і симпатиків підказують, що за фасадом імперської пихи і самовпевненості стоїть страх поразки і приниження, від яких путінський режим перебуває за лічені кроки.

Ми пам'ятаємо, що зовсім недавно кремлівський диктатор заявляв, мовляв, поразка в цій війні поставить під загрозу саме існування Росії в її нинішньому вигляді. І для цього в Путіна були вагомі підстави, які нікуди не поділися і станом на сього­днішній день.

Річ у тому, що насправді Росія вже неодноразово зазнавала принизливих поразок у своїй недавній історії. Починаючи з Кримської війни, такі поразки траплялися регулярно. Японська війна, Перша світова, спроба захопити Польщу, напад на Фінляндію, Перша чеченська – в усіх цих випадках Росія була змушена відступити й на якийсь час відмовитися від своїх імперських амбіцій.

Воєнна поразка від України могла б перевершити всі ці прецеденти за рівнем деморалізації та катастрофічності. Але нинішня війна увійшла в ту фазу позиційного протистояння, в якій перевага в ресурсах стала вирішальним чинником. На тлі "втоми" й політичних вагань наших союзників досягнути такої переваги Україні нині практично неможливо. Тому основою нашої воєнної стратегії є виснаження противника, яке може призвести до його поразки, але в досить тривалій перспективі. У цій самій перспективі, щоправда, ми ризикуємо виснажитися значно сильніше та швидше.

 

Це не означає, що Україна має відмовитися від плану перемоги, а означає, що ми потребуємо більш реалістичного плану, ніж той, який за інерцією публічно озвучується у внутрішньополітичному та зовнішньополітичному дискурсі.

Уже ясно, що Америка не бомбитиме бункера Путіна з власної ініціативи. Європа не платитиме за існування Української держави лише для того, щоб ми продовжували воювати. Хоч би скільки ми мобілізували водіїв вантажівок і аспірантів, Путін мобілізує більше. Хоч би скільки виготовили снарядів у Пенсильванії вартістю 5,5 тисячі доларів за одиницю продукції, КНДР виготовить і доставить їх Путіну більше. Тому на фронті ми лише стримуємо противника, але перемогти в цій війні маємо в інший спосіб.

Невдачі на фронті є необхідною умовою послаблення московського режиму. Так було й у Кримській війні, й у Японській, і в Першій чеченській. Імперія відступала перед рішучим опором і впадала у внутрішню кризу. Саме цей сценарій є найбільш надійним шляхом до нашої перемоги. Але реалізувати його стає дедалі складніше.

Путін намагається уникнути його двома способами. По-перше, він посилює тиск на фронті, добиваючись силової переваги, а по-друге, залишає собі шлях відступу у вигляді мирних переговорів, про які вже скоро його проситимуть усім колишнім БРІКСом та НАТО разом узятими.

Коаліція замирення агресора сьогодні поширилася не лише на весь Глобальний Південь, але й на частину Європи та половину політичного спектра США. Україна з її рішучістю воювати зберігає підтримку все меншої частини західних політикумів. Отже, нам потрібен план Б – на випадок, якщо війна, згідно з путінською стратегією, перейде у фазу поступового замороження на тлі початку "переговорного процесу".

За цих умов у нас не буде козиря у вигляді російського воєнного фіаско, але на столі залишаються ще кілька нерозіграних карт. Важливо лише пам'ятати, в якій грі ми їх маємо застосувати.

Ключ нашої перемоги лежить всередині Росії. Без ослаблення режиму й переключення уваги російського суспільства на внутрішні проблеми наша карта не зіграє.

Путінський режим хотів легкої перемоги в Україні. Але він пристосувався і до умов затяжного протистояння, з якого отримує свій політичний зиск – у вигляді патріотичної мобілізації та вимушеної самоцензури з боку невдоволених категорій населення РФ. Моменту припинення воєнних дій Кремль остерігається, оскільки розуміє, що "відкладені на потім" запитання і претензії одразу вийдуть на поверхню. І серед цих запитань найбільш незручне: навіщо була ця війна росіянам?

Багато що можна буде пояснити російському обивателю наслідками війни – і погіршення умов життя, і вороже сприйняття Росії в цивілізованому світі, і смерті та каліцтва сотень тисяч молодих чоловіків. Але пояснити необхідність самої війни Путіну буде що далі, то важче. Тому момент переходу від стану війни до стану миру у Кремлі очікують із великою тривогою. Готуються до нього й відтягують його настання до останнього.

Саме в цей момент ми й повинні вдарити по імперії тією триєдиною зброєю, яка ще зберігається в нас в належній якості та кількості, – моральною перевагою, дипломатичною підтримкою союзників і численними судовими позовами та вимогами компенсацій.

Зараз ви читаєте новину «Як перемогти Росію». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути