20 відсотків людей у Сіверськодонецьку – затяті проукраїнські, до 10 – переконані проросійські, решта – як желе, – каже депутат міської ради Сергій Самарський
Як розподіляються за настроями мешканці Сіверськодонецька?
– У нас ніколи не було стовідсоткової підтримки України. Десь 20 відсотків людей – затяті проукраїнські, від 5 до 10 – переконані проросійські. Решта – як желе. Приєднуються то до першої, то до другої групи залежно від обставин. Кажуть: "Мне все равно, где жить. Лишь бы не было войны''.
6 квітня, коли в Луганську захоплювали будівлю СБУ, ми вийшли на мітинг з прапорами України. На нас напали, побили, прапори спалили. А поруч стояли міліціонери й посміхалися. Був перший заступник мера – й начебто нічого не бачив. Місто фактично плавно здали, без жодного пострілу.
На референдум 11 травня голосувати ходили відсотків 40 – "вата". Вони чекають на дядю, який створить їм республіку, де жити буде краще. Бо "повсюди корупція, а в нас у ЛНР буде процвітання". Але потім більшість змінили думку. На повернення ЛНР чекають, можливо, кілька тисяч. Вони стояли на блокпостах, а зараз сидять по домівках. Їх не арештовували. Хоча всі дані про них ми надали київським есбеушникам. Мали по два свідки, як вимагає закон. У результаті есбеушники поїхали додому, а особові справи продали тим сепаратистам.
Скільки проукраїнських активістів у Сіверськодонецьку?
– До 200. Людям не подобається, що при владі на Донбасі залишилися старі кадри, все так само.
Щось змінилося після призначення губернатором Геннадія Москаля?
– Якщо порівняти його з попередницею Іриною Веригіною, то це – небо і земля. Вона нічого не робила, тільки піарилася. А Москаль їздить по блокпостах, пенсії пробиває, буває в прифронтовій зоні. Наші мери та їхні заступники з охороною ходять, а він всюди – сам. Народ довіряє йому. Якщо кажуть піти до його заступника чи до начальника департаменту, люди відповідають: "Ні, ми тільки до Москаля".
Чим зараз живе область?
– У селах завжди переважали проукраїнські настрої. Проросійські села – під кордоном із Росією. Основний заробіток там із контрабанди. Я завжди казав: "Люди, що ви будете робити, якщо станете Росією? Окрім возити контрабанду, ви ж більше нічого не вмієте". Але народ не розуміє. Це депресивні райони.
У Сватове (райцентр на півночі Луганщини. – "Країна") сепаратистів не пустили. До них приїхали від ЛНР, але місцеві мисливці з рушницями вийшли і сказали: "Ще два кроки – і ми стріляємо". Більше не приїжджали. При цьому мер допомагав бойовикам. Потім люди поставили два блокпости біля міста – і все. Так само в Старобільську. Це аграрні райони, тому бойовики не дуже туди пробивались. А тут думали: "Є "Азот", запустимо його й матимемо гроші". Я питав у них: як підніматимете банківський сектор? Відповіли: "Заберемо банки в Коломойського". Кажу: "Добре, один раз заберете. А щоб забрати вдруге, туди треба буде покласти щось". Ну, це було для них занадто розумно.
"Азот" не працює?
– Немає газу. Плюс політичні розклади. Але 70 відсотків від окладу людям платять. Зарплати там – 3,5 тисячі. Все по-білому. Місто фактично жило за рахунок "Азоту". До речі, коли тут правили бойовики, завод не бомбили. Фірташ за це їм платив. Але які суми – не знаю.
Коментарі