"Держава має поставити чітку межу: вільний ринок, працюємо з різними країнами, окрім Росії – реального ворога"

2

УКРАЇНСЬКІ ОЛІГАРХИ ЗРОСЛИ НА ГАЗІ Й ВУГІЛЛІ. І ДОСІ ВПЛИВАЮТЬ НА УХВАЛЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ РІШЕНЬ У КРАЇНІ, – КАЖЕ ЕКСПЕРТ З ЕНЕРГЕТИКИ АНДРІЙ ЧУБИК

Яка найбільша проблема енергетичної сфери України?

– Відсутність послідовної системної енергетичної політики на користь усього народу. Пересічному українцеві складно зрозуміти її реалії. Бізнесмени в "буремних" 1990-х дорвалися до грошей, згодом – до ресурсів. Тепер – до влади. Захопили державні активи. Сформували потужні вертикально інтегровані енергетичні системи, що виробляють і постачають значну частину електроенергії вітчизняним споживачам. Їх головний інтерес – заробити гроші. Байдуже, з ким і на яких умовах. Вигідно "дружити" з Росією – будуть, незважаючи ні на що. Сьогодні маємо новий уряд, проголошено курс на Європу. Але ж люди старої системи нікуди не ділися. Вони знов при владі. Й знов намагаються паразитувати на державних поставках.

Тіньові схеми в енергетичному комплексі залишилися без змін?

– Ключова зміна відбулася на ринку газу – зруйновано чимало відпрацьованих роками схем непрозорого імпорту й транзиту.

У чому суть енергетичної частини гібридної війни?

– Це так звана підривна діяльність в енергетичній сфері. У випадку України, наприклад, припинення постачання газу з очікуванням на колапс. Мета – спровокувати соціальні вибухи, "холодні бунти". Кінцевий результат – розпад держави та встановлення підконтрольного Москві режиму.

Енергетична війна ведеться не лише проти України. В широкому форматі вона застосована проти Європи й Туреччини. Перше словесне попередження пролунало від Путіна під час його поїздки в Нормандію (6 червня 2014-го на святкуванні 70-річчя висадки союзників. – "Країна"). Він сказав світовим лідерам, що обмежить постачання газу, якщо ті качатимуть його реверсом в Україну. Це не сприйняли як факт оголошення війни. Дарма.

Чому?

– Не хочуть бачити очевидних речей. Для європейця падіння теплового комфорту на 1–2 градуси – катастрофа. Це українці звикли до негараздів, європейці – ні. Та й політичний склад там дуже неоднорідний. Росіяни підтримують так званих євроскептиків – радикальні, націоналістичні партії у країнах ЄС.

Український уряд реагує на ці виклики?

– Намагається. Власники основних потужностей в один голос кричать: аврал, немає палива, рятуйте. Кабмін почав шукати альтернативні джерела поставок. Київ розуміє, що від Росії треба диверсифікуватися. З початком війни на Донбасі втратили контроль за частиною вуглевидобувних активів. У результаті не запустили процесу накопичення вугілля. Хоча такі ризики можна було прорахувати у квітні 2014-го. Це – стратегічна помилка Міністерства енергетики та вугільної промисловості.

Коли оговталися від шоку?

– Наприкінці травня чи на початку червня. Тоді Київ почав шукати альтернативу. Потрібен був антрацит (найвищий сорт вугілля. – "Країна"). Його можна взяти не всюди. Це накладає певні обмеження. Відповідно, впливає на ціну. Після окупації частини Донбасу найкращим варіантом для вітчизняних ТЕС стало вугілля з Південно-Африканської Республіки. Але багато років держава не мала практики імпорту вугілля морем. Розпочалися перемовини. Потрібно було знайти міжнародну компанію, що забезпечила б поставки до України. Велика фінансова операція, і державні кошти викликали природний інтерес наших "ділків". Конкретні прізвища складно назвати. Це десь на рівні керівників департаментів із Міненерго. "Знайомий знайомому" порекомендував компанію-постачальника південноафриканського вугілля Steel Mont Trading Ltd. Інші конкуренти природно відсіялися.

Що завадило підписати контракт?

– Після приходу перших африканських танкерів з вугіллям активно включилося в роботу проросійське та проахметовське лобі. Зрозуміли: виник реальний конкурент, який здатен швидко наростити частку на ринку. Покаже себе максимально прозорим і зрозумілим – прибутки олігархів суттєво зменшаться. Корупційна система зруйнується. Це їх зачепило.

Росіяни також побачили, що вугільний елемент "гібридної війни" провалюється. Через лояльні сили в уряді були ініційовані прокурорські перевірки. Де-факто контракт зірвали. Steel Mont Trading Ltd заявила про ризики для власного рейтингу. Побоялися, що вплутаються в корупційну схему.

Чому підпорядковані президентові силовики підіграють російському й ахметовському лобі?

– Не можна однозначно сказати, що зрив контракту ініціювала політична верхівка України. Тут дуже професійно спрацювало донецько-російське угруповання. Зуміли підняти необхідну інформаційну бурю в медіа й запустити потрібних людей у коридори влади. Ці два фактори наклалися і спрацювали.

Угода з ПАР зірвалася остаточно?

– Москва всіляко блокуватиме постачання вугілля до України. З Донбасу його також не отримаємо. З південноафриканським поки що не все втрачено. Потрібно негайно відновлювати перемовини. І продовжувати шукати партнерів. Часу для стабілізації ситуації – обмаль.

Уряд і власники приватних тепло­електро­станцій мають дуже інтенсивно працювати. Влада повинна мінімізувати податковий тиск. Це буде дієвий фінансовий стимул. Держава повинна поставити чітку межу: вільний ринок, працюємо з різними країнами, окрім Росії – реального ворога. З нею жодних домовленостей. Крапка.

Скільки Україні потрібно антрациту, щоб пережити зиму?

– Якщо зима буде холодна, то понад 20 мільйонів тонн. Нині в Україні видобуток вугілля скоротився на 60 відсотків. Виникає дефіцит – 4 мільйони тонн. Мали за контрактом із ПАР отримати понад 1 мільйон. А надійшли тільки 350 тисяч.

У нас працюють теплоелектростанції з 1950 років.

– Це об'єкти підвищеного ризику. Варто провести ретельну перевірку згідно з європейськими нормами безпеки експлуатації таких. Потреба в модернізації величезна. Але для цього необхідно близько 200 ­мільярдів гривень. У багатьох випадках краще не модернізувати, а будувати з нуля. За всю незалежність України системної роботи тут не було. Вибивали з держави гроші на так звану модернізацію, а вони осідали в кишенях директорів та їх заступників. ТЕС – зручний об'єкт для відмивання грошей. Мільйонами тонн використовує вугілля, важко простежити всі витрати.

Чому Міжнародний валютний фонд вимагає від Києва вирівняти тарифи на електроенергію?

– Не маємо вільного вітчизняного ринку електроенергії. Існує єдиний оптовий майданчик, куди скидають усю електроенергію. Після цього її розподіляють. Це так звана біржа електроенергії, що укладає контракти з виробниками. Ті, в свою чергу, продають її. А вже біржа збуває електроенергію споживачам. ­Великим підприємствам – за промисловим тарифом, населенню – за пільговим. Це залишок планової економіки. Його треба позбуватися. МВФ вимагає дотримання принципів вільної конкуренції. Ціна – однакова для всіх. На ринок виходять продавці й споживачі, які можуть укладати між собою прямі угоди. Тоді ціни будуть конкурентні, бо кожен боротиметься за споживача.

Як виглядає енергетична піраміда України у процентному відношенні?

– На її вершині – атомна генерація. Вона дає практично половину виробленої електроенергії. В останні місяці через брак газу АЕС працюють на максимальних потужностях. Вони залежні від російського ядерного палива. Доведеться це вирішувати. Зараз є можливість постачати паливо від компанії Westinghouse для чотирьох реакторів, у подальшому уряд має докладати зусилль, аби збільшити кількість реакторів, які можуть працювати на такому паливі. Загалом в Україні їх 16.

На другому місці піраміди – ТЕС. Це 35 відсотків електроенергії. Від 12 до 18 дають гідроелектростанції. Зростає частка альтернативної енергетики – сонячної, вітрової, є окремі приклади когенерації з використанням біомаси.

Атомні блоки наших АЕС також застарілі?

– Середній рівень експлуатації за умови модернізації – до 50 років. Українські АЕС мають по "тридцятці". Після Чорнобильської катастрофи контроль став ще жорсткішим. Україна дотримується стандартів безпеки АЕС, що засвідчили позитивні результати стрес-тестів, проведених європейськими експертами. Атомна генерація залишиться в Україні базовою наступні 15–20 років.

Ця енергія – найдешевша. Але в теперішню її ціну не вкладаємо вартості захоронення відходів і майбутнього демонтажу станцій. Це означає, що в якийсь момент потрібно буде кілька мільярдів доларів, щоб закрити ту чи іншу станцію.

Які олігархи зросли на вугіллі?

– Ахметов, Новінський, Звягільський. От є компанія ДТЕК Ахметова. Фактично – монополія, що видобуває вугілля, потім відправляє його на ТЕС. Ті генерують електроенергію. Потім дистриб'юторські компанії продають її. Усе – під дахом ДТЕК. Найбільший прибуток отримують на етапі продажу.

Значна частина шахт перебувають за нижньою межею рентабельності й отримують державні дотації для підтримання життєдіяльності. Для цього можуть бути об'єктивні чинники – вичерпання ресурсів вугілля. Але частіше – свідома поведінка керівників, для яких простіше отримати державні дотації, ніж налагодити прибуткову роботу шахти. Частину вугілля купують неофіційно з так званих копанок, а гроші списують на капітальні ремонтні роботи.

Дотації у вугільну галузь 2013 року становили близько 34 мільярдів гривень. Частина цих коштів через підконтрольних керівників шахт потрапляє в кишені Ріната Ахметова.

Тобто він зріс на державних грошах?

– Частково – так. Але найкращий приклад такого "росту" в Олександра Януковича. Там схема: державні замовлення й дотації. У результаті – стрімке збільшення капіталу. Грубо кажучи – гроші перекладають із бюджету в приватні руки.

Що буде з ахметовським ДТЕКом?

– У них мало шансів залишитися на ринку за умови його належного реформування. Компанія показує рентабельність, доки може паразитувати за рахунок держави й особистих домовленостей за контрактами. Експорт електроенергії з України віддавали їм. По-друге, ця компанія має проблеми з чесністю надбання активів. Може бути багато питань.

Чим загрожують Україні спроби Ахметова зберегти свою імперію?

– По-перше, він не розрахував потужності соціального вибуху на Донбасі. Підтримував сепаратистів, які потім під впливом росіян фактично вийшли з-під його контролю. Тому Ахметова вигнали звідти. По-друге, він може не бути фактичним власником активів СКМ. Вони можуть належати росіянам. Москва могла кредитувати Ахметова, бо через нього було зручніше працювати – купувати суди, депутатів, електорат. Зараз він "притих", але намагатиметься, як і Фірташ, вивести певні активи з-під імовірного удару, використовуючи продажні суди і правоохоронців.

Вдасться?

– Є така загроза. Щодо фінансових активів, то це питання до Нацбанку та його вміння регулювати потоки валюти. Були заклики Коломойського націоналізувати частину майна цих олігархів. Але вони можуть піти до високих "друзів" у Генпрокуратурі та попросити зробити справу тривалістю у безкінечність.

Ми будемо здатні повністю забезпечувати себе енергетично найближчим часом?

– За певних умов. Потрібно різко зменшити споживання енергоресурсів у житловому й комунальному секторах. Це не так дорого. За нашими розрахунками, півтора десятка мільярдів гривень. Не сотні мільярдів, як говорять постачальники нафти, газу й вугілля. Уряд Яценюка розробляє проект загальнодержавної програми енергозбереження. Під нього вже є певні домовленості зі Світовим банком і Європейським банком реконструкції та розвитку. Питання: як довести дешеві кредити на енергозбереження до споживачів. Маємо мінімізувати зовнішні енергетичні залежності й зробити основну ставку на власні сили й ресурси. Бо у світі починається ера безжалісної боротьби за них.

×