Двигуном нашого розвитку є людський потенціал. Його маємо зберегти і примножити, – каже економіст Володимир Дубровський
Ціна американської нафти WTI уперше в історії стала від'ємною. 20 квітня обвалилася до мінус 37 доларів за барель. Що це означає для глобальної економіки?
– Нафтові сховища переповнено. Сировину нема де зберігати. Зменшилося споживання нафти, адже економіка великих країн сповільнилася через коронавірус. А видобуток продовжується. Щоб його зупинити, треба консервувати свердловини. Це складно.
Нафта стабільно дешевшає. Не лише тому, що пандемія і Росія посварилася з країнами – експортерами клубу ОПЕК. Часи дорогої нафти минули. За 20–30 років вона буде нікому не потрібна. Багато держав через глобальне потепління скорочують споживання. Є технології зберігання енергії, альтернативні методи видобутку. Але за низької ціни на нафту альтернативні джерела стають неконкурентоздатними. Їх розвиток може призупинитися. Протистояння між альтернативними і традиційними джерелами енергії триватиме в наступні десятиліття. Не так між країнами, як між компаніями. У США потужні нафтовидобувні корпорації діють паралельно з тими, що розробляють альтернативні джерела. Лише РФ, країни Перської затоки, Венесуела й Еквадор живуть суто з нафти.
Як це вплине на Росію?
– Сподіваюся, як свого часу на Радянський Союз. Росія зараз більше залежить від експорту нафти, ніж СРСР, – у відсотках до внутрішнього валового продукту. Хоча частина економіки, не зациклена на газі та нафті, у РФ значно сильніша за радянську. Але через пониження цін на чорне золото відчутно впадуть бюджетні надходження, скоротиться ВВП.
Питання ще й у політичній сфері. Ієрархічні структури на зразок Комуністичної партії та сьогоднішньої ФСБшної влади живуть, доки їхні члени впевнені в майбутньому. Коли бачать, що залишилося недовго, структура починає сипатися. Розвалюються вертикалі влади. Падіння цін на нафту може спричинити такий ефект у Росії.
Але Україна має готуватися, що РФ переживе кризу. На її тлі може стати ще агресивнішою. Кремль намагатиметься витіснити з публічної свідомості економічні втрати новими геополітичними авантюрами та військовими кампаніями.
Верховна Рада 13 квітня ухвалила зміни до держбюджету на 2020 рік. Як їх оцінюєте?
– Це не останні зміни, які доведеться приймати. Вони потрібні. Адже зменшаться надходження, на нас очікує спад економіки. Треба було виділити гроші на заходи боротьби з пандемією та наслідками карантину. Владі довелося змінювати всю концепцію бюджету. Раніше намагалися звузити дефіцит, щоб знизити інфляцію, створити передумови для продовження економічного зростання. Зараз наша мета – встояти. Тому збільшили дефіцит бюджету. Фонд для боротьби з епідемією та наслідками карантину розширюватимуть іще.
Антикризовий кошторис передбачає падіння економіки на 3,9 відсотка проти раніше планованого зростання на 3,7, середньорічний курс гривні – 29,5 за долар, а не 27. Ці прогнози реалістичні?
– Боюся, падіння буде більшим. У світовій економічній історії немає ситуацій, подібних до сьогоднішньої. Це той випадок, коли інтуїтивні оцінки у прогнозах можуть бути точніші за моделі. Моє чуття підказує, що падіння буде близько 10 відсотків. Чверть підприємств не працюють. Решта – у пів сили. Ще по нас ударить світова криза. До кінця року ситуацію не вдасться стабілізувати. Якщо уряд не вживатиме термінових заходів, відродження економіки буде вкрай важке.
Що має робити?
– Більшість заходів запроваджувати пізно. Хоча краще так, ніж ніяк. Із початком карантину треба було надавати допомогу тим, хто найбільше страждає через нього. Можна навіть було надрукувати трохи грошей – це не спричинило б масштабної інфляції, бо обіг грошей в економіці сповільнився. Варто давати компенсації підприємствам, особливо на зарплати. Пропонувати для цього безвідсоткові кредити.
Було би правильно переглянути умови карантину. Є підприємства, які можуть працювати, не наражаючи на небезпеку працівників. Варто пом'якшувати обмеження щодо громадського транспорту.
Деякі заходи боротьби з вірусом можуть стати й підтримкою для бізнесу. Наприклад, кур'єрська доставка продуктів та інших життєво необхідних речей хворим і літнім людям. Вони не мусили би ходити в магазин, наражати на ризик себе й інших. В Україні є хороші сервіси доставки. Треба провести тендер і за державні гроші долучити їх до цієї програми.
Щоб вивільнити 64 мільярди гривень на боротьбу з Covid-19, відмовилися від фінансування близько 40 статей видатків. Найбільше заберуть коштів у Міністерства розвитку громад – 6,8 мільярда гривень, Міністерства культури – 5 мільярдів, Міносвіти – 4,95. Натомість додатковий мільярд гривень отримають судді. На 29,7 мільярда збільшать фінансування Пенсійного фонду, щоб виконати план уряду з підвищення пенсій та разових виплат. Майже вдвічі менше – 15,5 мільярда гривень – додатково отримає Міністерство охорони здоров'я. Про що говорить такий розподіл?
– Ухвалені зміни – поворот у правильному напрямку. Та недостатньо крутий. Зараз потрібен бюджет виживання, а не розвитку. Треба було відмовитися від специфічних видатків. У пресі наводили інформацію, що держоргани продовжують закуповувати машини, сувенірну продукцію. Не скоротили програми будівництва доріг. Вони, безперечно, важливі. Проте зараз ці гроші потрібні в інших сферах.
Влада має дієву економічну стратегію в умовах кризи?
– Для цього треба взагалі мати стратегію. Антикризова програма повинна бути похідною від загальної візії. Та її не було навіть в уряді Олексія Гончарука. У Кабміні Дениса Шмигаля про це, судячи з його програми, і не йдеться.
По-хорошому, стратегію до виборів мали розробити президент або його політична партія. Шукати урядовців під конкретні завдання. Й антикризові заходи мають розробляти – виходячи з того, куди ми з цієї кризи хочемо вийти. Та цього не сталося. Влада розгублена. Теперішні заходи ухвалюють значною мірою навмання.
Які дії влади вважаєте слушними, а які шкідливими, непродуманими?
– Нарешті почали земельну реформу. Земля – не сакральна субстанція. Вона має бути товаром. У всьому модерновому світі так. Та економічної віддачі не побачимо до лібералізації ринку 2023 року. Противники реформи за цей час зможуть усвідомити, що нічого страшного не відбулося. Що ринок – це не зрада державних інтересів, не зобов'язання продавати землю, а право та можливість.
Ухвалили ще низку прогресивних довгоочікуваних законів. Наприклад, щодо анбандлінгу Нафтогазу (розділення видобування газу та його транспортування. – Країна).
Вирішили проблему з паралельним імпортом. Наше суперечливе законодавство іноді трактували так, ніби закуповувати брендовий товар з-за кордону можуть тільки власники бренду та уповноважені ними оператори. Тому ціни на ті ж айфони в Україні були вищі, ніж у Європі та США. Тепер може робити будь-хто. Це добре для ринку ліків. Раніше деякі медикаменти в Україні коштували вдесятеро більше, бо ніхто не міг запропонувати альтернативу легально.
Серед поганих рішень – обов'язкове застосування касових апаратів і товарний облік для ФОП.
Закон №1210 розширює повноваження податкових інспекторів. Вони на власний розсуд можуть трактувати, чи має операція ділову мету. Чи вчинив платник податків помилку умисно, чи випадково. Це джерело свавілля. Реформа податкової служби провалилася.
Міністр фінансів Сергій Марченко каже, що без співпраці з Міжнародним валютним фондом дефолту в Україні не буде. То чи буде співпраця і чи буде дефолт?
– Теоретично, Україна може уникнути дефолту без МВФ, виплативши зовнішні борги за рахунок бюджету, а валютне покриття забезпечити з резервів Національного банку. Але важко уявити, як це реалізувати на практиці. Дефіцит нашого бюджету сягає майже 300 мільярдів гривень. Якщо віддаватимемо всі борги, нічого не позичаючи, це ще від кількасот мільярдів. Навіть за стабільної економіки було б украй важко.
Отже треба позичати. МВФ – найдешевше джерело. До нього прив'язані гроші двосторонньої міждержавної підтримки від ЄС та інших партнерів. Для західних кредиторів та інвесторів співпраця з МВФ – своєрідний сертифікат безпеки. Без неї вони сильно ризикуватимуть. Відповідно, вимагатимуть шалених відсотків. Тобто борг зростатиме, а його обслуговування – ще швидше.
Можна взяти гроші в Росії. Точніше, не можна. У моїй молодості початку 1990‑х я добре засвоїв: за жодних обставин не позичати у "братків". Бо звичайний позикодавець, як МВФ або приватні фонди, зацікавлений, щоб боржник був живий-здоровий і повернув позику з відсотками. А "браток" хоче, щоб ви не змогли розрахуватися і стали його рабом. Колишній "старший браток" не пошкодує грошей, аби України не стало.
Можна надрукувати гроші. Але ні товарів, ні валюти у країні більше не стане. Тож зростуть ціни і на перше, і на друге. Інфляція та девальвація поглиблять кризу.
Тож без співпраці з Фондом можемо уникнути дефолту, але дорогою ціною. Щонайменше – не буде грошей на підтримку економіки в кризу, щонайбільше – втратимо країну. Бо гроші від ворога – це зрада національних інтересів і прямий шлях до громадянської війни.
Які сфери нашої економіки найвразливіші перед кризою?
– Туризм, рекреація, транспорт, готельний бізнес, харчування, розваги. Це галузі, що страждають від карантину. Сильно потерпає дрібний бізнес. Він може не пережити кризи. Є сфери, залежні від мобільності людей. Багато промислових підприємств не можуть організувати доставку працівників. Найменше зачепить постіндустріальні галузі, які працюють віддалено. Сектор ІТ, наприклад.
Які будуть глобальні економічні наслідки пандемії?
– Цього ніхто не знає. Відомі моделі не працюють. Накладаються політичні, економічні, соціальні кризи. Величезна – панує в суспільній свідомості. Вона так само впливає на економіку. Покоління, які зросли в умовах миру та безпеки, вперше стикнулися зі смертельною загрозою. Настрахані люди надали урядам своїх країн непритаманні для демократії повноваження. Влада отримала право обмежувати свободу, втручатися в особисте життя громадян. Це може призвести до встановлення напівдиктаторських режимів на хвилі популізму.
Яке бачите місце України у світі?
– У світі після пандемії головне – щоб Україна була. Лишалася соборною, незалежною, вільною.
Деякі дії нашої влади здаються абсурдними. Переслідують учасників Революції гідності, паплюжать тих, хто захистив Україну 2014-го. Карантин викликає велике напруження в суспільстві. У багатьох закінчуються гроші. При цьому, з одного боку – прямі російські агенти Медведчук і Ко, а з другого – Порошенко, який не змирився з поразкою на виборах, сіють ненависть. Може статися соціальний вибух. Це вкладається у сценарій Путіна, який хоче створити в Україні хаос. На цьому тлі в Зеленського є екзистенційний вибір: працювати з МВФ чи обрати Коломойського, який радить надрукувати гроші або взяти їх у ворога, аби тільки не заважали його реваншу.
Це розуміє наша влада?
– Є позитивні ознаки. Володимир Зеленський з'явився у Верховній Раді, коли голосували в першому читанні за закон про неповернення націоналізованих банків колишнім власникам. І парламент підтримав рішення.
На жаль, в оточенні президента мало представників патріотичного експертного середовища. Зате небувалим соціальним ліфтом поруч із порядними та відповідальними людьми скористалися авантюристи. І таке враження, що вони беруть гору.
Які відмінності теперішньої кризи від 2008-го?
– Світова банківська сфера зараз у кращому стані. Причиною кризи став не крах систем дешевих кредитів, як тоді.
Але облікові ставки ще нижчі, часом нульові, бо уряди провідних країн не змогли повністю відновити вартість грошей. В економіці накопичилося ще більше неефективних інвестицій.
У попередній кризі Китай був драйвером. Зараз ця країна може стати тягарем для світової економіки.
Україна підійшла до кризи міцнішою. Наш експорт менше залежить від металів, зовнішня торгівля збалансованіша та диверсифікованіша, банківська система здоровіша.
Як діяти українцям?
– Найперше – не панікувати. Якщо сценарій із друком грошей не переможе, шаленої девальвації не буде.
У час кризи все доводиться примітивізувати. Треба намагатися забезпечити собі автономність, мати різні джерела доходу. Стежити за перспективами, що відкриваються. Криза це не тільки руйнування, а й нові шанси.
Які шанси можуть з'явитися в України?
– Їх зазвичай можна побачити під кінець кризи. Зараз панують розгубленість і руйнівні тенденції.
Навряд чи зможемо залучити великі інвестиції. Хіба розвалиться Росія і ми переживемо це. Доти для кредиторів ризиковано вкладати гроші в країну, де триває війна, яка є епізодом у багатовіковому цивілізаційному протистоянні. Маємо недієву судову систему, слабке право власності. А робоча сила не така дешева, як у Бангладеш.
Хоч би де опинився світ після кризи, він розвиватиметься за постіндустріальними канонами. Маємо концентруватися на реалізації нашого інтелектуального й людського потенціалу. Він – двигун розвитку України. Треба його зберегти, примножити, відкрити всі можливості для виходу на міжнародний ринок, не полишаючи батьківщини. На внутрішньому ніде розвернутися, він становить 0,2 відсотка світового ВВП. Варто працювати на решту 99,8.
2 
1
Коментарі