Думала, як стану лікарем – вилікую маму від усіх болячок. Колись вона знепритомніла в автобусі, як улітку в спеку їхали в село до баби. Поклали її в траву біля дороги й давай тормошити. Той страх втратити маму лишився на все життя.
На другому курсі Микола підійшов і дав папірець, зігнутий кілька разів. Каже, щоб прочитала після лекції. Там був вірш на двадцять рядків "Я зачарований твоєю красотою…" І такі метафори про свої почуття, що мене, як кип'ятком обдало. Я не здогадувалась, що він так мене любить.
Микола був із села на Черкащині, а переплюнув усіх наших київських інтелігентиків. Усе вмів робити: розетку справить, тумбочку відремонтує. З таким у житті не пропадають.
Перший рік жили в малосімейці. Де тільки його шкарпетки не валялися. Раз навіть на столі знайшла. Вирішила методично і терпляче говорити про це. 10 років прожили – на стіл і на диван уже не кладе. Прогрес очевидний.
Була інша проблема – зубна паста. Я не можу стояти у ванній і ретельно, як він, видавлювати її з тюбика. Просто жмакаю на щітку. Щоб не дратувати одне одного, почали купувати два тюбики – кожному свій.
Серед жіночих обов'язків найважче після роботи ставати до плити. Заздрю тим, хто може найняти робітницю – хоча б для того, щоб вечеря була приготована.
Чоловіки відрізняються від жінок холоднішим серцем. На мене начальство як накричить, то два дні боюся розплакатися. А чоловіки й вусом не ведуть. Цікаво було б стати чоловіком, щоб відчути, як вони переживають кульмінацію в ліжку.
Найстрашніше – терпіти від чоловіка приниження, особливо на людях. За 10 років раз таке було. На шостому місяці вагітності я за день 10 соток городу висапала. Хотіла, щоб Микола пожалів, похвалив. Увечері зрубала огірка – чоловік із зими їх у горщечку чотири штуки вирощував. Він як побачив, матюками накрив. Ще й люди чули. А на другий день сам випадково зрубав найбільшого, де вже огірочки зав'язалися. Питає: "Таню, як це я так?" Більше матюків не чула.
Одноманітність набридає в їжі й сексі. У першому простіше: напитав нову страву й зварив. У другому треба більше фантазії. Чоловік інколи дає гроші спеціально на гарну білизну. Найбільше любимо кохатися на морі, коли зовсім змінюється обстановка.
Подружня зрада несе за собою прокляття – через хвороби, розлучення, приниження. Це моральне вбивство людини.
Не можна карати в гніві й на людях. Кричать на дитину не тому, що це дає виховний ефект. А тому, що емоції беруть гору над здоровим глуздом.
Син, буває, вночі прокинеться – обнімає мене, цілує. Місяць тому мати приїжджала в гості. Лягла з Яном спати. Серед ночі той обняв бабу, не розібрався спросоння. Вона розчулилася до сліз. Казала, що так ніжно її навіть дід Іван у молодості не обіймав.
Спілкуватися з дітьми треба, як із дорослими. Їхня маленька проблема має стати для нас, як цунамі чи ураган. Ян покликав мене подивитися на черв'яків, що повилазили після дощу. Ходила з ним. Ахала, які ж вони великі.
Від виховання залежить усе. Воно має вирішальну роль, а не генетика.
Лікар і вчитель повинні любити людей. Я часто молюся, щоб Бог не дав мені зачерствіти. Недавно їздила до паралізованої багато років жінки, яку доглядає мати. Розплакалася разом із нею.
Не можу нормально обстежити людину, що приходить на прийом немитою і смердить. Важко зосередитися.
Прийшов один чоловік з болем у серці. Робота в нього не важка, не курить, не п'є. Але бачу, що навантаження на серце – волячі. Виявилось, у 60 женився на молодій. Протягом року після того в нього сталося два інфаркти.
Коли кажу страшний діагноз – СНІД чи онко – люди виходять із кабінету в прострації. Мозок не сприймає одразу такої інформації.
Хвороби не приходять безпричинно. Суглоби болять у злих і заздрісних. У жадібних більше бронхітів, астми. Кажуть, той, хто краде, має проблеми зі шлунком, підшлунковою.
У сім'ї, де керує жінка, щастя неможливе. Кожній треба час від часу поплакатися в сильне плече. Щоб хлопець виріс мужчиною, йому змалку треба давати вибір. Пішли з сином у магазин, показала йому всі светри, які були. Він узяв вішалку з коричневим під горло. Мені подобався інший.
Для щастя є три умови: Бог, сім'я й улюблена робота. Вранці йду з медсестрою, вона бідкається, як остогидла їй робота. Якою ж ти додому прийдеш, які емоції принесеш у сім'ю?
У школі думала, що стану щасливою, коли вступлю до інституту. Потім здавалося, відчую щастя на своєму весіллі. Згодом – що воно в дітях. Зараз уже не мрію про майбутнє щастя. Відчула його, коли Бог торкнувся мого серця.
2 
1
Коментарі
1