Я – мільйонер, мені не потрібно працювати. Хочу робити тільки цікаві речі. Шукаю, що ж нового можу знайти. Це створює енергію, яка рухає історію.
Ніколи не був надто впевнений у собі. Але приймати рішення було неважко.
Тільки життя вчить по-справжньому. Але воно має один недолік – привчає думати, як усі.
Малим був переконаний, що акторство – для дурнів. Коли мав вісім років, стояв на сцені з батьком. Він грав сліпого, я був одягнутий у блакитну спідницю. У залі сиділи п'ять тисяч людей. Це було смішно.
Не знаю, чи віра в себе створює успіх, чи навпаки. Але треба вірити, що все вдасться.
Більшість поганих хлопців – такі самі люди, як ви і я. Вони не дурні, і ти не можеш побачити їхні роги.
Грати лиходіїв просто. Люди зачаровані злом. Паралізовані ним. А я як актор – ні.
У багатьох із нас сидить монстр. Робимо вигляд, що поводимося пристойно, а потім злітаємо з котушок.
Якщо у вас є сильне відчуття ідентичності, ви її не втрачаєте. Але подорожі змінюють. Бачите так багато відмінностей, що ваша точка зору стає універсальною.
Я – самотній. Більшість часу проводжу наодинці. Не можу сказати, що задоволений. Але це частина моєї роботи.
Постійно борюся з "американською мрією". Ця ідея – щоб бути успішним, треба заробляти мільярд доларів – повна дурниця!
Мене впізнають у всьому світі. Іноді не можуть згадати чому. І я це люблю.
Мистецтво не починається з генія. Талант потрібно практикувати.
Кіно подібне до сну. Це вигадка. Фантазія. За своєю суттю штучне й водночас жахливо реальне.
Важливо йти за своїми почуттями. Часто інтелект лише заважає, стримує. Люди перестають довіряти серцю та інтуїції.
Не знаю, в чому моя привабливість. Так, у мене блакитні очі і я не маю вигляду горбаня із Нотр-Дама. Але чого така метушня?
Бойові мистецтва нагадують танець. Ви берете енергію і перенаправляєте її. Це дуже красиво.
Ненавиджу зброю. Це найгірше, що коли-небудь винаходили.
Більшість людей не підходять до мене, бо бояться. Це нормально. Я хочу, щоб так і тривало. Але іноді наші страхи чи переживання не варті того.
Дітям не обов'язково змалку знати, що вони хочуть робити в житті. Мені знадобилося багато часу, аби зрозуміти, що я народжений стати актором.
Третя світова війна – це не солдати й гармати, а наркотики.
Люблю відчувати, що в мене всередині горить вогонь, що змушує рухатися. Я – раб цього вогню, і він мене несе.
Знімаюся в кіно, якого всюди повно. Іноді – заради грошей, іноді – заради мистецтва, іноді – заради експерименту, іноді – заради досвіду. Мають же серед них траплятися справжні бомби.
Люди думають, що я повинен прагнути стати ще знаменитішим. Але якого дідька?
Телебачення десятки років було для нас вікном у світ і головним джерелом інформації. Тепер це комерційна погань. До того ж за неї треба платити чималі гроші.
Коли з'явився інтернет, виявилося, що є світ без стін і дверей. Мене не дивує, що люди тікають у віртуальний простір.
Шукаю компроміс між здібностями й бажаннями.
Уся моя кар'єра побудована на тому, чого я не зробив. На ролях, яких не зіграв. Саме ці прогалини змушували зростати, шукати нові шляхи для розвитку майстерності. Вчився на всьому, що попадалося під руку, аж до повної безсоромності. Добре, що запам'яталися тільки найкращі ролі.
Мільярди доларів доступні для зйомок поганих фільмів. А коли матеріал вирізняється чимось цікавим, фінансування стає проблемою.
Не думаю, що актору обов'язково бути кіноманом. Я знявся в більшій кількості фільмів, ніж подивився. Якщо й переглядаю, одразу забуваю назву.
Якщо прагнеш стати знаменитим, дуже ймовірно, що тебе трахнуть. Це пастка.
Довго не міг визначити межі свого амплуа. Десятиліттями шукав себе. 1989-го востаннє зіграв у бойовику. Вирішив, що настав час для специфічних ролей. Я став старший, і вся ця біганина на екрані вже була не для мене.
Свої внутрішні конфлікти створюю сам. Тому здебільшого маю боротися із собою.
Був не дуже щасливий у школі. Проходив тести у психологів. Дійшли висновку: зі мною все гаразд, але у школі сидіти не варто. Це не завадило усвідомити: світ – прекрасне місце і його треба вивчати.
Щось усередині тенькнуло, коли вперше побачив камеру: ось воно, моє. Подумав, що мушу спробувати. Зможу жити з цього, якщо зніматимуся принаймні в одній стрічці на рік.
Інколи треба робити щось божевільне. Інакше не рухатимешся вперед. Боягузам цього не зрозуміти.
Хоч який кордон перетни – люди однаково повні лайна. Щоправда, різного.
Якщо твоя кар'єра триває 40 років, хочеш чи не хочеш, траплятимуться подібні ролі. Дякувати Богу, люди не переглядають фільми за такий відрізок часу. Тому не бачать, що ти повторюєшся забагато разів.
Деякі ідеї потрібно залишати в минулому. Викладачі мого віку часто навчають студентів речей, що давно струхлявіли.
Зараз зняти фільм можна за 10 євро. Якщо вийшло погано – спробувати знову. 20 років тому, якщо перша стрічка не вдавалася, ніколи не брався за другу.
Якщо в тебе добре виходять картини у стані наркотичного сп'яніння – малюй. Але я не впевнений, що мені це вдалося б.
Мені все одно, кого грати – поганих чи хороших хлопців. Щоправда, поганих простіше й цікавіше – вони встановлюють власні правила.
Ми не можемо опанувати реальність. Тому робота актора така чудова. Можна бути лише маленьким клоуном і не нести великої відповідальності.
Моя ідеальна стрічка та, де на екрані немає головної ідеї. Як вірш. Це купа слів про щось, чого ви не бачите. Фільм – це лише мова, якою розповідаєш історію. І добре, коли вона залишається в людських головах.
Хоч би який фах ви обрали, робіть це з задоволенням. У могилі немає роботи, любові, знань чи мудрості.
Якщо зробили все заплановане, мусите поховати себе. Бо що ще залишається робити? Думаю, так зупиняється життя.
Щоденник укладений на основі автобіографії Рутгера Гауера "Усі ці моменти" та інтерв'ю Douglas Thompson, ВВС, The Guardian, "Країна"
2 
1
Коментарі