Моя родина – типова кримськотатарська. На початку 1990-х продавали будинки в Узбекистані за безцінь і поверталися в Крим. Але на батьківщині їх не чекали. Роботи не було. Ті, хто в Узбекистані викладав у вузі, на півострові мусили на ринку продавати помідори.
Починали з двох кімнат зі стінами з голої цегли і забитими плівкою вікнами. Спали на одному ліжку з мамою і сестрою. У перший клас ішла в гумових чобітках, у холод підмерзали ноги. Часто не мали що їсти. Газ у нас з'явився сім років тому.
Нічого просто не давалося, все йшло з боєм.
У дитинстві розмовляла російською. 15-річною почала слухати "Океан Ельзи" і "ВВ". На їхній музиці вивчила українську.
Кримські татари розмовляли російською, однак завжди розуміли: Росія – нам не друг.
Наша родина має традицію збиратися за вечерею і спілкуватися.
Хотіла б вийти заміж за кримського татарина або мусульманина. Навряд чи заради коханого зможу прийняти християнство. Хоч Бог і один.
Потрібно досягнути гармонії між внутрішнім і зовнішнім світом. Зараз на мене сильно впливають події. Складно не піддатися паніці.
Мої недоліки – брак витримки і лінь. Люблю полежати з книжкою або побути вдома і просто помовчати.
Треба жити тут і зараз.
Людина егоїстична. Дбає про вигоду. Вчу себе віддавати і не чекати нічого взамін.
Ображає, коли хтось думає, що розумніший за тебе і починає маніпулювати.
Розчарування настає, якщо ідеалізуєш людину. А треба вивчати, якою вона є насправді.
Конфлікти бувають від того, що ми привласнюємо інших людей і диктуємо їм свою волю.
Маю п'ять тисяч френдів у Facebook. Тисячі три знаю особисто. Справжніх друзів у мене до десяти.
Тато з мамою недосипали ночей, щоб заробити гроші й дали нам із сестрою і братом вищу освіту. Вони ніколи не зрадять.
Страшно, коли сестра дзвонить вдень. Щоразу думаю: щось сталося з батьками.
За раз можу з'їсти дві плитки шоколаду.
Недавно під селищем Сміле загинув мій друг Віктор Гурняк. Я відчувала лють не тільки до росіян, а й до українського командування, яке недолуго веде війну. Досі не можу заспокоїтися, щодня перед очима його усмішка.
Деякий час намагалася хоч трохи відгородитися від новин. Не вдається.
У Криму востаннє була в січні. Щоразу роблю вибір, коли в інтерв'ю говорю про становище кримських татар після анексії півострова. Якби замовкла, могла б безпечно їздити додому і бачитися з батьками. Всі рідні – там: і брат, і сестра з маленькими племінниками.
Коментарі