24 серпня Україна святкує 27-му річницю проголошення Незалежності. За цей час у країні відбулися дві революції. П'ятий рік триває війна. Крим і частина Донбасу окуповані Росією. Вступ України до Євросоюзу підтримують більшість громадян, до НАТО – близько половини, за даними соціологів. Маємо п'ятого президента, восьме скликання парламенту і 22-й уряд. 60 відсотків українців не вірять в успішність реформ. Але третина готові далі терпіти зниження рівня добробуту задля процвітання в майбутньому.
За яких обставин і коли країна повністю позбудеться радянського й колоніального минулого і вийде
з-під впливу Росії? Якою буде нова Україна?
Зараз маємо слабку державу з погано діючими інститутами. Але 27 років тому її взагалі не було. В перші дні незалежності ми працювали з радянськими органами. Їх обслуговувала стара бюрократія, яка не могла думати про українські інтереси за своєю суттю.
На момент здобуття незалежності всі, хто за неї боровся, МЕНТАЛЬНО ЛИШАЛИСЬ ГЛИБОКО РАДЯНСЬКИМИ ЛЮДЬМИ. Мислили парадигмами СРСР. Не знали, як живе інший світ. На жаль, багато українців досі перебувають на цьому рівні сприйняття. Але є велика частина абсолютно нерадянських людей. Для них нормою є приватна власність, свій бізнес. Вони знають, як працюють західні суспільства і чого в них треба вчитись. Їх можна назвати українськими європейцями.
Від Союзу лишилося чимало. У головах більшості ще присутня впевненість, що влада має вирішувати всі питання без прямої участі громадян. Потрібно просто ходити раз на п'ять років голосувати – все інше приноситимуть на тарілочці.
Треба ще одне покоління, щоб повністю позбутися впливу СРСР і Росії. Це років 20. Буде збігатися з біблійною історією про Мойсея, який водив свій народ 40 років пустелею. Вони не просто шукали свою землю. Цей час був потрібен, аби всі народжені в рабстві перемерли. Мойсей привів до землі обітованої вільних людей. У нас буде так само. Коли основну масу населення складатимуть народжені у незалежній державі, звільнимось від колоніального впливу. Будемо гідною демократичною державою. Членом Євросоюзу й НАТО. Посядемо не останнє місце у світовій політиці.
Євген ДИКИЙ, 45 років, директор Національного Антарктичного наукового центру,
колишній командир роти батальйону "Айдар"
За останні чотири роки змін відбулося більше, ніж за попередні два десятиліття. Люди усвідомили себе українцями – не молодшим братом, не малоросами. Бачу це по собі. До війни я був космополітично налаштований. Жив у комфортному світі, де всі були для нас друзями. Виявилося, це не так. Україна зможе остаточно вийти з тіні Росії, якщо РОЗВИВАТИМЕ КУЛЬТУРУ у всіх її проявах. Масову, мейнстрімну, а не лише високе мистецтво. Щоб були свої книжки у м'яких обкладинках, мильні опери.
Сергій ЛИСЕНКО, 53 роки, режисер
Українське суспільство за роки незалежності пережило кілька сильних струсів: ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ, МАЙДАН, ВІЙНА. Такі явища кристалізують соціум.
Активні люди починають об'єднуватись. Формується спільний порядок денний. Українці стали політично грамотніші. Поступово вчаться аналізувати.
Пережиті соціальні струси формують неоднорідне розуміння теперішнього. Українці живуть у різних вимірах, з відмінними цінностями та орієнтирами. Це тягне країну в різні боки. Та більшість хоче йти європейським шляхом.
Доки існує Російська Федерація, не зможемо на 100 відсотків звільнитися від колоніального радянського минулого. Коли РОЗВАЛИТЬСЯ, тільки тоді отримаємо шанс стати повністю самостійною Україною. На це підуть десятиліття.
Громадянське суспільство буде свідоме та активне. Це будуть не періодичні революції, а постійна робота над собою й країною.
Олексій ПАНИЧ, 57 років, філософ
Будь-яка нормальна держава перебуває в процесі змін. Тільки дурень радіє з того, який він – гарний і хороший. Щоб відчути себе повністю громадянами своєї країни, треба кожному вбити в собі раба. Продовжуємо цікавитись: "А що там у Росії?" Потрібно перестати на них дивитися. Там немає нічого, з чого варто брати приклад. Краще цю увагу спрямовувати на себе.
Ігор МЕЛЬНИЧУК, 53 роки, музикант
Маємо усвідомити наш культурний код – щоб вийти з парадигми СРСР. Суміш Радянського Союзу й національної думки – скрізь. Це видно й у ставленні українців до влади. З одного боку, отаманщина і "над нами немає пана". З другого – багато людей залежать від тимчасово обраної особи, а не інституцій і системи правил. Українці вже не визнають над собою влади, але ще й не сприймають закони як спільний договір суспільства. Громадяни вимагають посилення покарання за злочини, але ж питання у його невідворотності.
Будь-яке рішення незалежної людини – це ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. Купують квартири у незаконних забудовах, машини на польських номерах, голосують за гречку. Кажуть: буде як буде. У держави немає бюджету покривати легковажність усіх. Отже, доведеться навчитися думати. Тоді радянщина і зникне.
Воюємо з останньою імперією. Після перемоги матимемо іншу вагу – і повагу до себе.
Лариса ВОЛОШИНА, 43 роки, психолог
Український народ перетворився на націю.
Це врятувало країну від повного знищення з боку Росії. Знайшлися герої, які зупинили ворога навіть при недієздатній армії. Суспільство відходить від радянського способу життя і мислення.
Але політичний клас, який прийшов до влади 1991 року, не переймався державотворенням. Це були радянська номенклатура і кримінал. За своїми поглядами вони були постколоніальною адміністрацією. На цьому сформувалися ті, хто при владі сьогодні. Політичний режим трансформувався з авторитарного радянського в олігархічний. А потім деградував у клептократичний (система влади, в умовах якої корупція та фінансові зловживання державних чиновників і політиків стають одним з основних стрижнів життя суспільства. – Країна) і паралізував усі державні інститути. Цей спадок від Радянського Союзу не дозволяє нам стати успішною країною.
Усі революції були спробою скинути клептократів при владі. Але вони не мали гідного лідера. Людини, яку хвилювали б національні інтереси.
Коли якість влади зміниться, зможемо говорити про реальну державу – самостійну, з працюючими інститутами. Маємо достатньо ресурсів, щоб стати такою. Але вони НЕ В ТИХ РУКАХ.
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, 65 років, експерт із міжнародних відносин
Уперше побував в Україні наприкінці 1980-х – на Луганщині в брата. Він жив у невеликому шахтарському селищі. З 1991-го регулярно відвідую Київ, Львів, інші міста.
Від першого враження залишилося відчуття анархії, порівняно з Білоруссю. У нас народ дисциплінований. На порожній дорозі пішоходи все одно чекатимуть зеленого сигналу на світлофорі. З другого боку, багато співвітчизників ПЕРЕЇХАЛИ В УКРАЇНУ ЗА СВОБОДОЮ. Роблять тут бізнес. Бо в нас якщо щось не дозволено, то автоматично вважається забороненим. В Україні ж – навпаки. Й тому простіше вести підприємницьку діяльність.
Коли брат приїхав до мене в Мінськ, його здивувало новорічне привітання президента Лукашенка російською. Бо вважав, що Білорусь – незалежна, як і Україна. Це при тому, що він – із російськомовного містечка. Українцям ніколи не бракувало патріотизму. В останні роки помітив, що в поїзді чи літаку вони з попутниками намагаються обговорити державні цінності. Пояснити причини війни на Донбасі.
Але Україна досі перебуває на роздоріжжі. Не певен, чи колись вийде з-під впливу Росії. Є ризик, що еліти домовляться: варто залишити цей статус-кво.
КУЛЬТУРА – можливо, єдина сфера, де Україна справді стає незалежною. Навіть технічно їздити російським артистам до вас стало незручно.
Павло БИКОВСЬКИЙ, 47 років, білоруський журналіст
Україна пройшла шлях від радянської диктатури до європейської демократії. Також – від соціалістичної економіки до вільного ринку. Проголошення незалежності й дві революції – ключові події у новітній історії країни. Вони докорінно змінили суспільство. Україна назавжди змінила вектор – на віддалення від Москви і прозахідний курс. Але вихід із зони російських впливів займе десятиліття.
Треба чітко визначити власні стратегічні інтереси. А потім послідовно реалізовувати їх. Зараз головне – гарантувати безпеку держави та її громадян, також – поліпшити їхній добробут.
В Україні радянською частково залишається людська МЕНТАЛЬНІСТЬ. Це характерно всій центральній і східній Європі, Зокрема Польщі. Проявляється у використанні неофіційних механізмів – у політиці, економіці. Найвідоміший із них – корупція.
Даріуш МАТЕРНЯК,
32 роки, голова фундації "Центр досліджень Польща – Україна"
Головний результат – країна здатна захищати свій державний суверенітет. Значить, не зникне з мапи світу. 2014 РІК СТАВ НАШИМ ДРУГИМ РЕФЕРЕНДУМОМ ПРО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ – повністю перезавантажили й армію, і політику.
СРСР був терористичною державою, яку збудували на порушенні прав людей і націй. Це імперія російського народу. Сьогодні маємо свою державу. Незалежність стала наслідком боротьби армії УНР, Голодомору, партизанської війни з СРСР. Наша держава – це загальна справа мільйонів людей, навіть мертвих.
Тепер Москва намагається взяти реванш. А ми позбуваємось московщини.
В Україні 25 областей – стільки ж було і в радянські часи. Це штучні утворення, які слугували ворогу. Цей адміністративний дизайн створив окупант. Держави – від Естонії до Болгарії – провели адмінреформу. Хмельницький перш за все скасував польські воєводства й започаткував полково-сотенний адмінустрій. Те ж робив і гетьман Скоропадський.
Горизонтальні зв'язки радянських еліт, які сьогодні складають українську владу, відтворюють стару систему управління – репресивну до української нації. 1991 року заявили не про відновлення Української Народної Республіки, а про державну незалежність УРСР. За неї тоді голосували комуністи.
Ці компроміси залишили багато викликів – усі п'ять президентів були членами КПРС. Кравчук навіть займався ідеологією партії. Однак усі 27 років Україна рухалася в напрямку справжньої незалежності.
Ростислав МАРТИНЮК, 47 років, історик
Усі зрозуміли: щось змістилося в українській історії. Україна перебудовує себе. Творення її суверенної – це тисячі й тисячі сюжетів, які розпочались і ще далеко не закінчені. Частина людей роблять усе, щоб вони запрацювали. Інші втомились від ідеї незалежності. Кажуть: хай це робиться саме або кимось, а ми поїдемо шукати себе в інші країни.
Радянський Союз і незалежна Україна перемішались в усіх сферах. Наше національне існування нагадує тварину, яка ногами упирається в минуле, а головою – вже в майбутньому. ДЕРЖАВА НЕ ЗАВЖДИ РОЗУМІЄ ВАЖЛИВІСТЬ РОБОТИ НА ГРОМАДЯНИНА, А ГРОМАДЯНИН – РОБОТИ НА САМОГО СЕБЕ. Думають, що з'явиться президент, який вирішить усі проблеми – матеріальні і навіть моральні.
Доки Росія продовжуватиме агресію, спокою не буде. А скінчиться війна – й почнеться послідовна робота на творення позитивної моделі української незалежності. Потрібна рівновага між особистим і національно–громадянським.
Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, 76 років, культуролог
3 
1
Коментарі