Ексклюзиви
четвер, 15 серпня 2024 07:27

"Настав час розплати"

Якщо половини із задіяних 75 відсотків потужностей не відключатимуть, то населення матиме електроенергію приблизно 12 годин на добу, – каже експерт з енергоефективності Святослав Павлюк

Президент Володимир Зеленський заявив, що Україна 2024-го побудує до 1 гігавата газової маневреної генерації та ще 4 гігавати – в найближчі роки. Це реально?

– У нас на 2014-й загальна встановлена потужність була 53 гігавати. Пікове споживання – 32 гігавати – було 2012 року. Решта перебувала в різному стані, але була фактично резервом. Після цього споживання скорочувалося й почалася війна. Але приблизно 28 гігаватів ми використовували.

Далі вже повномасштабна війна. На минулу зиму в нас у роботі було 18–19 гігаватів. Це сталося через пошкодження, втрати через окупацію, зокрема Запорізької атомної електростанції – 6 гігаватів.

  Святослав ПАВЛЮК, 54 роки, експерт з енергоефективності. Народився 25 червня 1970-го у Львові. Навчався у Львівському політехнічному інституті за фахом ”Інженер-системотехнік, програмування, мережі”. Має диплом факультету міжнародних відносин Львівського державного університету. Працювати почав у Львівській обласній інфекційній лікарні інженером систем штучної нирки. Стажувався в Польщі та Великій Британії. Співпрацював з офісом Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй, Мінюстом та Урядовим офісом з питань європейської інтеграції. Долучався до опрацювання низки підзаконних актів до Закону про енергетичну ефективність. Залучив понад сотню українських міст до підписання Угоди мерів – європейської ініціативи, що ставить за мету скорочення споживання енергії в містах. Член правління міжнародного фонду ”Відродження”. Виконавчий директор асоціації ”Енергоефективні міста України” та голова наглядової ради Львівводоканалу. Одружений. Вільно спілкується польською та англійською мовами. Живе у Львові й Києві
Святослав ПАВЛЮК, 54 роки, експерт з енергоефективності. Народився 25 червня 1970-го у Львові. Навчався у Львівському політехнічному інституті за фахом ”Інженер-системотехнік, програмування, мережі”. Має диплом факультету міжнародних відносин Львівського державного університету. Працювати почав у Львівській обласній інфекційній лікарні інженером систем штучної нирки. Стажувався в Польщі та Великій Британії. Співпрацював з офісом Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй, Мінюстом та Урядовим офісом з питань європейської інтеграції. Долучався до опрацювання низки підзаконних актів до Закону про енергетичну ефективність. Залучив понад сотню українських міст до підписання Угоди мерів – європейської ініціативи, що ставить за мету скорочення споживання енергії в містах. Член правління міжнародного фонду ”Відродження”. Виконавчий директор асоціації ”Енергоефективні міста України” та голова наглядової ради Львівводоканалу. Одружений. Вільно спілкується польською та англійською мовами. Живе у Львові й Києві

На липень 2024-го, за моїми оцінками, маємо 10–11 гігаватів. На осінь і початок зими частину станцій відновлять, АЕС заправлять – і ми вийдемо на 14 гігаватів. Тобто матимемо дефіцит 4–5 гігаватів – 23–25 відсотків обсягу споживання енергії. Це при тому, що намагаємося брати імпорт по максимуму – 1,7 гігавата.

Якщо половини із задіяних 75 відсотків потужностей не відключатимуть, то населення матиме електроенергію приблизно 12 годин на добу. Тому, по-перше, 1 гігават до кінця року важливий і потрібний, але не вирішить проблеми зими 2024–2025. По-друге, державні компанії не побудують цього 1 гігавата.

Економічно ніби вигідно будувати за умов дефіциту товару чи послуг?

– Якщо наша енергосистема генерує електроенергію і борги на десятки мільярдів гривень, то ринок привабливий, але з ним щось не так. І це є обмеженням для приватних інвестицій. Ідеться про покриття пікових потреб. Це так звані пікери, коли гасять пікове споживання. Вони заробляють і за роботу, і за простій, готові включитися в будь-яку секунду. Ця їхня готовність страхування системи теж коштує грошей. Та навіть такий бізнес має проблеми з підключенням.

Друга проблема – час. Ідеться здебільшого про газопоршневі системи. Вони є резервною генерацією, яка працює, коли потрібно. Вони мають свій ресурс і теж стають на ремонти. Це теж треба враховувати. Саме встановлення газопоршневої системи, а це коли місто знає всі параметри установки ще до її приїзду і має гроші на підключення, може відбутися за місяць. У наших випадках – здебільшого шість місяців.

Енергетика була погодонезалежною, але брудною, а тепер стає чистою, але погодозалежною

По-третє: ринок виробників газопоршневих турбін у Європі досить вузький, виробників небагато. Та й закрити потреби лише газопоршневими системами ми не зможемо.

По-четверте: 1 гігават на газовій генерації потребуватиме майже 2 мільярдів кубів газу. Його теж треба мати. А у сховищах газу на 10 відсотків менше, ніж торік. Не закупили й не закачали. Тут ще й обстріли інфраструктури газотранспортної системи.

Як будувати нову розподілену генерацію?

– Будь-яка модернізація завжди є обміном наявного ресурсу на бажаний. В Україні це могла бути рента з газу, яку можна було спрямувати на програму термомодернізації будинків, на утеплення, заміну вікон, встановлення індивідуальних теплових пунктів, тобто весь комплекс робіт.

Другий ресурс – "Енергоатом". Він генерує відносно дешеву електроенергію, яку продає дорожче на ринку для непобутових споживачів. Цю різницю ми використовували для дотації цін для населення, замість того щоб вкладати в модернізацію.

Гроші проїдали в дешевому тарифі, а не вкладали ні в модернізацію будинків, ні у споживання, ні в генерацію, ні в мережі. Тепер настав час розплати.

І це в умовах євроінтеграції і потреби відповідати їхнім стандартам?

– В Євросоюзі відбувається перехід від вугілля й газу до відновлюваних джерел енергії. Водночас усі джерела енергії діляться на погодозалежні й погодонезалежні. Незалежні – це АЕС, теплові станції на вугіллі, газі чи біомасі. Малозалежними є ГЕС та ГАЕС, бо вони мають залежність від опадів. Сонячні та вітрові електростанції – залежні від погоди генерації. Тобто раніше енергетика була погодонезалежною, але брудною, а тепер стає чистою, але погодозалежною. Тож потребує балансування провалів виробництва на випадок поганої погоди. Якщо раніше це робили тими ж вугільними, газовими та гідро­електростанціями, то в ЄС відбувається добровільна відмова від вугілля й перехід до гідро- та хімічних накопичувачів, високоманевреної газової генерації.

У Європі цей перехід і відмову від вугілля планували, а в нас він відбувається одномоментно й позапланово. Росія знищила наші теплоелектростанції, на їх відбудову європейські банки позики не дадуть. Тому відновити вугільні ТЕС важко.

Через потребу балансування в ЄС набирають популярності автономні системи. Сонячні електростанції й накопичувачі встановлює не тільки бізнес, а й домогосподарства. Фактично енергетика перебуває там на етапі, як телефонний зв'язок у 1998–2000 роках. Зникає потреба бути прив'язаним до дроту системи, у споживачів виникає значна, а часом й повна незалежність від мереж. Це фундаментальна й незворотна зміна, її наслідки змінять енергетику.

Безпечного функціонування великої генерації не буде

В Україні балансувати електроенергію треба не лише в режимі "день/ніч", а й "літо/зима". Через перебої в постачанні є потреба акумулювати її на рівні домогосподарств. Батареї накопичення стають новим елементом інтер'єру, як пральна машина чи холодильник.

До якого часу може зберігатися дефіцит електрики в системі?

– До кінця 2025-го й навіть 2026 року. Тому технологію локального накопичення треба розвивати. І питання до уряду та банків, чи можуть вони це кредитувати. Балансування системи, яке раніше було на рівні Укренерго й обленерго, тепер зсувається на рівень домогосподарств.

Важко спрогнозувати майбутнє нашої енергетики, але питання заміщення вугільної генерації в нас відкрите. Швидко можна замістити газом, але в нас його небагато. Якщо ми його імпортуємо, ціна за 1 куб газу буде ринкова, а не 7,96 гривні за кубометр (влітку 2024 року майже 12–15 грн. – Країна). І коливання цін на газ у світі досить істотне.

У майбутній енергетичній системі роль домогосподарств буде велика. Роль держави має бути регулювальна, щоб зменшити ціни, й інформаційно-безпекова, щоб люди не поставили казна-що й не почали палити будинки.

 

Чи адекватний тариф 4,32 гривні за кіловат на годину, за нинішніх викликів?

– Він не покриває видатків. У ситуації дефіциту електроенергії маємо запитати бізнес, яка ціна перекриває йому будівництво нової станції в умовах війни, дефіциту палива, проблем підключення, щоб він готовий був вкладати свої гроші? Сумніваюся, що 4,32 гривні за кіловат його задовольняє. Бо на нашому ж ринку електроенергії підприємства разом із доставкою платять між 8 та 10 гривень за 1 кіловат-годину. Вартість самої електроенергії коливається між 7–8 гривень.

Чи доцільно нині починати будівництво нових блоків на Хмельницькій АЕС?

– Я прихильник атомної енергетики, вона відносно дешева й погодонезалежна. Але будується довго й потребує великих капіталовкладень. Будівництво АЕС у більшості країн триває 7–10 років, вартість – від 5 до 8 мільярдів доларів за один реактор. Тобто гроші маємо починати витрачати тепер, а реактор запустимо 2033-го. Партнери не зрозуміють: ми просимо їх про субсидії на газ, про бюджетні дотації, а вивалюємо 5 мільярдів доларів на будівництво блоку АЕС.

Чи можна збільшити імпорт електроенергії?

– Істотно – ні. Ми перебуваємо на краю в європейській мережі ENTSO-E, можливість передати нам електроенергію менша. Нині є 1,7 гігавата. У кращому разі збільшимо ще на 500 мегават. Але це не вирішує проблеми дефіциту.

То що ж робити?

– Безпечного функціонування великої генерації не буде. Тому треба відновлювати, що можемо, з пошкодженого і будувати дрібну, розосереджену генерацію – малі ГЕС, ВЕС, СЕС, накопичувачі, газові станції, хоча великої кількості їх на ринку немає. Їх треба зробити, купити, привезти і змонтувати. Останнє теж не безкоштовно. Міжнародні партнери дарують містам генераційні установки, але не факт, що ті мають кошти для підключення. У тому й зручність залучення приватних інвесторів.

Поясність, будь ласка.

– Приватному інвестору потрібна згода й земельна ділянка, решту він робить сам. Він не проводить тендера, як це робить держкомпанія чи місто. Це швидкість. Тому співпраця між місцевою владою, яка виділяє земельну ділянку, з приватним інвестором видається найефективнішим способом. Та для приватного бізнесу потрібен тариф, що мотивує. Утім, для міста, держави чи міжнародної структури теж потрібен тариф для окупності.

І ми повертаємося до проблеми цін для побутових споживачів?

– Навіть тариф 4,32 гривні не покриває собівартості, енергосистема тримається лише за рахунок кроссубсидій від промисловості. Те ж саме стосується води. Там три складові ціни: зарплати, електроенергія та складові матеріали. Малі громади самі встановлюють ціну на воду, а у великих містах – НКРЕКП, яка не піднімає вартості води третій рік. Хоча вартість електроенергії зросла втричі, підвищилася мінімальна зарплата й вартість матеріалів. Збитковість водоканалів сягає мільярдів.

Розподілена електрогенерація з газу комерційно окупна лише для промисловості. Без чесної розмови про це ринок електроенергії для населення буде залишатися без інвестицій і ми прийдемо до ситуації, як із ковбасою по 2,20 в Радянському Союзі. Ціна така була, а ковбаси не було.

Які мають бути дії на рівні міста?

– Для міста критично важливо забезпечити щонайменше три речі: постачання води та водовідведення, тепла, роботу лікарень. Водоканали беруть курс на будівництво своїх сонячних електростанцій, щоб менше залежати від централізованих електромереж. Так Львівський водоканал ставить станцію на 600 кіловатів на водозаборі та батарейний блок, що дає можливість працювати на акумуляторах. Але це потребує кредитів і допомоги донорів. Кредитів водоканалам банки не дадуть, бо ці організації постійно в боргах. Міста не мають грошей допомогти, бо в них забрали ПДФО. Підняти тариф на воду теж не можуть.

Нововолинськ перевів котли на біомасу, щоб за відсутності газу частину тепла постачати людям. Ковель зробив окрему міську електромережу для комунальних підприємств, поставили генератори. Якщо в місті немає електроенергії, вони запускають генератори, теплокомуненерго мають можливість подавати тепло в будинки. У Старокостянтинові зробили подібно, але електроенергію запускають у міську мережу. Вони не клали окремих кабелів, але сплачують обленерго за передавання. Хмельницький так теж робить. Місто кілька років має свої когенераційні установки, коли дешевий газ, вартість електроенергії може бути конкурентна порівняно з мережею.

Тобто деякі міста готові до зими, але є і геть не готові.

А що робити на рівні ОСББ, багатоповерхівок?

– У будинках висотою дев'ять і більше поверхів без насосів підкачування води на верхніх поверхах не буде. Тому треба подбати про помпу підкачування.

Якщо стоїть теплопункт, то потрібна електроенергія для роботи циркуляційних помп тепла. Потрібні резервні генератори. Треба купити їх та кваліфіковано підключити. В аварійних випадках має бути можливість злити воду з будинку, щоб не замерзла й не рознесла системи.

Критично важливо забезпечити постачання води, тепла й роботу лікарень

На дахах можна поставити сонячні електростанції. Це дає добрі шанси на створення енергокооперативів і муніципальних енергетичних компаній, які можуть організувати енергетичний перехід міст. Утім, зимою від сонячних панелей на будинку багато енергії не буде, хіба освітити місця загального користування. Варто подбати про батареї для ліфтів і циркуляційних помп. Система з генератора, гібридного інвертора й батареї – дороге, але правильне рішення, її можна підзаряджати генератором невеликої потужності й видавати енергію в моменти відсутності електроенергії з мережі.

Це збільшує платіжку?

– Так. Тому потрібно проводити збори мешканців і збільшувати витрати. На рівні домогосподарств ідемо до того, що накопичувачі будуть у всіх.

Дешеве рішення – поставити автомобільні, гелеві акумулятори. Але будь-яке несертифіковане рішення тягне за собою небезпеку. Я закликаю не пускати дітей до накопичувачів і не тримати літієвих батарей удома. Якщо вже тягнете в хату, то хай це будуть літій-залізо-фосфатні, вони найбезпечніші. Але в радіусі 2 метрів від батареї не має бути нічого, що може зайнятися. Найкраще їх тримати в окремому приміщенні.

Якщо у вас дома є газовий генератор, поставте датчики на газ і чадний газ. Бо до газу в мережі додається одорант, ви можете почути його, а в газі в бутлях таких домішок немає, ви не відчуєте витоку. Ближче до зими можуть почастішати пожежі.

Зараз ви читаєте новину «"Настав час розплати"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути