"Обиратимемо між теперішньою владою й популістами"

Якщо хочемо будувати майбутнє на минулому, треба було б давно розділити країну по Дніпру. Хай кожен ходить у церкву, яку хоче. Одягає сорочку, яку хоче. В публічному просторі треба говорити тільки про майбутнє, про те, як розвивати країну, – вважає дослідник бізнесу Ігор ГУТ

Середній бізнес може врятувати Україну?

– Його майже не існує. За європейськими стандартами все, що має річний обіг до 40 мільйонів євро, вважається малим бізнесом. І навіть якщо опустити планку для України, все одно бачимо, що є багато мікробізнесу з обігом до мільйона, достатньо малих компаній – це сегмент з обігом п'яти-десяти. За рамки 40 мільйонів вискакують одиниці. Прірва між 10 і 40 мільйонами – це місце, де мав би бути український середній бізнес. Це той масштаб, коли компанія стає спроможна змінювати щось не тільки всередині себе, але й зовні.

Всі експерти – від Києва до Вашингтона – кажуть одне й те ж: розвивайте середній бізнес. На цій платформі можна збудувати все. Доки його немає, не зміните країну. У нас сьогодні відсутні політики – представники середнього бізнесу.

Олігархи – природне явище. Ми не перша країна, яка їх має. Вони підуть. Одні втратять капітал, бо зміниться ринкова ситуація. Інші перетворяться на звичайних бізнесменів. Хай працюють, платять податки, створюють робочі місця. Головне – щоб не тягнули на себе ковдру в політиці.

 

Чому середній бізнес важливий?

– Там працюють вільні люди. Великі корпорації створюють корпоративний планктон. Це "солдафони", які марширують за правилами. Середній бізнес формує вільнодумних людей. Він виникає, живе й зростає в конкурентних умовах. Це стимулює розвиток. Для країни – не створює ситуації, коли ми залежимо від однієї чи двох компаній або галузей економіки. Це розділення ризиків і залежностей, підприємницький дух, постійні інновації. Всередині таких компаній м'якший клімат, вони відкритіші. Саме середній бізнес може збудувати нову країну.

Південна Корея має чимало корпорацій, що конкурують на світовому рівні. Але постійно думає про середній бізнес. Прагнуть сьогодні розкласти ризики в різні кошики. І тоді, коли щось трапляється, вони втрачають певну кількість гравців, але не всю економіку. Середній бізнес гнучкіший, швидше адаптується до змін.

Чому в нас його майже немає?

– Ми – молода економіка, ще не встигли створити. Мали багато можливостей, але енергія йшла не туди. Маємо велику складову, яку називаємо бізнесом. Проте це не бізнес, а "рєшалово". Ці люди заробляли на близькості до влади й бюджету. Це були не ринкові, не конкурентні умови.

Друга причина – ментальна. В 1990-ті і на початку 2000-х основною мотивацією йти в бізнес були гроші. Щоб купити машину, квартиру. У розвиненому світі – протилежна ситуація. Менеджер може заробити більше, ніж підприємець. Там мало людей, яких мотивують насамперед гроші. Для них головне – самореалізація, цікаве життя.

Українці не створювали бізнес у сферах, що близькі до їхніх цінностей, поглядів. Йшли туди, де були можливості заробити. Побудували компанії, в яких працюють сотні людей, але це не робить власників щасливими. Один мій знайомий каже: "Я тільки прокинувся – вже винен зар­плату, податки, постачальникам. Начебто власник, усі мені заздрять, але мені самому нецікаво". Таких багато. Їм по 40–50 років, і вони не знають, куди рухатися.

Ще є серйозна проблема – криза довіри. Якщо хочеш розширити компанію, цього не зробиш сам. Чому доростають до трьох-п'яти мільйонів і зупиняються? В умовах кризи довіри кожен власник намагається все контролювати. Аби зростати, треба відпускати, делегувати повноваження, довіряти. В якийсь момент власник розуміє, що делегувати нікому. А коли не дають повноважень, команда не з'являється.

Ризики можна поділити з партнером, він привнесе нову компетенцію, технології, зв'язки. Але українські компанії часто гинуть через конфлікти між компаньйонами. Утворюється культура, що партнер – це погано.

Для масштабування потрібні гроші. Найпростіше – звернутися в банк. Потрібно йому довіряти, а він мусить вірити тобі. Для цього треба бути "білою" компанією. Наш бізнес цього не розуміє.

Які переваги мають "білі" компанії?

– У "темній" персонал починає красти. Маємо велику частину бідного населення, яке змушене виживати. А ще частіше крадуть не через бідність, а через ставлення до себе. Відновлюють справедливість.

Шведські партнери показали дослідження. Головний мотивуючий фактор – відносини навіть не в компанії, а в кабінеті, у маленькому підрозділі між людьми, що спілкуються щоденно. Зарплата важлива, доки вона менша за реальний прожитковий мінімум, далі стає другорядною. Ставлення до людей – це корпоративна культура. Її формує внутрішній світ власника.

Раніше через погане ставлення люди крали. А тепер тікають. Зараз плинність кадрів у деяких компаніях сягає 30 відсот­ків. Це катастрофа.

Прозорість підприємства мінімізує витрати на охорону та збитки від крадіжок.

Другий ефект – компанія є більш керованою. Це звільняє багато часу для власника і топ-менеджерів.

Третє – формується позитивна репутація. А вона зараз має більше значення, ніж письмовий контракт. Останній дістають лише в суді.

Ніхто не інвестуватиме в компанію, що складається з десяти афілійованих юридичних осіб. Треба бути "білим".

Нарешті – фактор експорту. Європейські країни працюють тільки з прозорими компаніями. Все більше цього вимагатимуть й українські великі компанії.

Як змінилися умови ведення бізнесу після Революції гідності? Коли було складніше?

– Для компаній, орієнтованих на експорт, зараз умови кращі. Вони втратили східний напрямок. Але потім відкрилися нереальні можливості. Ринок номер один у світі – Євросоюз. Якщо ваша продукція орієнтована на експорт, треба бути повним ідіотом, щоб не користуватися цим. Це непросто, але маленький контракт з європейською компанією – найкраща бізнес-школа для українського підприємця. За рік втратиш купу грошей, заплатиш штрафи, ночами не спатимеш. Але, якщо втримаєшся і піднімеш стандарти, вимогливий європейський покупець за рік із нашим підприємством зробить таке, чого б самі не змогли й за 10 років.

Мої шведські партнери кажуть: розвивають дві речі – вимогливі клієнти й криза. Зараз український бізнес витримує і те, і те. Є всі можливості для розвитку. Раніше ми боялися європейських клієнтів. Простіше було продавати росіянам або казахам. Бо там ще більше середньовіччя.

Криза змусила всіх замислитися: нащо я цим займаюся, чи можна це робити дешевше, ефективніше? За ефективністю ми в рази відстаємо від ЄС.

Як змінилися умови всередині країни?

– Отримали заборону на перевірки. Малий бізнес не чіпають (3 листопада 2016 року Верховна Рада запровадила мораторій на планові перевірки малого й середнього бізнесу до 31 грудня 2017-го. Дію продовжили на 2018 рік. Проте Кабмін дозволив 20 держорганам перевіряти бізнес. – Країна). З'являються невеличкі компанії – ціла хвиля бізнесменів від 20 до 30 років. У них інша культура, інші підходи. Це ІТ-сфера, проекти, пов'язані з творчістю, інноваціями. Навіть ресторанний бізнес із ними отримав нове обличчя.

Це як сексуальна революція в Європі 40 років тому – в сенсі вибуху свободи й творчості. Підприємництво стало модним. У Сполучених Штатах це штучно створювали й підтримували на початку ХХ сторіччя. Книжки видавали, фільми знімали. Що тільки не робили, аби підігрівати "американську мрію".

Революція гідності спровокувала вибух енергії, що пішла в інновації, підприємництво, створення бізнесів. 30-річні не мають проблем із корпоративною культурою. Всі рівні, швидко все вирішують, усім комфортно працювати. Прагнуть не тільки заробити гроші, а й самореалізуватися. Через 10–15 років матимемо абсолютно інший за якістю середній бізнес.

Які негативні фактори існують?

– Корупція зменшилась, але є. Вона погана для бізнесу, але не настільки, щоб убити його.

За Кучми була корупція з рівними для всіх правилами. Всі знали: цьому стільки, тому – стільки. Якщо твій конкурент піде з таким же питанням – заплатить так само. Собівартість конкуренції однакова для всіх. Почався процес: якщо стаєте "білими", можете відбитися або корупційний податок стає менший.

За Януковича стали застосовувати закони вибірково. Навіть якщо ти "білий" – все одно плати. А для наближених відкривалися чудові можливості. Компанії опинилися в нерівних умовах. Це спаплюжило поняття конкуренції. Ринкову економіку за Януковича знищили. Це налаштувало середній бізнес і великі компанії проти нього.

Зараз багато центрів впливу. Ніхто не може нічого гарантувати. Можуть наїхати за що завгодно. Всі силовики ведуть свою гру.

Як тільки в країні починають переписувати правила, виникають негативні процеси. Минуло чотири роки після Революції гідності, а ми досі не прийшли до точки, коли всім треба зупинитися й забути все, що було. Нам треба стерти пам'ять, як у фільмі "Люди в чорному". Щоб ми просиналися й починали думати про майбутнє, а не минуле.

Якщо хочемо будувати майбутнє на минулому, треба було б давно розділити країну по Дніпру. Немає жодного шансу створити спільне бачення країни, об'єднавши її навколо історії. Хай кожен ходить у церкву, яку хоче. Одягає сорочку, яку хоче. Але в публічному просторі треба говорити тільки про те, як розвивати країну, як робити реформи. Про майбутнє.

Які умови слід створити для бізнесу?

– Потрібні однакові правила гри й гарантія їхнього дотримання. Якщо якась компанія їх не виконує, держава має покарати її. Тут усе впирається в судову систему.

Треба підтримувати стабільність банківської системи й середовища в цілому. Не повинно бути такого, що хтось приходить із перевіркою й зупиняє підприємство.

Необхідно створювати інфраструктуру. Вона стимулює розвиток підприємництва.

Нарешті, влада має дбати про імідж країни. Можете скільки завгодно сваритися у Верховній Раді, але, коли виїжджаєте в Євросоюз, не забувайте, що всі – українці. В одному човні, не треба його топити.

Що може зацікавити в Україні іноземних інвесторів?

– Україна цікава в багатьох сферах. Більш-менш зрозуміла для Заходу культура, ментальність. Мої шведські партнери кажуть: ви для нас – італійці, тільки розмовляєте іншою мовою. Ми для них – велика європейська країна, що потребує модернізації і в яку можна вкладати. Нашу інфраструктуру треба зламати й побудувати заново. Сподіваюся, цього року перейдемо на 4G. Комунікаційна сфера має потенціал. Треба створювати свої бренди, додану вартість. Бо зараз ми – ресурсна економіка.

Величезний потенціал мають енергетика, фермерство, легка й харчова промисловість. В ІТ-сфері серйозно просунулися. Перспективний туризм.

Знайомий білорус організовує міжнародні концерти, музичні тури. І в Сполучених Штатах, і у Великій Британії. Вивчав Україну. Каже: "Ви створюєте класні умови для молодих співаків. Білоруси не ходять на невідомих виконавців, а ви даєте їм шанс. Улітку кожен бар, кожен майданчик – це музичний стартап". Подивіться, що робить Оnuka (електронний музичний гурт, використовує національні мотиви й інструменти в електронній музиці. – Країна) або "Один в каное" (гурт зі Львова. – Країна). Це треба показувати світу. І не лізти в "шароварщину".

Порошенко назвав 2018-й роком великих інвестицій. Так буде?

– Я цього року був на Економічному форумі в Давосі. На українському сніданку Порошенко сказав: "За останній час ще не було такої кількості бажаючих зі мною зустрітися й поговорити стосовно інвестицій". Думаю, інвестиції будуть. Влада створила кілька агенцій із залучення. Там працюють професіонали, люди з бізнесовою логікою. Є три ключові фактори, що стримують інвестиції: найменший – війна, вона мало кого лякає. Два інші – корупція й вибори. Західні політики запитували президента в Давосі: "Ваш персональний пріоритет – вибори чи реформи?"

Нова політична сила не сформована. І схоже, ми обиратимемо між теперішньою владою й популістами. Але теперішні кращі тільки тому, що менше говорять. Бо розумний мовчить, коли йому нічого сказати.

Буде перерозподіл впливу між наявними групами. Краща альтернатива – це питання 5–10 років.

Однак якщо Захід тиснутиме, то і цей президент після виборів щось робитиме. Плюс – в Україні потужне й уже доросле громадянське суспільство. Воно фрагментоване, має протилежні погляди, але не мовчатиме. Конкуренція між політичними партіями сильна. Це примушує їх шукати якісь правила гри, щоб не повбивати одне одного.

Головний символ шведського суспільства, як ви кажете, – це відсутність штор і фіранок на вікнах. Який головний символ українського?

– Затоновані автомобілі й закриті пластиком і склом балкони на вулицях. Люди ховаються. Маємо травматичний досвід. Усі українські компанії є віддзеркаленням внутрішнього світу їхніх засновників. Це закони біології. Ми ніколи нічого не створимо в зовнішньому світі, доки це не народиться всередині нас.

Завжди кажу власникам: змінюйтесь усередині, змінюйте свою ментальність, тоді зможете робити іншими компанії і світ довкола. Доки не навчимося жертвувати, віддавати заради інших, заради країни, нічого не зміниться.

×