СУСІД В'ЯЧЕСЛАВА КОНСТАНТІНОВСЬКОГО ЧЕРЕЗ ДОРОГУ – ЛЕОНІД КУЧМА
Я НАРОДИВСЯ В КИЄВІ, НА ПОДОЛІ. Ніде не маю родичів, крім столиці. Батьки були радянськими інтелігентами. Батько – архітектор-будівельник, мама – технолог на заводі "Маяк", потім – в Інституті надтвердих матеріалів. Дід по батьку був директором Інституту радіофізичної медицини. Бабуся казала, що Будинок юннатів на Вишгородській – це маєток прадіда. Купив у якогось Потоцького.
КОЛИ ВИБУХНУВ ЧОРНОБИЛЬ, ми з братом сім'ї відправили з Києва, а самі поїхали на Далекий Схід, у Хабаровськ. Там – мінус 40, а ми робили морозиво. Заробляли великі гроші. У 26 років мав "Волгу". Але настає час, коли добре заробляєш, а в житті нічого не змінюється. Хотів побачити світ.
БАТЬКО ШКІЛЬНОЇ ПОДРУГИ, ЯКА ПЕРЕБРАЛАСЯ ДО США, ГОСТЮВАВ В УКРАЇНІ. Зустрілися, говорили про бізнес. Кажу: я б поїхав. Зробили виклики. Боявся, що влада перешкоджатиме. Але відпустили, бо наші квартири, які ми покинули, були ласим шматком – для ментів, овірівців. Взяти з собою можна було 50 доларів. Батько тієї дівчини порадив: купуйте румунські меблі з натурального дерева. Вони тут коштують 10 тисяч рублів, а там – 10 тисяч доларів. Ми на всі гроші накупили контейнер меблів. Поїхали – з дружинами, з батьками, з донькою. Це був травень 1989-го.
ПЕРШЕ ПОМЕШКАННЯ В НЬЮ-ЙОРКУ – З ФАНЕРИ, СОБАЧА ХАЛАБУДА. Унизу був бейгел – булочками торгували і, здається, наркотиками. І траки вночі – гу-гу-гу. Батьки були в шоці. В Україні ми їм щойно збудували дачу. Із братом і кількома товаришами пішов мити посуд в емігрантський клуб-ресторан "Метрополь". Дружини вчилися робити манікюр.
КУПИЛИ СТАРИЙ МІНІВЕН (НЕВЕЛИКИЙ ФУРГОН. – "КРАЇНА") І ПІДРОБЛЯЛИ У КАР-СЕРВІСІ (РІЗНОВИД ТАКСІ. – "КРАЇНА"). Неофіційно, на дозвіл не було грошей. Возили клієнтів за 3–5 доларів. Удвох із братом, бо не знали міста. Один за кермом, інший – із картою, не володіли англійською. Це був найтяжчий період у моєму житті. До речі, контейнер, що прибув після нас, привіз не меблі, а самі "дрова". Ще й довелося платити, щоб вивезти цей мотлох на звалище.
КОМПАНІЇ, ЩО ПРИЙМАЛА КОРАБЛІ І ВИВОЗИЛА ВАНТАЖІ З ПОРТУ, ПОТРІБЕН БУВ ХТОСЬ, ХТО МІГ ЧИТАТИ РОСІЙСЬКОЮ, ПРАЦЮВАТИ З ДОКУМЕНТАМИ. Я зголосився, англійську вже підучив. Знайшов фірму, яка в оренду давала флед-беди – трейлери з відкритою платформою. Запропонував президентові компанії вивезти наступний корабель не по 150 доларів за ящик, а по 75. І значно швидше. Заробили 30 тисяч! А вночі я ще працював сек'юріті в нічному клубі, де раніше мив посуд. Так тривало півтора року. Згодом став менеджером клубу.
ДЕСЬ ЧЕРЕЗ РІК ОРЕНДУВАВ КРАЩУ КВАРТИРУ. В ШАБСЕЙ-БЕЙ, НЕПОДАЛІК БРАЙТОНА. Брат здав іспит на водіння лімузина. Орендував машину, працював по 15–16 годин. А коли приходив корабель, його змінював напарник, а він сідав у порту на трак.
ЯКОСЬ ПОМІТИВ – ВІДПРАВЛЯЄТЬСЯ БАГАТО ЛЕГКОВИХ МАШИН НА СОЮЗ. Зрозумів: це – "тема". Ми купили старий Lincoln і відправили в Ленінград. Брат із другом поїхали туди, зустріли. Через Білорусію погнали на Київ. Продали і заробили 20 тисяч доларів. Тоді я сказав: із портом закінчено.
У США НА АУКЦІОНАХ ВИБИРАЛИ АВТО ПІД ЗАМОВНИКА. Брат із другом у Києві продавали. Бувало, по п'ять машин зразу відправляли. Пересилали продукти для супермаркетів. Почали пристойно заробляти. У Києві тоді можна було за 2–3 тисячі доларів купити квартиру. Я купив за 30 тисяч. А сусідню через півроку – за 64. А потім ще і ще. А потім їх об'єднав, квартира стала коштувати 2 мільйони. Був десь 1995-й. Це на вулиці Десятинній, де я і прописаний. Коли мене туди привели, подумав: "Невже я тут житиму?" Там через дорогу живе Кучма.
УСЕ БІЛЬШЕ ЧАСУ ПРОВОДИЛИ В УКРАЇНІ. Тут був уже інший рівень бізнесу. До того ж, я розвівся з дружиною. В Україні з'явилася дівчина, з якою потім одружився. Почали інвестувати в нерухомість. Остаточно повернулися 1996-го.
МИ З БРАТОМ БУЛИ АПОЛІТИЧНІ. У компанії "Київ-Донбас" мали бізнесовим партнером Віктора Тополова, народного депутата. Весною 2004-го нам подзвонили: "Якщо ваш партнер не проголосує в парламенті "за" політреформу, ми з вас зробимо бандитів, посадимо". За кілька годин до голосування ми приїхали під Верховну Раду. Тополов вийшов: "Слава, що робити?" Кажу: "Голосуй, як треба". Не тому, що розумів, що таке "політреформа", а тому, що коли "нахиляють" – я не нахиляюся.
ПІСЛЯ ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ НЕ ПІШОВ У ПОЛІТИКУ, ХОЧА МІГ. Гадав, що ми все вже зробили. Але помилився. Довелося виходити ще раз. Щойно моє фото з Євромайдану з'явилося на Facebook – відразу з офіса Пшонки (Генеральна прокуратура. – "Країна") пішли погрози. Але я нічого не приховував. Стояв на Майдані з 10 на 11 грудня 2013-го, коли був штурм. І 19 та 20 лютого, коли була стрілянина. Відкрито писав на Facebook: "Сьогодні – вирішальний день. Виходьте!" Після Майдану одразу створили підрозділ для боротьби з мародерством. Міліції тоді фактично не було, ми роззброювали грабіжників.
КОЛИ ПОЧАЛАСЯ АТО, ПРИТЯГЛИ В ОЩАДКАСУ 2 МІЛЬЙОНИ ГРИВЕНЬ. Готівкою. Перерахували на Міністерство оборони. Глупство, дотепер не можу собі пробачити. Брат казав: "Їх украдуть". А я: "Ну хто зараз посміє таке зробити?!" Із міністерства навіть не подякували.
ПРО ПРОДАЖ СВОГО ROLLS-ROYCE'А НАПИСАВ У FACEBOOK. БУВ ГОТОВИЙ ПРОДАТИ ЧИ ОБМІНЯТИ НА ПОЗАШЛЯХОВИК, СПАЛЬНИКИ ДЛЯ АТО. Rolls-Royce купив за 220 тисяч доларів – фактично допоміг мій знайомий. Він не хоче, щоб його називали. Ця історія стала брендом. Уже трохи набридлим. Але це – крапля в морі з усього, що я витратив на АТО. І досі витрачаю.
НА ПРОПОЗИЦІЮ "ЙТИ В ДЕПУТАТИ" ПО СІВЕРСЬКОДОНЕЦЬКУ РОЗСМІЯВСЯ. Це все одно, що Януковича пустити на Івано-Франківськ. Коли приїхав з АТО до Києва поповнювати запаси, деякі політики казали: йди по столиці, підтримаємо. Не думав, що все так складно. З'ясувалося: балотуюся по мажоритарці, а не за списком. В окрузі – кілька кандидатів із рейтингом по 10–12 відсотків. А в мене – 0,64 відсотка. За місяць перегнав їх.
ПІСЛЯ НАПАДУ ГРУПИ ГІРКІНА-СТРЄЛКОВА НА НАШИХ "АЛЬФІВЦІВ" – БУЛИ ВБИТІ, ПОРАНЕНІ. Двох із них можна було вивезти тільки літаком. Андрій Левус, заступник голови СБУ, попросив допомогти. Думали взяти чартер, але побоялися, що захоплять. Полетіли в Донецьк звичайним літаком, знявши задні сидіння. Я звернувся до тамтешніх бізнесменів (не називатиму прізвищ), аби гарантували безпеку евакуації. Допомогли, організували проїзд "швидких" прямо в аеропорт. Ми забрали поранених.
ЕКІПІРУВАВ ГРУПУ, ЩО ПІСЛЯ МАЙДАНУ БОРОЛАСЯ З МАРОДЕРАМИ. І в кінці травня 2014-го сказав Левусу: ми готові до виїзду в АТО. Він підтримав. Базою став батальйон "Київ-1", потім – 95-та бригада, але діяли ми як спецгрупа СБУ. Мали відповідні документи, завдання. Озброєні були по повній програмі. Я закупив ще й снайперські гвинтівки. Після нас таких груп стало більше.
ЗВИНУВАЧЕННЯ У ЗВ'ЯЗКАХ ІЗ КРИМІНАЛОМ, ЯКІ ЧІПЛЯЮТЬ НА МЕНЕ ДЕЯКІ ЗМІ, СТАРАЮСЯ НЕ КОМЕНТУВАТИ. Набридло. За все життя не написав жодної пояснювальної записки в міліції. Мене ніколи не викликали, навіть свідком. У Києві, де нас кожна собака знає, немає людини, яка скаже, що ми в неї щось забрали. Якщо ти кримінальний лідер, то мають же бути якісь зачіпки, якісь справи, хай навіть закриті, так? Коли я поїхав в АТО, росіяни все це зактивізували. А коли став депутатом, членом комітету оборони і нацбезпеки, тоді вже показали мене на НТВ. У прайм-тайм, фільм "Украина в законе".
У ВЕРХОВНІЙ РАДІ ЩОДНЯ ПРИНОСЯТЬ ПАЧКУ ЗАКОНІВ, ЯКІ МАЄМО ГОЛОСУВАТИ. У бізнесі контракт на дві сторінки можеш місяць обговорювати. Юрист, бухгалтер дають усю інформацію і вже потім ухвалюєш рішення. А в парламенті закони з різних сфер життя, і бути скрізь фахівцем – неможливо. Швидкість, з якою ці закони надходять, не дозволяє їх навіть прочитати толком.
ВИБІР: АБО ПІДКИНУТИ МОНЕТКУ, АБО ГОЛОСУВАТИ, ЯК СКАЖЕ ФРАКЦІЯ. Виходить, що парламентом керує кілька чоловік. Ну, дай Бог, щоб це були люди чесні. Єдине місце, де відчуваю власну ефективність – комітет з оборони. Ще – допомагаю окремим людям. Особливо по лінії армії. Або коли явна якась несправедливість. Пишу запити.
БРАТ МЕНЕ ПІДТРИМУЄ, АЛЕ ЗАЙМАЄТЬСЯ ЛИШЕ БІЗНЕСОМ. Він теж хотів їхати зі мною в АТО. Але в нього троє дітей, у мене – троє дітей. А не дай Бог що?
СПОДІВАЮСЯ, В УКРАЇНИ ВИЙДЕ.
7 
1
Коментарі