Україна – у стані війни. Чинна влада без зовнішньої допомоги абсолютно безпомічна. І цей факт визначає все.
Президент Російської Федерації Володимир Путін, рясно обстрілюючи Україну ракетами та дронами, показує "самовпевненому колезі" – знову обраному президенту США Дональдові Трампу, хто справді крутить геополітичну рулетку. Путін – єдиний круп'є: "Ставки зроблені, ставок більше немає".
А США з НАТО, схоже, вже й не реагують на масові ракетні удари по Україні з боку Росії, підтримуваної Північною Кореєю та Іраном. Якщо вони примусять Київ капітулювати, то ніяких гарантій, що завтра російські ракети не впадуть у Варшаві, Вільнюсі чи інших європейських столицях, немає.
РФ прагне відключити нервову систему нашої державності та знищити імунітет нашого виживання. Світ це розуміє і приймає.
"Мир в Україні без територіальних втрат нереальний. Тимчасове рішення – тимчасова поступка територіями Росії", – сказав ексгенсек НАТО Єнс Столтенберґ.
Аргументи до цього додають наші внутрішні проблеми.
Мінлива лінія фронту
Після втрати Авдіївки на українському Донбасі фронт не посипався, українська оборона не обвалилася, але російські війська повільно, ігноруючи великі втрати, впевнено ковтають нові населені пункти й території.
Ставка й Генштаб, коли розсипався український контрнаступ, не взяли очевидних уроків від ударів об "лінію Суровікіна" – якісні фортифікаційні укріплення московитів, збудовані під командуванням російського генерала.
І сьогодні досі незрозуміло, чому після провальної літньої кампанії 2023 року – контрнаступу, українських оборонних рубежів у нас практично не будували. Не тільки "контактних", які тримають весь фронт, а й нових, ешелонованих ліній оборони з використанням географічних, технологічних і суто збройних переваг.
Цієї осені фронт іще більше став тріщати, кришитися, прогризатися інтенсивними бойовими атаками, штурмами росіян. Наші командири з нуля спостерігають швидкі ротації російських підрозділів рівня батальйону і бригад. Їхнє нове поповнення добре екіпіроване, озброєне та зі свіжою бронетехнікою.
Нині ми не оцінюватимемо й не описуватимемо стратегічних і оперативно-тактичних переваг російського генштабу. Єдине, що можна зазначити, що вони криються не в якомусь критичному пріоритеті живої сили, броні, снарядів і дронів. Вони – в управлінні війною та підтримці створеної російським генералом Сергієм Герасимовим наступальної системи, проти якої Генштаб українського головкома Олександра Сирського, сподіваємося, поки що, безсилий.
Щоб якось пояснити українцям провали на фронті, масована пропаганда влади постійно натискає на безнадійність супротиву проти наступу мало не безмежних ресурсів російської орди. Незважаючи на величезні, за межами сучасної воєнної теорії, невідновлювані втрати.
Ворог не тому взяв Вугледар, Селидове й найвищу платформу Донбасу, місто Гірник, що закидав трупами та спаленими танками наші оборонні рубежі, а з причин іншого порядку. Вони ховаються в Генштабі, Міноборони й політичних офісах, де ведуть втаємничену планувальну роботу нові та не дуже українські полководці.
Накопичення кризової енергії
Отже, деескалації не видно. Путін палить українські міста й села, рве жили на фронті, штурмуючи українську оборону. Дрони, ракети, КАБи, страти військовополонених, використання забороненої хімічної зброї, викрадення людей, тортури й убивства цивільних є і залишаються викликом для Америки, західної цивілізації та їхніх союзників.
Незалежно від лінії Трампа президенту Зеленському нема куди відступати. Позаду стоїть український народ, який поволі закипає. Ненавистю до всіх своїх ворогів – зовнішніх і внутрішніх, зрадників і брехливих попутників. Тому таємничі маневри глави Української держави, приховані плани, домовленості, ухвалення доленосних рішень і здійснення непродуманих кроків можуть запустити сьогодні лише важку внутрішню кризу.
Імовірно, вона входить у плани Путіна та його генштабу.
Водночас, хоч би як намагався Трамп знайти важіль тиску на Зеленського й переконати Путіна досягнути якогось компромісу, все марно.
Ми не раз зазначали, що попри лідерську роль президента Зеленського в організації супротиву російській агресії, йому так і не вдалося виступити з переконливою стратегією оборони України чи визвольної війни, або протистояння з новою формою воєнного геноциду ядерної держави.
А відсутність конкретних і значущих реформаторських, ідеологічних справедливих та відповідальних дій у внутрішній політиці поволі призводить до накопичення кризової енергії всередині нації.
Якщо вона вихлюпнеться назовні, то українське суспільство опиниться на порозі розколу. Значна його частина може бути готова до миру з Путіним на умовах, близьких до його ультиматуму. Це вже мало місце в перші місяці повномасштабної війни, коли більшість українців була у відчаї. Тоді президент Зеленський ініціював Стамбульські угоди як форму "м'якої капітуляції", ближчу до фінської моделі. Подібна ситуація може скластись і сьогодні, якщо не провести рішучого активного ребрендингу стратегії внутрішньої політики глави держави.
Інакше, судячи з інтенсивних консультацій партнерів без участі України, ми біля порогу чергового "нормандського формату". Путін пообіцяє, Зеленський відступить, а Захід освятить.
Варіанти політичних пазлів
А тим часом влада готується, але переконує, що не готується до виборів.
Придворні політтехнологи ламають голови, наполегливо намагаючись скласти пазли різних політичних картинок так, щоб зображення в підсумку вийшло одне: Володимир Зеленський знову виграв вибори.
За різними прогнозами, зокрема й закордонних експертів, як зазначило видання The Economist, однією з найшвидших дат президентських виборів може бути 25 травня 2025 року.
Чухати потилицю Зекоманді є чому. Нещодавно Центр "Соціальний моніторинг" на замовлення American Political Services, LLC провів опитування українців щодо їхніх президентських уподобань.
І страшний сон Банкової напередодні звільнення головкома ЗСУ Валерія Залужного може справдитися. За результатами соцопитування, чинний посол України у Великій Британії Валерій Залужний може перемогти на виборах президента незалежно від конкурентів. Він є лідером у різних варіаціях. Скажімо, у визначенні "загальна ситуація" Валерій Залужний набирає 42% голосів; за ним слідує чинний президент Володимир Зеленський із результатом 22%; третє місце в голови ГУР Кирила Буданова – 18%; далі – п'ятий президент Петро Порошенко з результатом 10%; за ексспікера парламенту Дмитра Разумкова готові віддати голоси 7% опитаних; колишній прем'єр-міністр та лідер БЮТ Юлія Тимошенко, волонтер, шоумен та ексчлен партії "Голос" Сергій Притула, військовий і перший командир полку "Азов" Андрій Білецький набрали по 6%; мер Києва Віталій Кличко відкусив би 4% електорального пирога; Олексієві Арестовичу довіряють 3% потенційних виборців; за проросійського політика Юрія Бойка віддали би свої голоси 3% виборців; ексглаві уряду при президентові Порошенку Володимирові Гройсману доручили би президентство 2% виборців.
Нічого дивного в падінні рейтингу влади нині немає. Окрім такого важливого й жахливого фактора, як війна, загальний суспільно-політичний краєвид далекий від найкращих зразків політичного живопису: хоч куди плюнь, всюди провал із ганьбою, зате зі скріпним громадянським пафосом. "Дивацтва" можновладців схожі на нездорову ейфорію за манії величі, що зашкалює. А грабіжницька політика, помножена на непрохідний популізм, продовжує роздягати українців догола.
Влада створює картину внутрішньополітичного життя, війни та своїх дій, керуючись власними інтересами. І не варто намагатися зрозуміти її мету – вона в заручниках у самої себе. Її кістяк – президент, його "5–6 ефективних менеджерів" та Кo вже давно дихають наркотиком вседозволеності, і в них укорінилася непробивна впевненість у власній унікальності та здатності впливати на події своєю особливою харизмою, фартовістю і месіанством.
Водночас провладні експерти транслюють, що президентові Зеленському в інтересах виживання нації вкрай потрібно залишитися в цій грі.
Українська господарка – під плінтусом
Отже причин наших проблем достатньо. Одна з тих, що лежать на поверхні, – це внутрішнє управління країною уже давно окремими елементами ще вчора єдиної вертикалі системи влади, новими кланами – МСЕКом, трейдерами Міноборони, спотвореними корупцією, судовими та правоохоронними системами.
Без оцінки саме таких ризиків жоден "План стійкості", як і "План миру" та "План перемоги", не спрацює.
Терміново потрібно шукати іншу модель для внутрішніх інвесторів і стимулювання економічних ініціатив. Цьогоріч Україна втратила 37 позицій у світовому рейтингу економічної свободи, опинившись у переліку найменш вільних країн між Чадом та Бурунді. Вона опустилася зі 113-го на 150-те місце.
Українці страждають не лише через війну, а й через недолугу політику влади.
Нині трохи більш як 12% українців ледве можуть дозволити собі купити навіть необхідні продукти. І лише 0,5% мають можливість придбати все, що хочуть.
Це не просто наслідки війни. До такого становища довели "проривні реформи" та бездарна економічна "стратегія".
Тож зубожіння безжально б'є по голові. Скажімо, доволі відчутним ударом гайковим ключем у тім'я став додаток до нескінченних податків, які вже паралізують бізнес. А за цим скорочуються робочі місця та віра українців у майбутнє.
Складається враження, що влада працює, щоб вижити з України ще більше громадян – тих, хто ще не втратив віри і мріє відбудувати державу.
І на тлі цього ще одна гірка правда, яку оприлюднюють навіть члени провладної політсили. Скажімо, голова партії "Слуга народу" Олена Шуляк заявила, що державну політику підтримки переселенців повністю провалено. Тому вони повертаються в окупацію.
Не працюють дві держпрограми – єВідновлення та єОселя. На майбутній рік взагалі не передбачено їх фінансування. І це тоді, коли окупанти пропонують по 45 тис. руб. компенсації за 1 кв. м зруйнованого житла.
Не сплутали би
зростання з інфляцією
Окрім переселенських, до бюджету-2025 також є чимало претензій. У ньому простежується суттєве гальмування темпів реального економічного зростання валового продукту: із запланованих 3,5% 2024 року до 2,7% 2025-го. Ці цифри – своєрідний індикатор. Вони вказують, що уряд, очевидно, очікує можливості продовження війни протягом усього наступного року. Тож на рік відкладається і початок динамічного відновлення економіки.
Влада країни, яка веде жорстку війну, вирішила 2025-го ще більше підтягнути статки тих, хто й так далеко не бідує, і штовхнути у прірву злиднів тих, хто сьогодні вже стоїть на краю. У проєкті Держбюджету передбачено мільярди на підвищення заробітних плат держчиновникам, прокурорам та іншим силовикам, а також нецільові витрати.
І в ситуації, коли захисники залишаються без належної підтримки, гроші Державного бюджету-2025 спрямовано на збільшення фінансування Верховної Ради України – на 26%; Офісу президента – на 11%; Кабінету міністрів – на 20%; прокуратури – на 26%; Бюро економічної безпеки – на 75%.
Також чималі кошти продовжують виділяти на політичні проєкти. Наприклад, півтора мільярда гривень іде на "Єдиний марафон", який перетворився на інструмент пропаганди влади.
Отже нещодавно Верховна Рада прийняла держбюджет виживання, вимостила шлях до ув'язнення за зберігання незадекларованих дров на сільських подвір'ях та запровадила трудову повинність. А вишенькою на торті в меню від можновладців для народу стала "Вовина тисяча". І не факт, що всі охочі її отримають.
"Чудова математика: витратили з бюджету 10% обороту, щоби продажі зросли на 4%, – зазначив нардеп від "Голосу" Ярослав Железняк. – Прямо генії економічної думки. Ще зростання з інфляцією не сплутали б".
Дихаймо глибше
І з таким-от політико-економічним бекграундом Україна є не просто суб'єктом міжнародної політики, а на жаль, доказом спроможності Росії силоміць створювати нову геополітичну реальність. Захід не має достатньої енергії, мужності та здатності зупинити Росію, і вона не потерпить будь-якого тиску на себе, щоб відступити з України або піти на примирення.
Хаос. Як дим від мокрих дров у гуцульській колибі без димаря, став іще густішим, їдким, розмиваючи й без того неясні контури геополітики. Ейфорія нового порядку. Уже від Трампа.
Страх перед його демоном непередбачуваності, здатності ухвалити несподівані рішення для ворогів і друзів поволі змінюються відчуттям чергового дежавю. Усе буде, як і було.
Адміністрація Байдена капітулювала. Вона ще може допомогти Україні зброєю на $7 млрд і 2 млрд на замовлення в підрядників. На решту розраховувати майже неможливо.
Чинний президент і його адміністрація вже передали свою ініціативу Трампу. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга впевнений, що ще до інавгурації Зеленський із Трампом зустрінуться і поговорять. Про долю України і її багатостраждальний народ. Про Путіна і загрозу існуванню світу.
Принагідно згадаймо фінал Другої світової війни – прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль врешті переконав президента США Франкліна Рузвельта. Німецький диктатор Адольф Гітлер застрелився, а Німеччина капітулювала й надовго денацифікувалася.
Історія рухається по спіралі. Роль особистості в історії повернула собі імперативи. Ми сьогодні на власних життях пересвідчуємося в цьому. І ми не можемо на них не зважати.
1 
1
Коментарі