Якщо подолаємо корупцію, то на 80–90 відсотків вирішимо всі інші проблеми – вважає політолог Михайло Басараб
Як з перших днів проявила себе нова влада?
– Поведінка стосовно Росії є неадекватною. Починаючи з незатримання Януковича і реакції на безчинства у Криму. Все кволо. Україна теж мала пограти м'язами. У нас достатньо спецпідрозділів. Коли треба було зачищати Майдан, їх знайшли. Зараз теж можна було б застосувати у Криму. Не для протистояння, а щоб зафіксувати: ця територія контролюється нашими правоохоронцями.
Також досить беззубою є позиція нашого Міністерства закордонних справ. Міністр Дещиця каже, що чекає на перемовини з Москвою. Про що говорити? Росія здійснила збройну агресію. Слава Богу, ще не вбивають людей – єдине, від чого поки що вбереглися.
Що хоче досягти російський президент Путін?
– Я дивився його прес-конференцію. Він був знервований, хвилювався. Постійно закусував губу, в нього пересихало горло.
Чому нервував?
– Напевно, ситуація розвивалася не так, як він планував. Таке враження, що Путін розраховував і на іншу реакцію Заходу. Думав: Росія здійснює агресію на емоційно виснажену Україну, де відбувається перезавантаження, повний параліч вертикалі влади, зокрема в Криму. Німеччина відмовчиться, Франція теж не виявлятиме рішучої позиції. Англія, як завжди, вмиє руки, а США не захочуть сюди лізти. Путін прорахувався. Окрім Німеччини, всі інші члени Радбезу ООН відреагували. Навіть Китай.
Напевно, Путін передбачав й іншу ситуацію в Криму. Що наші військові здадуть зброю і розійдуться. А зустріч місцевих жителів буде теплішою. Ті виявилися досить пасивними. Довелося застосовувати "десантників" із Росії.
Путін сподівався голими руками взяти Донецьк, Луганськ, Харків, Дніпропетровськ, Одесу, Херсон. Але бліцкриг не вдався.
У Дніпропетровську, де керує олігарх Коломойський, все спокійно. Натомість в іншого губернатора-олігарха Тарути на Донеччині з'являється самопроголошений голова адміністрації, захоплюють казначейство. Чому так? Де Ахметов?
– Коломойський – надзвичайно впливова людина в Дніпропетровську. Вагова категорія Тарути на Донеччині – менша. Тому те, що бачимо на Донбасі, не може відбуватися без мовчазної згоди Ахметова. Українські політики і правоохоронці повинні звернути на це увагу. Коли все унормується, пробачення їм не повинно бути. Зокрема, і за специфічну поведінку під час Майдану. Зараз своєю бездіяльністю Ахметов провокує ще більшу зовнішню агресію. Таким людям треба буде дати належну оцінку.
Яку саме?
– Справедливе розслідування причетності до зловживань минулої влади.
Якщо Коломойський заспокоїв ситуацію у себе в області, то його не чіпатимуть щодо співпраці з Януковичем?
– З політичної точки зору, маємо вітати вчинок Коломойського і з осудом ставитися до того, що зараз робить Ахметов. Ми прямуємо до країни, де не буде винятків. Але теперішні події свідчать: стрімкі реформи навряд чи можливі. Проблема номер один – корупція. Якщо її подолаємо, то на 80–90 відсотків вирішимо всі інші проблеми. Корупцію можна побороти за короткий термін і кругом – або ніде й ніколи. Це може бути зроблено тільки з політичної волі президента.
На 25 травня призначені вибори глави держави. Чого чекати від основних кандидатів?
– Президентські вибори, а потім і дострокові парламентські – це перший крок до люстрації.
Люстрації вимагали ще на Майдані. Натомість бачимо міністрів, які вже були урядовцями і їх ловили на корупції. Також попризначали далеких від відповідних галузей людей, а міліцію очолив – мультимільйонер із нульовим досвідом у цій сфері. Як це позначиться на країні?
– Маємо серйозні проблеми з формуванням урядової команди. Зробили надзвичайну помилку, коли туди ввійшли представники політичних сил – "Батьківщини" і "Свободи". Дуже довго говорили про технічний уряд. Він мав складатися з фахівців, які не робили і не збираються робити політичної кар'єри. Нехай би Павло Шеремета (міністр економіки. – "Країна") очолив Кабмін. Негаразди уряду проектуватимуться на всіх майданівських кандидатів у президенти. Бо цей Кабмін приречений на прийняття непопулярних рішень.
Яка логіка цих призначень?
– Прагматичні інтереси. На жаль, революція не привела до якісної автоматичної зміни еліт. Лідери провідних вчорашніх опозиційних партій ставляться до політики, як до бізнесу. Насамперед думають про ресурси, посади.
Які завдання новий уряд має вирішувати в першу чергу?
– Пожежні. Перед Україною стоїть серйозний виклик у вигляді збройної агресії та катастрофічна економічна ситуація. Якщо західні партнери допоможуть фінансово, то можна буде наблизитися до нормалізації. Але країна має не лише вижити, а й розвиватися.
Кажуть, є закулісні домовленості між Заходом і Росією про європейську Україну в обмін на Крим. Чи готові США воювати за Україну?
– У Криму намагаються все вирішити безглуздим референдумом у рамках автономії. Але за Конституцією, зміну територіальних меж України мають затверджувати на загальнонаціональному референдумі. У нас немає місцевих референдумів.
Якщо він пройде, то результатів не визнає ні Україна, ні світ. Легітимність кримської території зависне. Це буде і не Україна, і не Росія.
Що робити кримчанам, які не хочуть у Росію?
– Жити на напівлегальній території, чинити протест або перебиратися в інші області України. Багатьом доведеться покинути домівки.
Росіяни обіцятимуть Криму покращення. Те саме обіцяли Абхазії. Але гроші, що виділяють на неї, розкрадаються ще в Москві. Абхази зараз дивляться на Грузію і облизуються. Будівлі позаростали бур'янами. Територія з незрозумілим статусом, люди – з неясними перспективами.
Порівняємо Боснію і Хорватію. Хорватія стрімко розвивається, увійшла в Європейський Союз, ВВП – в чотири рази вищий, ніж у Боснії. А в Боснії надзвичайно висока злочинність, наркотрафік. Країна роздерта, хоч і член ООН. Це результат того, що її розділили на сектори і заморозили конфлікт.
Те саме очікує Крим. Бо є Туреччина, яка не полишить татар. Крим – це буде довгограюча платівка. Постійне конфліктне питання у відносинах Росії з Україною, Росії – із західним світом, Росії і Туреччини. Це гальмуватиме розвиток території, а відтак і тамтешніх жителів.
Як далі діятиме Захід?
– Він не готовий до збройного конфлікту. Тому лише гратиме м'язами. Війна можлива тільки у випадку застосування росіянами зброї і, не дай Боже, вбивств українських військових та мирних громадян.
Наскільки гостро зараз треба ставити питання про вступ України в НАТО?
– Майдан і протистояння з Росією надзвичайно широко відкрили вікно наших можливостей. Можемо просити по максимуму – перспективи членства в Євросоюзі і вступу в НАТО. Західні політики вже заявляють, що готові говорити про повноцінне членство України в ЄС.
Коли це може відбутися?
– Повна процедура займає років 10. Але ми перебуваємо в безпрецедентних обставинах. Якщо Україна і ЄС окреслять напрямок руху, то це може відбутися за п'ять-сім років.
Припускаю і стрімкий вступ у НАТО. Особливо якщо військам Альянсу доведеться впритул підійти до нашої території, щоб убезпечити її від застосування зброї з боку Росії.
Але це залежатиме і від зрілості українських урядовців. Вони мають покінчити з корупцією, перестати призначати кумів-сватів-братів на посади. Якщо цього не станеться, то європейські партнери вимагатимуть від України якісно іншої політики і змін.
Яку роль далі гратиме Майдан?
– 2014 рік буде дуже жвавий на події. Насамперед – через реакцію суспільства. До того, що зараз відбувається у владі, більшість ставляться негативно. Президентські вибори певною мірою мають випустити пару в незадоволених. Кампанія буде дуже брудною. Щоб перемогти, Тимошенко має знищити Кличка і Порошенка. Тож дізнаємося багато нового про кожного з фаворитів виборів. Врешті Юлія Володимирівна, як людина, яка не знає міри, переборщить.
Як це може вплинути на результат виборів? Більшість ключових посад у державі отримали представники "Батьківщини". Майже вся повнота влади зараз – у Тимошенко.
– Варто згадати нещодавнє призначення Рафальського главою Адміністрації президента. В минулій владній команді він був близький до центрів, що готували фальсифікацію виборів 2015 року на користь Януковича. Це призначення могло означати бажання Турчинова і Тимошенко запозичити методики для перемоги Юлії Володимирівни.
Суспільство, через низку призначень, почало не просто висловлювати невдоволення, а закипати. Напевно вони відчули цей градус. І Рафальського поміняли на Пашинського. Юлія Володимирівна, розуміючи свої невисокі шанси перемогти, може вдатися до будь-чого. В тому числі й до підкупу виборців. Хоча реалізувати це повною мірою буде складно. Потрібна жорстка вертикаль влади, а за три місяці вибудувати її майже неможливо. Тому в Тимошенко менші шанси стати президентом, порівняно з Кличком і Порошенком.
Обиратимемо серед цих кандидатів?
– Є ще четвертий претендент. За рейтингами, Сергій Тігіпко не набагато відстає від Юлії Тимошенко. Зараз за нього готові голосувати близько 12 відсотків виборців. Це те, що він мав 2010 року. Відновив рейтинг за три тижні.
За рахунок чого?
– Через особисті симпатії. Виборець Тігіпка 2010 року був не ідеологічний. Людям сподобалася його імпозантність, неагресивність. Якщо Тігіпка висунуть у президенти від "Регіонів", до його особистого рейтингу додасться значна частина виборців східних областей, які не сприймають останніх подій в Україні. Якщо не піде висуванець комуністів, це також спрацює на користь Тігіпка. Однією з ключових тез його кампанії буде перезавантаження відносин із Росією. Багато на це поведуться. Сергію Леонідовичу може підіграти Москва.
Що чекати від Тігіпка, якщо він переможе на виборах?
– Дуже не хотілося б, щоб представник Партії регіонів став президентом України. Це буде колосальний моральний програш усіх тих, хто загинув на Майдані, кого там покалічили, хто підтримував протест.
Тігіпко може перемогти завдяки безглуздій поведінці майданівської команди. Він не наполягатиме на дострокових виборах до Верховної Ради. Йому буде легше мати справу з парламентським болотом.
Але більшість суспільства не сприйме Тігіпка як главу держави. Побачимо новий Майдан.
Подальший розкол України реальний?
– Так. Росія може на цьому зіграти. Якщо зараз не вдасться катком пройтися по Україні, під тиском Заходу зупиняться в Криму, тоді зриватимуть президентські вибори.
Можливо, що перед загрозою перемоги "регіонала" й подальшого розколу країни об'єднають зусилля Порошенко і Кличко. Юлія Володимирівна йтиме до кінця. Її цікавить або перемога, або нічого.
Тимошенко і Порошенко пройшли певну еволюцію за останні роки. Тимошенко – відсидкою в тюрмі, Порошенко – активною участю в Майдані. Ці події залишили відбитки у свідомості, трансформували погляди й цінності. Але їхні хижацькі бізнесові інстинкти не зникли й постійно даватимуться взнаки. Ці люди мислять схемами, зросли і сформувалися на оборудках. Розуміють, що таке відкат, своя людина на посаді міністра. Балансують на договорняках.
На Кличку печать української політики значно менша. Хоча б тому, що він у ній – недавно. Але Кличко – це і надзвичайно великі ризики. Він може стати бездарним керівником, від якого плюватимемося і впадемо у ще глибшу яму. А може одягнути бронебійний шолом і піде ламати стіни. Україні зараз потрібна людина з політичною волею. І Кличко таку надію дає.
1 
1
Коментарі