Місцеві вибори відволікають ресурси. Перш за все – людські, потім – адміністративні, – каже голова Луганської військово-цивільної адміністрації Георгій Тука
28 вересня біля кабінету губернатора Луганської області 51-річного Георгія Туки сидять у черзі двоє чоловіків. Розмовляють про маршрутки. "У меня есть 15 автобусов. Скучно в Киеве сидеть, решил к вам ехать", – каже чорноволосий і худорлявий.
Навпроти них на стільцях – двоє охоронців. Обоє в камуфляжній формі. Зі зброєю – лише один. Дуло автомата націлене на вхідні двері.
За півгодини худорлявий заходить у кабінет голови адміністрації. Через 18 хвилин вертається й підходить до секретарки: "Он сказал, чтобы дали мне его номер". Жінка перевіряє сказане у губернатора телефоном. Простягає відвідувачу візитку.
У кабінет Туки потрапляємо на годину пізніше призначеного часу. Він сидить за робочим столом у військовій формі. Над головою – портрет президента Петра Порошенка. По обидва боки – карти України й Луганської області. На столі, між купою паперів, відкритий ноутбук. Недопита чашка кави і попільничка з горою недопалків.
Два місяці ви очолюєте військово-цивільну адміністрацію Луганщини. Які цілі ставили перед собою під час призначення? Які з них вдалося реалізувати?
– Перша й головна мета – реалізувати уявлення про Українську державу, за яку боровся з кінця 1980-х. За два місяці роботи дещо вдалося. Головна проблема країни – корупція.
Як із нею боротися?
– Треба міняти людей. Зробити це важко. Зараз соціально-економічний стан держслужбовців – жалюгідний. Після переміщення сюди всіх обласних структур населення Сіверськодонецька зросло десь на чверть. Це спричинило стрімкий ріст цін на оренду житла. А зарплата держслужбовців – смішна.
Це гальмує створення команди. Але процес іде. Щойно спілкувався з людиною, яка хоче зруйнувати корупційні схеми у транспортній сфері. Таких – мало, однак потроху їх знаходимо. Недавно вдалося вмовити двох працювати практично на волонтерських засадах. Надав їм можливість повністю контролювати дії управління капітального будівництва області. На відбудову міст ідуть чималі кошти. Перша інформація, яку отримав, шокувала. Загальний обсяг зловживань – 30 відсотків з одного об'єкта.
Які кошти виділяють на відбудову?
– Йдеться про десятки мільйонів гривень. Корупціонери не гребують нічим. У п'ятницю випадково знайшли документ про придбання електричної шафи для одного з об'єктів. Її купили за 36 тисяч гривень без ПДВ. Ми ж за 3 хвилини знайшли в інтернеті аналог за 17 тисяч із ПДВ. Недавно був випадок, коли логістику в документах вказали тричі. У першій графі – вартість металопластикових вікон із доставкою, у другій – роботи зі встановлення та доставки, у третій – доставка. І так повсюди. Має бути передбачена відповідальність підрядників перед державою за невиконання умов. А то фірмочка з двох співробітників – директора й бухгалтера – отримує 16 підрядів на виконання робіт від нашого управління капітального будівництва. Досі на жодному з цих об'єктів робота не почата.
Як чиновники сприймають зміни?
– Дуже важко шукати союзників серед людей, які 10–20 років були частиною такої системи. Але це проблема не тільки Луганщини, а всієї України. Торік із Самообороною та Автомайданом їздили в містечко Ємільчине на Житомирщині. Взяли за зябра місцевого начальника міліції. Той займався кришуванням і здирництвом. Викликали на подвір'я й почали діалог. Місцеві теж підтягнулися. Спочатку дискусія йшла мляво, а через півгодини стояла черга. Хотіли в обличчя сказати все, що накипіло за роки.
Після візиту два заступники начальника міліції написали заяви про відставку. Керівник ДАІ зняв із себе погони. За півтора місяця знову приїхали в Ємільчине. Мєнтовсько-прокурорсько-суддівська братва вже підготувалася. Виявилося, що там усі – родичі. Той – кум, той – двоюрідний брат. Розгорнули транспаранти, жбурляли в мене яйця й обзивали сепаратистом. За ними стояв мовчазний тисячний натовп. Чекали, чия візьме. Щоб знати – кого підтримувати. Так всюди по країні.
Ваш попередник Геннадій Москаль скаржився, що майже за рік його роботи ніхто з керівництва держави не побував у Сіверськодонецьку. До вас приїжджають?
– Зараз чиновники з Києва бувають тут часто. У суботу проводили виїзне засідання парламентського антикорупційного комітету. Але алгоритм прийняття рішень інколи доводить до білої гарячки.
Два місяці з Києва не можу отримати погодження на заготівлю 400 кубометрів горілого лісу. Зателефонував міністру агропромислового комплексу Олексієві Павленку. На запитання, чому це досі не вирішене, він сказав: "Не мав часу, бо погоджував новий склад РНБО". Я самовільно підписав рішення. У цей момент біля мене сидів військовий прокурор Анатолій Матіос. Схопив за руку. А я кажу: "Толю, знаю, що зробив це з порушенням закону. Можеш почати проти мене кримінальну справу. Але лісом хлопців забезпечу".
Часто доводиться порушувати закон?
– Так. Є дещо важливіше за закон і дотримання процедури. Це – справедливість. Ще торік це зрозумів. На фронті катастрофічно не вистачало автомобілів. Почав збирати кошти й шукати авто. Завіз більше 300. І все це – контрабандним шляхом, бо легального не існує. Скільки не бився і не просив нардепів змінити законодавство, вони цього не роблять. У такий же спосіб доводилося переправляти на передову ліки та зброю.
Алгоритми й інструкції прописані так, щоб до прийняття рішень залучалося якомога більше чиновників. У підсумку це призводить до суцільної безвідповідальності.
Це проблема більшості чиновників?
– Так. Уперше через це мені порвало дах навесні торік. На засіданні Міноборони спитав: хто персонально відповідає за те, що триває війна, а люди на передку досі не забезпечені сучасними захисними шоломами? Всі почали озиратися одне на одного й шукати крайнього. Сказав тоді все, що про них думаю. Встав і пішов.
Недавно ви розповіли, що мобільним групам вдалося зменшити контрабанду на 70–75 відсотків.
– Точної оцінки ніхто не дасть. Можна порахувати тільки спійману контрабанду. Але, крім роботи мобільних бригад, відігнати контрабандистів допомогли ще й терористи своїми обстрілами.
Спіймані контрабандисти не завжди відповідають за свої дії. Якось на кордоні затримали фуру із заготовками для виготовлення цигарок. Вторгувати на них можна було десь 40 мільйонів гривень. Бачив пояснювальну записку водія тієї машини. Він написав, що в Миколаєві назбирав макулатури й поїхав здати її в Донецьк. Суддя не побачив у цьому жодних порушень. Відпустив машину з вантажем.
Що найбільше везуть на окуповані території і звідти?
– За загальним обсягом – це продукти харчування. Чимало побутових товарів – сантехніка, електроніка. Є шляхи переміщення коштовностей. Ми одного разу затримали таку партію. З Донецька золоті вироби везли в кабіні тепловоза у валізах. Є шляхи наркотрафіку. Але поки що коментарів із цього приводу не даватиму. Шукаємо.
Які ще системні проблеми регіону?
– Будь яке питання тільки торкни – одразу гній ллється. Але це не особливості Луганщини. Якщо зачепити проблеми транспортних перевезень – по всій Україні купа ліваків їздять. Усі про це знають – де їздять, кому платять.
Як міняються настрої місцевих жителів? Уже півтора року – нова влада.
– Здається, зміни є. Але не можу бути об'єктивним. Частіше зі мною спілкуються проукраїнські люди. За два місяці не зіткнувся з випадками, щоб в обличчя казали: "Рассея-матушка, дайте мне русский мир". Але це не означає, що такого немає.
Ви говорили про звільнення директорів шкіл і вчителів, які пропагують сепаратизм.
– Я над цим працюю. Вони були причетні до організації й проведення референдуму. І не мають права керувати закладами й навчати наших дітей.
Ким їх замінити? Де шукати тих, хто поїде у прифронтову зону?
– Треба шукати відповідь у загальній темі – як сюди долучити людей.
Чим їх мотивувати?
– Вчителям трошки простіше. Вони мають право отримувати додаткові гроші з міжнародних грантів. Співпрацюватимемо з фондами, які погодяться виділяти кошти. За два тижні маю зустріч із міністром освіти. Є ідея розробити програму залучення сюди викладачами випускників педагогічних вузів із великої України. Аби молодь приїздила на Луганщину навчати дітей – на два-три роки. Хто не приживеться – повернеться. А хтось і приживеться.
Не шкодували, що згодилися обійняти цю посаду? Не було бажання покинути все?
– Були моменти відчаю. Я налаштований не на процес, а на результат. І коли б'єшся, а результату не бачиш – такі думки виникають.
Що зупиняє?
– Реакція місцевих жителів. Прийшли десятки звернень, аби залишився. Працював над тим, що задекларував. Сталося це після того, як в інтернеті розлетілася вихоплена з контексту фраза "Якщо влада за два тижні не знайде вбивць Ендрю (Андрій Галущенко, волонтер мобільної групи з протидії контрабанді в Луганській області. 2 вересня в районі міста Щастя на Луганщині його група підірвалася на фугасі. – "Країна"), я піду".
Якою була реакція Петра Порошенка?
– Телефонував: "Жора, що ти там таке кажеш?"
Які ваші план-мінімум і максимум на найближчий час?
– Мрію, щоб якнайскоріше завершились ці кляті місцеві вибори. Бо вони відволікають ресурси. Перш за все – людські, потім – адміністративні. Куди не ткни, у всіх в голові – вибори, голоси, кандидати. Цей процес розколює суспільство й поширює протистояння.
Я і Павло Жебрівський (керівник Донецької військово-цивільної адміністрації. – "Країна") були категоричними противниками виборів тут. Із двох причин. Перша: високий рівень небезпеки. Чимало зброї навколо. Два-три рази на тиждень вилучаються схрони. Чого можна очікувати від політиків і політиканів чи просто неврівноважених осіб – ніхто не знає.
А друга причина?
– Ще більше турбує, що за півтора року 99 відсотків місцевих "підрахуїв" (членів виборчих комісій. – "Країна") залишаються на своїх місцях. То про які чесні й демократичні вибори йдеться, якщо процесом займатиметься ця мерзота?
Як ви змінилися за час губернаторства?
– Внутрішньо – ніяк. Змінилося ставлення до ситуації. Доти був більш радикально налаштований. Але легко казати: треба закрити на 100 відсотків кордон. Чудова теза. Якщо підтримуєте її – завітайте в Луганську область. Зупиніть Щастинську ТЕС, поживіть без електрики й води. Тоді я погоджуся дискутувати з вами далі.
Події під Верховною Радою 31 серпня (під час мітингу підірвали гранату, від якої четверо загинули і понад 125 людей постраждали. – "Країна") – болісна тема. Шкода того, хто кинув гранату. Він воював і отримав контузію. Повернувся до мирного життя, маючи багато запитань до суспільства і влади. За що гинули його друзі? Чому не відбуваються зміни? Чому ростуть ціни? Поруч з'явився покидьок, який став за спиною і тицяв пальцем: ось причина, вони – зрадники. Тоді збуджена, неврівноважена й скривджена людина здатна на будь-який вчинок. А той покидьок сьогодні може показати на Раду, завтра – на станцію метро, а післязавтра – на супермаркет. Влада винна, що практично відсутній діалог між нею й суспільством. Більшість людей не отримують відповіді на свої запитання.
Влада розуміє це?
– Коли востаннє зустрічався з президентом, ми торкнулися цієї теми. Хвилин 40 він розпитував про ставлення людей до тих чи інших ініціатив. Порошенко відчуває й розуміє певний дефіцит отримуваної інформації. Президент не може півдня ходити вулицями й розпитувати перехожих. Значить, недопрацьовують певні служби. Це проблема майже всіх керівників найвищого рівня.
Якщо окуповані території повернуться, як їх інтегрувати в Україну?
– Не знаю. Є загиблі з обох боків. Як їх помирити? Але треба побороти латентний сепаратизм. Переконувати можна тільки людей середнього віку й молодь. За статистикою, 87 відсотків мешканців регіону ніколи не покидали територію області, 93 – не виїжджали за кордон. Це фактично резервація, якою легко маніпулювати. В селах і містечках живуть на межі жебрацтва. І війна – не виправдання. Вони щиро вірили, що годують усю країну.
То як подолати це?
– Через власний досвід. Улітку почали відправляти дітей в інші регіони на відпочинок. Зі Станиці Луганської на Західну Україну мала їхати партія з 35 дітей. Назбирали лише дев'ять. Батьки боялися. Діти повернулися – здорові, веселі. Почали розповідати, де побували і як їх прийняли. Наступного разу набрали повну групу – 35. Із них семеро сказали: хочемо залишитися там. На 35 місць у третій групі охочих було вже 50. Хто повернувся, почали глузувати зі своїх ватносепарських батьків і дідів. Це – найкращий шлях змінювати світогляд.
2 
1
Коментарі