1 вересня розпочався навчальний рік у школах і університетах. Тепер учителі початкових класів не використовуватимуть червоної ручки, не ставитимуть оцінок і не вимагатимуть читати на швидкість. Замість ручок школярі писатимуть олівцями. На уроках української мови не складатимуть речень за графічною схемою, на фізкультурі не буде команд "рівняйсь", "струнко", на уроках читання не поділятимуть героїв на позитивних і негативних. Натомість оцінюватимуть їхні вчинки.
У світовому рейтингу рівня освіти ОЕСР Україна торік посіла 38-ме місце. У рейтинг із 1000 кращих університетів Quacquarelli Symonds увійшли шість вітчизняних - Київський університет ім. Шевченка, Харківський університет ім. Каразіна, Київський політехнічний інститут, Сумський університет, Харківський політехнічний інститут, Донецький університет. Вони посідають позиції від 421-ї й нижче.
За останній рік понад 20 тисяч абітурієнтів поїхали навчатися у Польщу, бо там це дешевше й у вузах не беруть хабарі.
Більш як половина українців із вищою освітою працюють не за спеціальністю, а кожен третій по закінченні вузу змінив фах. Всього в Україні 1,8 мільйона безробітних. Понад 80 відсотків із них – спеціалісти з вищою освітою.
Чого не вистачає українській освіті?
За 20 років у людей відбулися зміни на неврологічному рівні, мозок налаштувався на коротке сприйняття інформації. З'явилося кліпове мислення. Освіта має враховувати це, – каже психолог Кaтeрина Яcькo
Що означає поняття сучасна якісна освіта?
– Це система якісних горизонтальних навичок – читання, письмо, лічба, володіння іноземними мовами. І вертикальних – уміння розпізнавати емоції, керувати ними й виходити з конфліктів.
Якісна освіта повинна давати те, чого вимагає суспільство. Окрім вузько спеціалізованих знань, має навчити порівнювати факти, користуватись інформацією з кількох джерел, критично мислити. Коли почалася війна на Донбасі, мій чоловік працював у російському Ростові-на-Дону. Я приймала на тамтешньому вокзалі переселенців з України. Цікавилася, чому покидають Батьківщину. Виокремила дві причини: вони довіряли тільки одному джерелу інформації – російським телеканалам і більшість ніколи не виїжджали за межі області. Нічого не знали про реальну Україну.
Якісна освіта повинна формувати соціальні навички, бути прикладною. Вчити не лише піклуватися про фізичне здоров'я, а й справлятися з емоційним навантаженням.
Що кожному з нас треба вміти?
– Виявляти маніпуляції, підміну понять – на особистісному й державних рівнях. Керувати своїми емоціями. Наприклад, 85 відсотків населення Росії перебуває під впливом пропаганди. Не перевіряють інформацію. Бачать по телевізору війну й піддаються емоціям – страху, тривозі, паніці. У США також соціальна криза. Значна частина американців повірили популістським гаслам кандидата в президенти Дональда Трампа, не зіставили обіцянки з реальними можливостями.
За 20 років у людей відбулися зміни на неврологічному рівні. Через велику кількість інформації мозок налаштувався на коротке сприйняття, не заглиблюється в неї. Діти не читають великі твори. З'явилося кліпове мислення – перестрибування з одного повідомлення на інше. Освіта має враховувати це і навчати людей зосереджуватися.
Чим сильна теперішня українська освіта?
– У рейтингу якості освіти ми на 38 місці у світі. У нас міцна спеціальна університетська освіта – хімічна, кібернетична, математична. Однак це заслуга не системи, бо вона застаріла, а викладачів. Вони знають і вміло подають предмет. А студенти дуже зацікавлені в ньому. Це як з нашими спортсменами на Олімпійських іграх. У них жахливі умови для підготовки, але все одно виграють медалі.
Чого не вистачає нашій освіті?
– У дитсадках не навчають керувати емоціями, правильно взаємодіяти з однолітками, вирішувати конфлікти, зосереджуватися. Це важливо особливо тому, що за останні десятиліття діти змінилися. Багато народжуються неприродним шляхом – через кесарів розтин. Виростають на сумішах, а не грудному молоці. Мають менші фізичні навантаження. Раніше відпочивали в селах, лазили по деревах, допомагали по господарству, а зараз бавляться у комп'ютерні ігри. Зростає кількість гіперактивних малюків і тих, що мають дефіцит уваги. Якщо дитину навчити керувати емоціями, вона краще засвоюватиме знання.
У початковій школі головною проблемою було те, що дітей з першого класу оцінювали. Вчителі акцентували увагу на помилках, а не досягненнях. Цьогоріч Міносвіти запровадило прогресивні зміни. Педагоги не використовуватимуть червону пасту й не ставитимуть оцінки. Матимуть більше свободи у втіленні навчальних програм. З дітьми більше спілкуватимуться.
Чого бракує середній і старшій школам?
– У середній предмети не пов'язані між собою. Діти не мають відчуття, що отримують корисні знання. Вчать математику, але вирахувати відсоток депозиту не можуть. Проводять у школі по 8 годин на добу, однак не вміють готувати, правильно харчуватися, будувати стосунки з протилежною статтю.
У середній школі не вистачає кваліфікованих учителів, які вдосконалювалися б самі. Часто педагогами стають ті, хто не зміг вступити в інші вузи. Люди працюють не за покликанням.
Старша школа не готує до професії. Не виявляє нахилів до тієї чи іншої сфери. Наприклад, я зробила великий гак, щоб дійти до того, що мене цікавить. У школі розуміла, що люблю спілкуватися з людьми. Пішла вчитися на факультет міжнародного права університету. Потім отримала бізнес-освіту за кордоном. І лише коли мала трьох дітей, стала вивчати психологію – те, що мені найближче.
Чого не вистачає у професійно-технічних училищах і вузах?
– Насамперед матеріальної бази – оснащених кабінетів, устаткування для проведення дослідів, лабораторних кабінетів. В училищах досі навчають застарілим спеціальностям.
Університетам бракує сучасних методик викладання. Студентам читають лекції під конспект, як на початку ХХ століття. Викладач – у ролі диктатора, а не ментора чи товариша. У програмах вузів бракує універсальних сучасних знань – тайм-менеджменту (наука розпоряджатися часом. – Країна), проектного менеджменту (управління групою. – Країна). Внаслідок цього якість вищої освіти девальвується. Працедавці більше цінують програмістів-самоучок, ніж тих, які мають відповідну освіту.
Чого бракує для самоосвіти в Україні?
– Інституту менторства. Відкрилося багато онлайн-курсів. З відео в інтернеті можна дізнатися все – від того, як доглядати за квітами, до вивчення програмування. Але не вистачає галузевих спеціалістів, які пояснювали б, на які курси йти варто, а на які – ні. Консультували б, упорядковували інформацію.
Хто визначить якість порад, які дає ментор?
– Ринок. Менторам платять замовники. Що більше затребуваний такий порадник, то він професійніший.
Чого не додають дітям у освіті батьки?
– Оберігають синів і доньок від труднощів. Не довіряють їхньому вибору, відчуттям. Будь-що намагаються влаштувати в елітні школи. У таких дітей немає мотивації вчитися, вони не знають реального життя.
Коли доньці виповнилося 8 років, на неї перестали діяти мої настанови. Я відправила її на місяць у сільську сім'ю до незнайомих людей. Донька ходила в школу, порала корову й курей. Мала побутові проблеми – зникала вода в криниці, електрика. До мене повернулася інша людина. Із ширшим світоглядом, умінням пристосовуватися до різних умов.
Які зміни в системі освіти можна зробити за рік-півтора?
– Для видимого результату це – замалий період. Зараз Міністерство освіти і науки запроваджує освітню концепцію "Нова школа". Вона розрахована на 12 років. Деякі її результати помітимо через півтора-два роки. Наприклад, вводиться принцип "за дитиною ходять гроші". Ліпше фінансування отримають кращі школи. Це сформує конкуренцію на освітньому ринку. Школи вдосконалюватимуться, неуспішні закриють. Те ж саме буде з дитсадками.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Червону ручку заборонять, музику декомунізують - шкільна реформа
Хорошим способом змінити шкільну освіту зсередини є американський підхід другої половини ХХ століття. Тоді успішних випускників непедагогічних вузів відправляли на два роки у провінційні школи. Платили пристойну стипендію. Це дало результати, бо люди мали ентузіазм і непогане забезпечення.
Швидко можна вирішити проблему нестачі коштів на будівництво шкіл і дитсадків – дотувати приватні заклади за кожну дитину. Це і державні кошти заощадить, і діти навчатимуться в хороших умовах.
До яких змін не готові батьки, вчителі?
– До більшості нововведень. Переважно через стереотипи. Батьки вважають, що 12-річне навчання – це задовго. Не розуміють, навіщо спрощувати програму початкових класів.
Вчителі не готові до інклюзивної освіти (інклюзивна освіта – навчання дітей-інвалідів разом зі звичайними учнями. – Країна).
Систему освіти якої країни можна взяти за зразок?
– Модель однієї конкретної країни не підійде. У нас своя національна специфіка. Її потрібно враховувати в освітніх підходах. Наприклад, важливим є обмін учнями середньої школи між різними регіонами. Це розвиває дітей, збагачує знаннями про батьківщину. У такий спосіб після Другої світової війни примирили прикордонні області Німеччини й Франції. Якби таку політику провели в Україні в 1990-х, то навряд чи зараз була б війна на Донбасі.
У Сполучених Штатах молодша школа – час для спілкування, соціальних навичок, дружби. Діти засвоюють основи етикету, моралі. Їх насамперед виховують, а не навчають. Читають невеликі тексти, казки. Пропонують їх обговорювати – про добро і зло, про любов, уміння прощати. Діти вчаться висловлювати думки.
Із 7 років починають практикувати медитацію – по 10 хвилин зранку і в другій половині дня. Вона допомагає заспокоюватися, зосереджуватися.
Успішною вважають фінську систему освіти, але щоб досягти теперішнього результату, вони почали працювати ще в 50-х роках, і врахували свої ментальні особливості у побудові системи освіти. Ми можемо запозичити у них деякі елементи. Один із них — принцип педагогіки партнерства дітей та вчителів. Однак не всі теперішні шкільні вчителі не готові до цього. Я вважаю, що ми могли б запозичити досвід реформи національної поліції - підвищити зарплати, провести переатестацію, запровадити курси інтенсивної та фундаментальної підготовки та підвищення кваліфікації. В результаті цього відбору та підготовки наших дітей будуть навчати педагоги-новатори, педагоги-особистості, педагоги-патріоти з інтегральним мисленням та прогресивними підходами до навчання, виховання та розвитку.
З Литви варто взяти методику боротьби із цькуванням учнів у школах. У цій країні найбільше в Європі цькували школярів. 5 останніх років їхня влада успішно вирішує цю проблему. Для нас такий досвід буде корисним перед впровадженням інклюзивної освіти.
Систему навчання дітей з особливими потребами можна було б запозичити у Ізраїлі, Канаді та США. Там розроблені дієві методики для вчителів.
2 
1
Коментарі
7