Стійку й успішну економіку матимемо за 30 років, – каже економіст Тимофій Милованов
Президент Володимир Зеленський 15 жовтня підписав указ "щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин". Заявив, що вже 26 жовтня з державної власності у комунальну перейдуть 2 мільйони гектарів сільськогосподарської землі. Чи справді об'єднані територіальні громади швидко отримають землі?
– За такий короткий термін неможливо здійснити цю процедуру навіть технічно. У 1990-х дозволили займатися приватним бізнесом. Рішення прийняли за день. На реалізацію витратили значно більше часу. Інколи потрібні тижні, інколи – роки.
Сам указ не має термінів виконання. Його ухвалення – демонстрація того, що президент хоче втілити цю реформу. Далі повинно бути багато бюрократичних процедур. Адже глава держави за своїми повноваженнями не може змінювати систему обігу землі. Це рішення приймає Верховна Рада, реалізовує Кабінет міністрів. Тож 15 жовтня Зеленський показав, що центральна влада не триматиметься за ці землі, готова їх віддати громадам.
Це правильний крок. Землею мають керувати ті, хто на ній живе. Централізоване управління – радянська хвороба. Але указу президента недостатньо. Нова влада може вирішити це питання кардинально інакше. Щоб цього не сталося, варто прийняти законопроєкт №2194. Він процедурно прописує передання землі. Це хороший, прозорий документ. Унормовує – які землі, за яких умов, кому передаються. Є важливою частиною реформи ринку землі.
Коли процес децентралізації землі завершиться, як нею зможуть розпоряджатися громади?
– Будь-яке зменшення обмежень і детінізація додають ефективності. Зростає цінність самого наділу – умовно він дає більше доданої вартості. Збільшується і податкова база з нього. Ці збори залишатимуться в місцевих бюджетах. Громади стануть багатшими. З'явиться більше ресурсів на лікарні, освіту, благоустрій, інфраструктуру.
Земельні зміни – це рух до розвитку заможного села. А відповідно й демократії. Багаті місцеві громади стануть незалежними від центральної влади, будуть політично активні. Це важлива складова й боротьби із сепаратистськими настроями. Коли громади будуть власниками землі, зароблятимуть на ній, тоді й захищатимуть це. Стануть патріотичнішими.
Ви писали, що, коли були міністром, вам повідомляли: Україна має близько 10 мільйонів гектарів землі сільгосппризначення, а не майже 3 мільйони, про які йдеться зараз – 2 мільйони віддають громадам і до 700 тисяч гектарів залишаться в державній власності. Де поділася решта?
– Мені називали цифри від 7 до 10 мільйонів гектарів. Після моніторингу Держгеокадастру стало зрозуміло, що загальна кількість землі в нас не 42 мільйони гектарів, а 33. Не були до кінця лімітовані кордони з сусідніми державами. Так "відкусилися" ще десь 2 мільйони гектарів. Багато землі вкрали. Десь перереєстрували офіційно, але по суті це була безоплатна приватизація. Держава нічого не отримала. Натомість з'явилося поле для корупції. У чиїх руках ця земля – питання політичне і правове. Це приватні особи, бізнесмени. Іноді ділянки оформлено на них, іноді – на підставних людей.
Щоб цього уникнути, треба продавати прозоро, через аукціони. Тоді наділи купуватимуть ті, хто готовий працювати та вкладати в землю ресурси.
У березні Верховна Рада ухвалила закон про обіг земель сільськогосподарського призначення. Ви були локомотивом його впровадження. Наскільки задоволені кінцевою редакцією?
– Мені хотілося, щоб було менше обмежень. Наприклад, щоб одразу дозволили купувати землю юридичним особам і збільшили кількість максимального наділу. Не 100 гектарів на особу, як прописано в законі, а більше.
Одного законопроєкту недостатньо для реформи. Ще є штук вісім, не враховуючи сотні актів і постанов Кабміну. Їх треба було прийняти ще вчора. Ніхто цього не робить. Є ризики, що запуск ринку землі буде зірвано. Доведеться знову приймати мораторій і консервуватися на 10 років. Або ринок буде для "своїх", а середні та малі фермери нічого не отримають. Щоб вони мали доступ до ринку землі, треба розробити й ухвалити механізми фінансування, кредитування. Влада не займається цим. Не можна все робити через пенделі й укази президента.
Мабуть, усередині владної команди не вистачає компетенції, щоб завершити реформу. Різні групи впливу хочуть поступок мало не за кожне голосування. Це заважає парламенту. У Кабміні також різні люди, зі своїми інтересами. Не думаю, що влада відмовилася від земельної реформи. Але не можна впроваджувати всі зміни одночасно. Треба обирати пріоритети.
Після 2024 року, коли запрацює ринок землі, можна розраховувати на економічний стрибок?
– Ринок землі допоможе розвиватись аграрній галузі. Та для загальноекономічного стрибка треба вирішити ще кілька великих проблем. Суди мають відновлювати справедливість, а не працювати в чиїхось інтересах. Мова про захист приватної власності, інвестицій – щоб не було рейдерства. Зараз люди не розраховують знайти справедливість у судах, коли в них віджимають бізнес.
Має запрацювати фінансова система – щоб було кредитування для розвитку бізнесу.
Нарешті – освіта. Є великий розрив між освітою, яку людина отримує у школі й університеті, і тим, що потрібно для економічного успіху. Мова не тільки про професійні навички, а й про культурні, соціальні, етику, бажання та вміння працювати у стресових умовах, брати відповідальність. Цього треба вчитися. Без цього люди не зможуть вести свої бізнеси. Держава може створити умови для розвитку приватної ініціативи, але, якщо люди не знають, як скористатися ними, діла не буде.
Наша культурна проблема в тому, що українці – традиційне суспільство. Економіка – теж. Але вона вже проїла свою традиційну базу, треба шукати щось нове. Раніше була розвинена промисловість. Зараз цього немає. Майбутнє – за стартапами, які швидко розвиваються. Це інновації. Тож маємо вирішити конфлікт між культурою традицій та інновацій. Останні вимагають ризику, нового погляду. Знайти баланс – великий виклик для суспільства.
Як стимулювати розвиток малого та середнього бізнесу в умовах пандемії та після неї? Треба зменшити фіскальний тиск?
– У бізнесу завжди є бажання платити менше податків. Але у Штатах чи Євросоюзі у відсотковому співвідношенні податки більші. Тож у нас не така велика проблема з ними. Більше – з правом власності, чесним виконанням своїх зобов'язань, культурою контрактних і робочих стосунків. Ризик, що твій стартап можуть украсти, – більша проблема, ніж податки.
Наша фіскальна система складна для адміністрування. Багато людей просто не розуміють, як правильно та легально працювати і сплачувати податки. Бізнес часто ведуть "по-сірому". Так важко зростати, бо неможливо отримати інвестиції. "Сірість" українського бізнесу заважає його розвитку.
У січні торік президент Зеленський обіцяв інвесторам, готовим вкласти в Україну від 30 мільйонів доларів, "інвестиційних нянь" – менеджерів, які допомагатимуть їм від імені держави. У липні Рада в першому читанні ухвалила такий законопроєкт. Наскільки це буде ефективно?
– Більшість скептично відреагувала на цю ідею. Мовляв, інвесторам не потрібні няні, їм потрібен клімат. У цьому є логіка. Але клімат неможливо створити за рік. Тому ініціатива президента непогана. Це наче гаряча лінія, куди можна пожалітись і вирішити проблеми. На жаль, її досі не реалізовано.
Україна має стати привабливою не тільки для іноземних, а й для вітчизняних інвесторів. Навряд хтось із-за кордону вкладатиме кошти, якщо ми цього робити не хочемо. Іноземці цікаві тим, що приносять нові технології й ідеї. У них можна вчитися. Щоб залучити інвестиції, треба провести судову реформу. І покращити професіоналізм робітників. Іноземного інвестора цікавить продуктивність праці, а не лише дешева робоча сила.
Які галузі економіки найпривабливіші для інвестицій?
– Агрокомплекс має великий потенціал. Розвивається ІТ-сфера. Ці дві сильні сторони економіки потрібно розвивати. Україна має непогане географічне розташування. Можемо братися за логістику та туризм. Є багато галузей, які можуть дати плоди, якщо їх підтримати.
Що вам вдалося на посаді міністра економіки, а що зробити не встигли?
– Найвагомішим здобутком вважаю зняття мораторію на землю.
Хотів ще лібералізувати ринок праці. Трудовий кодекс, за яким зараз живе Україна, приймали 1970 року. Він застарілий. Люди бояться конкуренції, не можуть переходити на роботу за контрактами. Кодекс не працює в тих галузях, які стрімко розвиваються. Наприклад, в ІТ. Нова економіка потребує сучасної законодавчої бази. Має захищати ідеї, стимулювати до конкуренції.
Якби залишився на посаді міністра, обов'язково просував би розвиток професійної освіти, щоб покращити рівень українських робітників.
Кажуть, Зеленський звільнив усіх, хто казав йому "ні", тому у владі немає балансу думок. Згодні?
– Мені дозволяли боротися думками та ідеями з президентом. Інші теж мали таку можливість. Зеленський сприймав це нормально. Думаю, для нього важливо, щоб не було політичних інтриг, коли каламутять воду. Він любить прямоту.
Я виступав за ринкову економіку, конкуренцію, зменшення ролі держави, захист права власності. Ніхто не ображався на це, хоча іноді була дискусія. Важливо не переходити на особистості.
Чому Зеленський відправив у відставку уряд Гончарука, в якому ви працювали?
– Думаю, мав місце конфлікт між президентом і прем'єром на особистому та професійному рівні.
За прем'єрства Гончарука крали навіть менше, ніж в уряді Гройсмана, потім усе стрімко погіршилося, друзі президента нарізали собі ділянки й керують ними, каже журналіст Олекса Шалайський. Зеленський і "Слуга народу" прийшли до влади з антикорупційними гаслами. Чому відбувся такий розворот?
– Про це багато говорять. Можу точно сказати, що в уряді Гончарука такого не було. До мене один раз підійшли, я послав, на цьому спроби закінчилися. Не знаю, як відбувається зараз.
У будь-якому разі варто менше довіряти чуткам і стежити за цифрами. Маємо інструмент – систему Prozorro. Дає змогу стежити за державними закупівлями. Боротьба з корупцією не в тому, щоб звільнити поганих людей і поставити хороших. Вони швидко можуть стати корупціонерами. 30 років міняємо людей, а толку ніякого. Треба боротися з механізмами корупції, її сутністю.
Що можна сказати про пів року роботи уряду Дениса Шмигаля? Налаштований на системну боротьбу з корупцією?
– Намагаються вижити в час епідемії та політичних інтриг. Навряд у них є стратегія очищення влади чи ринкової економіки. Загрузли в політиці, мають багато ворогів. Політичний розбрат не дає Кабміну Шмигаля можливості бути максимально ефективним.
До кінця року українська економіка впаде на 5,5 відсотка, прогнозує Європейський банк реконструкції та розвитку. Епідемія коронавірусу – головна причина?
– Так, епідемія та жорсткий карантин призвели до зменшення активності громадян та бізнесу. Хоч Україна порівняно з іншими європейськими країнами постраждала менше.
Це циклічна ситуація для нас – відносна стабільність, криза та падіння. Варто замислюватися, чому не можемо стати стійкою та успішною економікою. Політична внутрішня війна та відсутність системності тягнуть нас назад. Росія підживлює це. Корупціонери захищають свої ренти, багато монополій. Українці не готові до шокових реформ. Валандаємося 30 років, замість того щоб раз і назавжди вирішити головні проблеми. Та ми зможемо вирватися з цього кола. Зараз скидається на те, що для цього потрібно 10–30 років.
Чи досягли ми дна кризи?
– Найбільше падіння було у другому кварталі. Зараз економіка повільно відновлюється.
Кількість хворих на коронавірус збільшується щодня. Влада навряд знову запровадить суворий карантин. Можливо, тільки в найпроблемніших регіонах.
Яких оздоровчих заходів потребує економіка?
– На локальному рівні людям потрібні дві речі. Інфраструктура – дороги, транспорт, освітлення, каналізація, електроенергія. Без цього не працюватиме жоден бізнес. Місцева влада повинна навчитися краще планувати розвиток міста чи села. Треба не просто будувати, щоб відзвітувати перед виборами. А створювати якісні інфраструктурні кластери.
На індивідуальному рівні потрібна професійна та бізнесова освіта. Є люди, які в період карантину перекваліфікувалися. Знайшли в собі сили, ризикнули. Але таких меншість. Молодь зазвичай не має уявлення, як працює бізнес. Це треба виправляти.
У деяких містах серйозні екологічні проблеми. Наприклад, у Запоріжжі, Києві. Люди не можуть якісно жити й ефективно працювати в таких умовах. Це також важлива складова добробуту та економічного відновлення.
Проєкт державного кошторису на 2021 рік у владі називають бюджетом можливостей для розвитку. Видатки на силові структури зростуть. Зокрема, на Міністерство внутрішніх справ уряд пропонує виділити 98,28 мільярда гривень – на 5,2 відсотка більше, ніж торік. Уряд пропонує збільшити фінансування центральних органів виконавчої та законодавчої влади. Це відповідає планам розвитку?
– Кожен уряд говорить, що його бюджет відкриває можливості для розвитку. Для мене не зрозуміло, як планують фінансувати дефіцит. Він здається зависоким (270 млрд грн. – Країна). Не виокремили пріоритетів, крім президентського проєкту "Велике будівництво". З бюджету на 2021 рік не видно, яку модель економіки створюємо, чого прагнемо. А зміни треба планувати на роки вперед.
Збільшення фінансування МВС свідчить, що міністр Арсен Аваков має достатньо влади та впливу. На жаль, в Україні бюджет досі не ділиться стратегічно. Кожен міністр або представник влади намагається вибити фінансування. Я так, наприклад, домагався грошей для аграріїв.
У зверненні до Верховної Ради 20 жовтня президент говорив про ліквідацію монополії Укрспирту. За його словами, минулого тижня приватизовано перший спиртовий завод. Якщо процес продовжити, це збільшить надходження майже у вісім разів. Чому його досі не запровадили?
– Це має перетворитися на прозорий ринок, куди зайдуть приватні компанії. Працюватимуть ефективніше, сплачуватимуть більше податків. Я брав участь у підготовці цих змін і пишаюся ними. Реалізували за підтримки президента – в Україні досі важко протиснути серйозні зміни без сприяння глави держави.
Знищення монополії Укрспирту важливе навіть символічно. Те ж можу сказати про реформу грального бізнесу. Там бенефіціарами були бандити. Якщо зможемо очистити цей ринок, зробимо прозорими й інші. Такі реформи будують цивілізацію. Не можна використовувати методи 1990-х. Вони не дають розвиватися. З цих же причин варто легалізувати канабіс. Він все одно є. Його виробляють і купують. Але зараз це годує кримінал, корупцію у правоохоронних органах.
Є ризик, що ці реформи згорнуть через тиск зацікавлених осіб. Але є точки неповернення. Наприклад, коли заводи Укрспирту приватизують, шляху назад не залишиться. Бізнеси, які вийдуть на ринок, не дозволять.
Уряд збирається презентувати стратегію економічного розвитку України до 2030 року. Якою вона має бути?
– Не вірю в розробку стратегій. Президент і прем'єр можуть мати своє бачення. Наприклад, будуємо ринкову економіку з фокусом на агросекторі. Та це ще не стратегія, а напрям. Далі треба розписувати деталі.
Маємо сотні експертних груп і десятки стратегій. Уряд Гройсмана, Яценюка, їхні попередники теж розробляли. Їх ніхто не виконує.
Реальну стратегію мають розробляти перші особи держави. В іншому випадку це – як доручити виховання своєї дитини третім особам. Цим повинні займатися батьки. До побудови стратегії треба залучити ключових гравців. Без цього буде великий опір під час реалізації. Це більше політичний процес, а не економічний.
Яка економічна модель для України була б найприйнятніша?
– Створення ринків, захист права власності, мінімізація державного регулювання та впливу, фокус на інноваціях, зменшення соціальної підтримки, сприяння індивідуальним ініціативам. Державна підтримка та фінансування мають відбуватися не за критерієм "кому що потрібно", а за здобутками. Платити університетам варто не за кількістю студентів, а за числом грантів, які вони виграють. Для цього треба вичистити корупцію всередині державного апарату.
Україна рухається у правильному напрямку?
– У цілому розвиваємося. Хтось засмучений, що Зеленський не подарував щастя всім за один день. Хтось не довіряє владі. Та, якщо подивитися на альтернативу, розуміємо, що Зеленський і "Слуга народу" – це крок уперед. Могла бути ОПЗЖ. Важливо не мати відкату до проросійських і консервативних партій.
Коли може закінчитися коронавірусна криза та якими Україна і світ вийдуть із неї?
– Щонайменше до кінця наступного року будемо у стані епідемії. Потрібні вакцина й час на її випробування.
Європейський Союз відчув на собі наслідки карантину. Намагатиметься диверсифікувати імпорт. Для України це можливість вбудуватись у європейські продуктові ланцюжки. Адже ЄС може спробувати трохи дистанціюватися від економічної співпраці з Китаєм. Треба шукати можливості та намагатися їх використовувати.
2 
1
Коментарі