"Україні треба швидко провести жорсткі реформи. Дико важко, але без цього – ніяк"

2

Фото: фото: news-burg.ru

Якщо в Газпромі сидітимуть тверезі люди, які відкладуть політику вбік, то російський газ для України буде дешевший за будь-який інший – каже економіст Сергій Алексашенко

Нещодавно російська Держдума обговорювала законопроект, який дозволить арештовувати майно іноземців. На країну чекає націоналізація?

– У цьому законопроекті є огидна частина – прописана можливість арешту дипломатичної власності. Це пряме порушення міжнародних домовленостей. Зокрема, Віденської конвенції 1961 року, під якою Москва підписалася. Одіозний закон приймають в інтересах вузької групи зацікавлених осіб – друзів Володимира Путіна.

Це відповідь на санкції Заходу?

– Скоріше на переляк соратників Путіна від санкцій Заходу. Іноземна власність мільярдера Аркадія Ротенберга (друг Володимира Путіна, вони разом займалися бойовими мистецтвами у Санкт-­Петербурзі. – "Країна") уже під арештом. Не сумніваюся, що найближчим часом активи ще якихось близьких до президента людей будуть знайдені й арештовані. Їм заборонять співпрацювати із західними банками і компаніями. А вони страшенно бояться втратити свій капітал. Крім того, некомфортно почуваються без поїздок на закордонні вілли. Вони звикли до розкішного життя. А тут Захід каже: сидіть удома. У відповідь на це приймається закон про арешт консульського майна. Налякати Захід такими санкціями складно. Хоча я з цікавістю подивився б, як російська поліція арештовує будинок американського посольства в Москві.

Як ще проявляється страх російських еліт?

– Напередодні запровадження першої хвилі санкцій олігарх Геннадій Тимченко продав свою частку акцій в компанії Gunvor. Покупець – його партнер Торбйорн Торнквіст. Зрозуміло, що Тимченка попередили, і він встиг укласти угоду. Сьогодні один із братів Ротенбергів передає велику частину свого майна синові. Російські бізнесмени продають компанії підставним юристам, так званим посередникам. Бояться втратити активи, тому всілякими методами виводять їх з-під можливого арешту.

Юридично поки що це вдається. Згадана Gunvor продовжує вести бізнес. Але рано чи пізно Володимир Путін відійде від влади – всі ми люди, врешті-решт. Тоді олігархи з його оточення втратять якщо не все, то дуже багато. В результаті на них чекає фіаско.

У Криму Росія націоналізувала українське майно. Є пропозиції так само вчинити з російськими активами в Україні. Які тут можуть бути ризики для Києва?

– Українцям, які втратили майно в Криму, варто звертатися до Міжнародного суду й вимагати компенсації. Треба застосувати всі можливі інструменти. Майна Російської Федерації в Україні не дуже багато. Є власність комерційних компаній, але вони в Криму нічого не забирали. Націоналізувати їх майно – неадекватний жест. Покараєте не того, хто відібрав активи.

Москва неодноразово порушувала міжнародні домовленості. Де гарантія, що платитиме Україні компенсацію?

– Подивіться на справу ЮКОСу. Її розглядали в Міжнародному комерційному арбітражному суді Гааги. Позов акціонерів компанії задовольнили повністю. Якщо документи добре підготовлені, аргументовані, то шанси на перемогу дуже високі.

Отже, олігарху Ігореві Коломойському за втрачені активи в Криму треба судитися з Росією?

– Думаю, не тільки йому. Адже на півострові постраждали і звичайні громадяни. Можна подумати про колективний позов. Результат буде ефективніший. Уявімо, що Україна від анексії Криму втратила 5 мільярдів доларів. Якщо люди й компанії подадуть позов на таку суму, то буде міжнародний резонанс. Стане очевидно, що це – масове явище, а не поодинока справа Коломойського.

Санкції України проти Росії здатні вплинути на неї?

– Санкції – палиця з двома гострими кінцями. Б'є боляче і по тому, хто їх запроваджує, і по тому, проти кого їх спрямовують. Захід дуже обережно тисне санкціями. Фактично міліметровими кроками, намацуючи больові точки. У відповідь Москва запровадила продуктове ембарго. І воно по ній ударило сильніше, ніж по Заходу. Дуже б не хотілося, аби Україна потрапила в ситуацію, коли санкції запровадять лише для того, аби хоч щось зробити. Збитки для Києва можуть бути в рази більші, ніж для Москви.

У чому Росія залежить від України?

– Такої залежності небагато. Наприклад, вертолітні двигуни підприємства "Мотор Січ", транзит енергоносіїв. Однак навряд чи Україна захоче перекрити постачання російського газу по своїй території – під удар потрапить Європа. А псувати відносини із Заходом ніхто не хоче.

Україна залишається великим покупцем Газпрому. Недавно Київ підписав угоду про транзит норвезького газу. Відносини з Газпромом зміняться?

– Зима наближається. Як не крути, а доведеться купувати російський газ. Норвезького не вистачить. На початку липня переговори між Нафтогазом і Газпромом зупинилися. Сторони жорстко заявили про свої позиції. Висунули одна одній ультиматуми. Єврокомісія виступила в ролі посередника. Якщо в Газпромі сидітимуть тверезі люди, які відкладуть політику вбік, то російський газ для України буде дешевший за будь-який інший.

У Газпромі й у Кремлі такі люди є?

– В Росії потужний вплив так званої партії війни. Прибічники Путіна виступають за жорстку позицію щодо України. Тому тиск на Київ триватиме.

Однак у конфлікті завжди є ті, хто хоче загострення ситуації, і ті, хто воліє перемовин. У Росії люди, які належать до "партії війни", добре відомі. А от хто представляє "партію миру" – загадка. Та з огляду на кроки, які час від часу робить Москва, зокрема в переговорному процесі, вона існує.

Глава "Сбербанка России" Герман Греф нещодавно розкритикував політику режиму Путіна. Він – із "партії миру"?

– Так. Хоча на інвестиційному форумі "Россия зовет" Греф менше говорив про відносини з Україною, більше – про економічну ситуацію в РФ. Виглядав він там самотньо. Публіка в залі підтримала, а колеги на сцені тупо мовчали.

Боялися?

– Хтось злякався. А хтось щиро вірить, що Путін робить усе правильно. Бути прихильником "партії миру" для публічної особи в Росії небезпечно. Зокрема, для життя. Якщо не вб'ють, то побити точно можуть. За свої висловлювання одразу потрапляєте в розряд "друзів хунти". З'являються викривальні плакати з вашим зображенням. Це радості в житті не додає. Ніхто з теперішніх російських політиків не посміє відверто закликати зупинити війну з Україною. Це ж стосується і представників великого бізнесу.

Росії пророкують економічний крах. Її керівництво сприймає серйозно негативні прогнози Міжнародного валютного фонду?

– МФВ у нас давно і серйозно не люб­лять. Ніхто не може пояснити чому. Але якщо хочете, аби у Кремлі прийняли певне рішення, скажіть, що МВФ пропонує щось протилежне, – шанси на успіх будуть дуже високі.

Російські економічні проблеми лежать поза зовнішніми чинниками. Їх місце – в політичній орбіті Кремля. В гнилій політичній системі. Немає справедливого й чесного суду, професійних правоохоронних органів.

Але всі погоджуються, що настала серйозна економічна криза?

– Що ми вкладаємо в поняття "економічна криза"? Для мене це – ситуація, коли попередні тренди й механізми зламалися, а нові ще не сформувалися. Відсутність розуміння, за рахунок чого економіка розвиватиметься. Росія до кризи 2008–2009 років зростала завдяки підвищенню ціни на нафту, а потім – через надходження позикового капіталу. Сьогодні не зрозуміло, за рахунок чого підніматиметься економіка. Інвестиційного буму не спостерігається. Доходи населення не збільшуються. Кредити отримати неможливо. Експорт як був сировинним, так і лишається. Двигуна зростання економіки немає.

Що чекає на Росію в найближчій перспективі?

– Якщо нічого не змінити, країна потрапить у стан стагнації з нульовим зростанням. Економіка не рухне. Вона занадто примітивна, аби там щось зникло. Маємо експорт сировини, пов'язані з цим обслуговуючі галузі, військово-промисловий комплекс і сільське господарство. Українська економіка більше диверсифікована. А в нас вона, як табурет.

Бюджет на наступний рік сформований із розрахунку, що барель нафти коштуватиме 97 доларів. Зараз ціна на неї падає. Це триватиме ще якийсь час. Отже, для поточного бюджету "нафтової подушки" немає. 1998-го і 2008-го кризу зумовили економічні фактори. Причини були зрозумілі. Знайшли ліки й подолали. В основі ж нинішньої кризи – політичні причини. Тому рецепта немає. Навіть якщо прийняти правильні політичні рішення, економіка ще довго болісно реагуватиме.

На тлі падіння рубля агресивність Путіна щодо України зменшуватиметься чи зростатиме?

– Падіння рубля спричинили не кримські події, не війна на Донбасі. Це триває з кінця 2012 року. Санкції Заходу прискорили кризу. Однак навіть якщо їх скасувати, ситуація не покращиться. Та російська пропаганда із задоволенням звинувачує у всіх бідах Київ і Захід.

Україна може якось скористатися з цієї ситуації?

– Путін вважає, що Росія перебуває у стані війни не з Україною, а із Заходом. Економічні втрати не підштовхнуть його до мирних перемовин.

Україна має проводити зрозумілу й раціональну економічну політику, швидко провести жорсткі реформи. Створити систему, яка забезпечить зростання на наступне десятиліття. Це зробили балтійські країни у 1991–1992 роках. Вони також були дуже тісно пов'язані з російською економікою, але зуміли швидко реформуватися. За короткий час ситуація стабілізувалась, і тепер вони успішні. В України є всі шанси повторити цей сценарій.

В яких галузях треба провести першочергові реформи?

– Перший блок – політичний: захист прав власності, незалежні суди, боротьба з корупцією. Без цього фундаменту не буде прогресу. Потрібно жорстко ламати стару систему й карати злочинців. Другий блок – усе, що пов'язано з макроекономічною стабілізацією. Так звана шокова терапія. Низька інфляція, стабільний курс, відсутність дефіциту бюджету. Дико важко, але без цього – ніяк.

Третій блок – зрозумілі стосунки з Газпромом. Частка російського газу в українській економіці має бути такою, аби не впливала на політичні процеси, не "трясла" країну.

Але Газпром не грає за правилами.

– Чому ж не грає? Україна має контракти з ним, вони повинні виконуватися. Такі правила. Не погоджуєтеся – оскаржуйте в Стокгольмському суді. Європа також веде перемовини з Газпромом. Довго, нудно, але досягає бажаного результату. Україні треба вчитися дипломатично вирішувати свої справи. У кожного – своя правда. Компроміс лежить посередині.

Китай може "проковтнути" Росію?

– США і Європа не дозволять забрати територію. Аналогічно, як Росія не може захопити Казахстан.

Але ж Крим анексувала.

– Крим ні для кого, крім України, не грає важливої ролі. А Казахстан для Китаю – стратегічний регіон. У Пекіна там величезні енергетичні інтереси, транзит узбецького й туркменського газу. Тому Китай не дозволить Кремлю захопити Казахстан.

Економічно Пекін може прив'язати до себе Росію?

– Так. І успішно це робить. Росія бере гроші в Китаю на розробку газових родовищ, а вся видобута сировина піде в Китай як оплата за кредитами. Крім того, тамтешні товари заполонили російський ринок. Але Пекін не поспішає. Його експансія поступова. Вдаватиме, що йому це все нецікаво. А через 30–40 років виявиться, що російська економіка намертво прив'язана до китайської.

В Росії може відбутися свій Майдан?

– Так. Він стане реальним, коли Путін відійде від влади.

×