Велике спасибі, що помістили на обкладинку журналу такий красивий портрет письменника Олеся Ульяненка, він нам дуже подобається. Нам було б дуже приємно співпрацювати з вами, якби ви не друкували брехливих матеріалів Світлани Корженко. Олесь Ульяненко вже давно відмовляється зустрічатися й розмовляти із цією журналісткою, але вона продовжує друкувати про нього статті, які повністю вигадує. Наприклад, у матеріалі з номера вона вигадала, що Ульяненко просив заплатити за його чай. Розумію, що цього неможливо довести, але далі крутіше. Вона повністю вигадала зустріч із Ульяненком у кінці листопада 2009 року, бо тоді він уже просто не брав слухавки у відповідь на її дзвінки. Вона описала Олесів одяг. Але це можна перевірити. Бо якщо він із Корженко їхав у метро до Костицького, то, крім мене, є наш адвокат Олег Веремієнко, три юристи Нацкомморалі плюс сам Костицький. Усі вони можуть підтвердити, що тоді він був одягнений зовсім інакше. Більш того, його супроводжували тележурналісти, що вели відеозапис, і цей відеозапис можна долучити.
Якщо ви візьмете інші матеріали Корженко про Ульяненка, то побачите, що про однакові події вона вигадує різні речі. То Ульяненко їй телефонує серед ночі щодо Костицького, то вже вранці їде з нею в метро.
Хочу зауважити, що всі її вигадки спрямовані на те, щоб зашкодити письменникові, сформувати негативний образ і зіпсувати відносини з іншими людьми. Тому це можна трактувати як наклепи.
Євгенія ЧУПРИНА, літагент Олеся Ульяненка
Читаю від кірки до кірки. Гарний матеріал про Тігіпка. А от про письменника Олеся Ульяненка зовсім не сподобалося. Абсолютний ідіот. Про нього не варто писати - цілком безвідповідальне ставлення до сім"ї, дітей. А його ще й на першу сторінку чогось витягли. Як у Росії Едік Лимонов, так в Україні цей.
Валентина ОНІЩЕНКО, 66 років
Читаю "Країну" увечері перед сном. Усі матеріали легко читаються. Дуже сподобався про Ульяненка, деякі речі для мене були просто відкриттям. Наприклад, що він повний бомж. Для мене не новина, що люди, які пишуть такі твори, мають трохи інші мізки, але це було неочікувано.
Людмила, 40 років
Сподобався матеріал про Лесю Українку - написаний без офіціозного лоску, правдиво, про живу людину. Приємно було читати про ідентифікацію українців. Коли бачиш наші типажі поруч, можна робити якісь узагальнення.
Моєму чоловікові сподобалося інтерв"ю з Олесем Ульяненком. Вони колись були знайомі, Олесь був у нас в Ірпені з художником Андрієм Саєнком. Чоловік сказав, що йому шкода таку людину і що матеріал написано чесно, без лаку, яким у нас зазвичай покривають іще живих людей, перетворюючи їх на трупи.
Олена ІЛЬНИЦЬКА, Київська область
Навіщо переплачувати за "Газету по-українськи", тільки у глянці?
Оксана
Із кількох номерів журналу, де є статті про інші країни, зробив висновок, що там живеться жахливо. Хоча насправді це не так. Складається враження, що редактори спеціально формують негативне враження громадян про інші країни, щоб показати, яка класна Україна.
Микола ЄГОРОВ, водій із Полтави
Я теж задумалася після опитування в журналі - на що обміняла б свою кров? Прикольно.
Сподобалася стаття про Тігіпка. Навіть склалося враження, що я стою на кухні й так щиро з ним розмовляю. Я побачила його з іншого боку, бо по телевізору він якийсь дуже строгий. Думала завжди, що багатії тільки про себе думають, а тут розвівся з жінкою не тому, що вона погана, а тому, що "сам виноват". Гормони грають. Якщо чоловік зумів у цьому зізнатися - йому респект. До того ж, він із нею досі спілкується.
Марина РУДЬ, фармацевт, 26 років, Хмільник Вінницької області
Продовжую періодично переглядати сторінки журналу "Країна" й до кінця не можу зрозуміти його концепції. Журнал нагадує таку собі солянку, де поруч із вишуканою вуджениною - інтерв"ю з істориком Сергієм Сегедою, матеріалом Віталія Жежери про Климентія Квітку, намішали дешевої ковбаси - про грузинів, які запрошують до кав"ярні, приміром.
Позитивне враження справляє "Щоденник" Ірини Хакамади - приємно, що хоч із українського журналу дізнаєшся про те, що в Росії є й інші політики, окрім Путіна та Медведєва.
Дмитро ДОВГАНИК, 61 рік, пенсіонер, Львів
Сподобався матеріал про Хакамаду - легка розповідь про серйозні речі. Цікаво, чи розповіла б вона це все в Росії? Підслухані розмови в магазині ритуальних послуг- просто перлина. Дуже точно передають українську свідомість. Сама не раз бачила бабусь, які ходять і вибирають собі надгробки. Сподобалася й фотографія, на якій нардеп під час сесії розглядає ліки. Розумію, що підглядати недобре, але ще гірше вдавати із себе страшно зайнятого, а насправді сидіти й вирішувати на роботі свої проблеми.
Ірина БЛИЗНЮК, 29 років, селище Чорнобай Черкаської області
Із матеріалу в рубриці "Подорожі" про Республіку Корея в мене склалося враження, що корейці - алкоголіки, які п"ють безпробудно. Може, я й повірив би, але сам був у Кореї тричі, два з яких навчався в місцевих університетах. Здається, що панянка, яка давала інтерв"ю авторові, сама окрім сульчібів - кафе, в яких можна вживати пиво - ніде не була. А про її рівень корейської мови годі й говорити. Візьмімо перл про 40-річну жінку, який ви навіть виокремили у виноску. Аджума або ж аджумоні - це звернення до заміжньої жінки, молодиці, але аж ніяк не бабусі. Ще так називають усіх жінок, які працюють у сульчібах.
Наступний ляп - це повноліття. У Кореї повнолітньою вважається людина, яка досягла 21 року. Це приблизно наших 20, бо в корейців відлік віку ведеться від моменту зачаття. Саме в цьому віці можна відвідувати сульчіби й дивитися "доросле кіно" у пісі-банах. Із цим у корейців дуже суворо.
Іще одним казусом, пов"язаним із перекладом, є опис пластичної операції на очах. Їх там не розширюють, а лише створюють вигляд подвійного повіка, як у європейців. Бо в корейців, як і в японців та китайців, повіки не мають складочок. Ця операція має назву "санккопхуль" - подвійна повіка.
І ще хочеться поправити свята, на які збираються всією родиною. Це, як ви правильно сказали, Чхусок, свято врожаю, коли вся родина їде на могили предків і дякує землі. Щось подібне в нас роблять на "проводи" або "горобки" за тиждень після Великодня. І наступне свято - Соллаль, Новий рік за східним календарем. Саме в цей день відбувається церемонія, на якій шанують старших. Наймолодші члени сім"ї вклоняються спочатку дідусям і бабусям, потім - батькам, далі - усім іншим старшим членам сім"ї. А на Різдво - 24-25 грудня - корейці ходять до церкви. У більшості вони протестанти, тому свято відзначають у церковній общині.
Володимир ЛИТВИНЕНКО, викладач Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кореєзнавець
Запам"ятався матеріал про алмази. Начебто знаєш, звідки вони, як обробляються і скільки приблизно коштують, але такої конкретної інформації ніколи не читала. Відволікали лише цифри й усілякі дрібні блоки - треба через них напружуватися, вдивлятися у сторінку. А я звикла, щоб можна було проглядати журнал і паралельно телевізор слухати. І при цьому все вловлювати, запам"ятовувати.
Олена, Київ
Як недовчений історик, щоразу відкриваю журнал із кінця. Чи йдеться про специфічну й мало досліджену тему, як нащадки козаків на Лівобережжі, чи про таку вже "заїжджену", як Голодомор. Це завжди подається під цікавим кутом, журналісти намагаються знайти маловідомі факти.
Олег, Київ
У матеріалі про Чикаго автор пише: "Щоб зайнятися сексом, треба купити таблетку. Так робили більшість чоловіків, які мені траплялися". Це в якому контексті вони йому траплялися?
Читач, Київ
Проймає рубрика "історія" з фотографіями "сепія". Та ще й тексти Жежери!
Надія, Київ
Я бачила лише два перших номери й у мене найкращі враження. І подача матеріалу, і сам зміст удалі. Викладка дуже незвична. Була навіть вражена, що в Україні є такий журнал.
Ірина
Мій чоловік ніколи не читав преси. Побачив у вашому журналі матеріал про священика з Катюжанки, зачитався. Потім узяв і прочитав увесь номер.
Галина, 25 років
2 
1
Коментарі
1