"Зараз у моді або вірність Путіну, або страх перед ним"

Якщо через 5–10 років Росія залишиться без європейського газового ринку – їй не вижити. Вона є газовим заручником Європи. Хоча влада думає навпаки, – каже російський економіст Євген Ґонтмахер

В Україні говорять про масштабну кризу в Росії. Але в Москві, наприклад, її не видно. ­Будуються торгові й офісні центри, автомобільні естакади. Що за цим красивим фасадом?

– Криза, безумовно, в Росії є, цього ніхто не заперечує. Навіть Путін. Вона насамперед не в цифрах, які не такі жорсткі. Є незначне падіння в певних галузях, але десь є й невелике зростання. Незалежно навіть від ситуації з Україною, російська економіка зупинилася 2013 року, ще до подій навколо Криму. При ціні на нафту 110 доларів за барель зростання ВВП було лише 1,1 відсотка. Вже тоді всі сказали: щось не так. Зараз криза прискорилася через санкції. А коли влада пішла на Україну, стало зрозуміло: економіка Росії зупинилась і далі не зростатиме.

Чому так сталося?

– У Росії діє нафтова модель економіки. Вкладати інвестиції нікуди, окрім нафти й газу. Є корупція, коли гроші йдуть наліво. Росія не є розвинутою країною в європейському розумінні. Там простий робітник, менеджер середньої ланки чи різнороб, навіть без вищої освіти або із середньою спеціальною, нормально заробляє. У Росії ж можна добре заробляти лише в нафтогазовому секторі, банку, страховій компанії чи на державній службі. Решта – відсталі, застарілі й неконкурентоспроможні галузі, куди не вкладають грошей. Люди там отримують копійки.

У деяких регіонах зарплату 20 тисяч рублів (8 тис. грн. – "Країна") вважають розкішною. Від'їдьте від Москви на 200 кілометрів – у Рязань, наприклад, і самі це побачите. А така зарплата дозволяє лише купувати продукти, а не жити в європейському розумінні. Є критерій: якщо у сімейному бюджеті понад 50 відсотків витрат іде на їжу, ви – бідна родина. У Росії під цей параметр підпадають більшість родин, десь 55 відсот­ків. І цей показник зростає. Звичайно, вони не голодують. Але рахують кожен рубль, не можуть відкласти гроші чи взяти кредит.

Мало того, люди не мають грошей віддати позичене під час кредитного буму 2006–2007 років. Сума неповернених кредитів сягає трильйона рублів ($17,5 млрд. – "Країна"). А попереду тривалий період, коли буде тільки гірше. Йде сповзання доходів, зарплат, зайнятості. Причиною цього є незмінена модель економіки, падіння цін на нафту і газ. От Україна від нього відмовляється, Прибалтика перейшла на скраплений. Це така собі петля, яка тихенько затягується на шиї Росії. Це відчувають усі: звичайні люди, політична еліта, бізнесмени.

Міжнародні агентства почали знижувати рейтинг Росії.

– Знизили до майже сміттєвого, і це знак для інвесторів: у Росію не вкладати. А економіка повинна підтримувати себе через інвестиції.

Усіх цікавить запитання: що буде після Путіна? Навіть тих, які його підтримують і яких у Росії більшість. Путін створив культ особи через всі ці "вставання з колін". Але ж він – смертний. І люди не знають, що буде після нього. Всі розуміють ситуацію так: якщо Путін йде у відставку, має обов'язково назвати наступника. А це недемократично, дуже хитко і не дає ніякої передбачуваності розвитку подій. Для бізнесу це згубно. Тому криза є системною.

 

На Заході кризи бувають циклічні, пов'язані з проблемами в одному із секторів економіки, але вони не зачіпають громадських інститутів. У Німеччині чи США, коли починається криза, ніхто не кричить – давайте змінимо Конституцію і суспільний лад. Навіть у нещасній Греції такого немає – все в рамках чинних інститутів. А Росія може йти спочатку в один бік, потім – у протилежний. Це лякає всіх.

В Україні поширена думка, що після Путіна Росія розвалиться: Кавказ захоче жити сам, на Далекий Схід накине оком на Китай.

– Насправді Кавказ відділятися не хоче. Він розуміє, що без Росії в економічному й політичному розумінні йому нічого не світить. Суто економічно, Чечня без Росії жити не зможе, бо весь їхній бізнес і зв'язки – тут. Але оця ситуація хаосу й невизначеності в Росії може вивести країну в найрізноманітніші траєкторії. Навіть за Путіна. Те, що він контролює ситуацію в державі, – велике перебільшення. Адекватна вертикаль влади в Росії – блеф. Не може одна людина приймати рішення для всієї країни, хоч би яка розумна була.

Ефективна система управління будується на делегуванні частини повноважень іншим – губернаторам, депутатам. А Путін стягнув усе собі. В результаті, губернатори відчитуються перед ним, як усе добре, насправді ж повсюди безлад. Наприклад, закони єдині для всієї Росії. Однак десь їх виконують краще, десь гірше, десь – зовсім не виконують. Тому країна може піти в рознос. Не обов'язково розпадеться на декілька. Може стати конфедерацією у нинішніх кордонах. Але це буде, по суті, 85 "Чеченських республік" з єдиною валютою. Федеральні центри будуть формальні.

Конфедерації не є новими для світу. Он у Швейцарії кантони фактично є державами. Центральна влада там слабка. США – теж конфедерація: кожен штат має свій конгрес і своє законодавство. Але Штати живуть так від самого створення. У Росії це буде інакше. У 1990-х президент Єльцин говорив суб'єктам федерації: "Беріть повноважень, скільки подужаєте". А зараз іде спроба зробити державу унітарною, і спроба невдала. Після розвалу СРСР Росії треба було виробити систему політичного управління, спираючись на особливості регіонів. Кілька разів перебирали варіанти й зупинилися на найгіршому – псевдоунітарному. У Конституції записано одне, а за фактом – зовсім інше.

Якщо ще два роки тому було зрозуміло, що з економікою Росії не все гаразд, то навіщо було анексувати Крим, провокувати війну на сході України? Це ж непосильна ноша.

– Путін навіть не рахував витрати на Крим і нікого не просив спрогнозувати, скільки це коштуватиме. Розрахунки почали робити вже потім. Поточні витрати на пенсії, зар­плати, виплати і пільги – до 300 мільярдів рублів на рік ($3,5–5,3 млрд. – "Країна"). Це без урахування військових і бази в Севастополі. Думаю, там колосальні суми. Інвестиції на дороги і мости з портами – це ще трильйон рублів ($17,5 млрд. – "Країна").

За кілька років Крим перетвориться на авіаносець, який стоятиме на приколі в підчерев'ї України і Європи. Там буде багато російських військ, які стануть основним сектором економіки. Туризм буде мінімальний. З України люди точно не їздитимуть, з Росії – теж. Через падіння доходів.

Яка зараз стратегія Путіна щодо Донбасу?

– Донбас для нього – розмінна монета. Наприклад, виходить звідти, а з Росії знімають частину санкцій. Зрозуміло, що не всі, доки Крим не повернуть.

З другого боку, Європі вже набридли Україна і Росія. По-різному звісно, але так є. У ЄС хочуть, щоб Україна була частиною Європи, бачать близькі цінності. Але постійне протистояння з Росією, військове та економічне, їх дістало. Ця ситуація навіть вигідна Путіну. Він може сказати: "Я припиню війну, але зніміть санкції з фінансового сектора". Вони найважчі для Росії, бо її економіка кредитується в європейських банках.

Друга проблема – газова. Якщо через 5–10 років Росія залишиться без європейського газового ринку, то не виживе. Той же Китай не готовий купувати стільки газу, як зараз бере Європа. Тому Москва є газовим заручником Європи. Хоча влада думає навпаки. Перевага Європи в тому, що вона має можливість звільнитися від російського газу, а Росія адекватно відповісти не може. Тому Путін ще може сказати Європі: "Я вийду з України, якщо укладете зі мною нові газові контракти".

Повернути Україні Крим він не готовий?

– Ні. Повернути ситуацію до тієї, якою вона була рік тому, нереально. Хіба за років 10–15, і то – через зміну політичних еліт в Україні та Росії. Крим буде тривалим замороженим конфліктом.

Західні лідери Путіна ігнорують. Відмовилися їхати на ювілейний парад 9 травня. Зате будуть керівники країн третього світу і північнокорейський диктатор Кім Чен Ин. Росіяни усвідомлюють комічність ситуації?

– Набір лідерів, які приїдуть на парад, для простої людини нічого не значить. Більше того, відсутність Обами чи Меркель сприймуть так: вони ж посібники ­фашистів. У Росії дуже потужна й ефективна пропаганда. Всі вважають, що країна оточена ворогами, які хочуть її знищити. Така собі "велика вітчизняна війна № 2". Це кажуть навіть розумні люди з хорошою освітою. Як тільки зачепиш тему зовнішньої політики, у них в голові клацає: "В усьому винні американці. Це вони відбирають у нас Україну". Ще два роки тому такого не було.

Путінське оточення – космополітичне. Серед них завзятих патріотів ніколи не було. Заробили багато грошей і тримають їх на Заході. Можливо, теперішній стан справ їм не подобається, але очевидних ознак невдоволення не видно. Може, між собою шушукаються, але голосу не подають. Зараз у моді або вірність Путіну, або страх перед ним.

Що буде з Україною?

– Буде ще одна зміна політичної еліти – на наступних виборах. Ющенко говорив хороші слова, Тимошенко – також не дурна жінка. Але як тільки приходили до влади – робили не те, що треба країні. Завдання нинішнього керівництва – розпочати реформи й не довести людей до бунту. Якщо впораються за два роки – в Україні все буде добре.

Після всього, що сталося, як розвиватимуться відносини між Україною й Росією?

– До "братніх" стосунків уже ніколи не повернемося. Але країни можуть стати партнерами, яких об'єднують взаємовигідні інтереси. Це можливо тільки, якщо і Україна, і Росія будуть повноцінними елементами загальноєвропейського простору. Україна європейський шлях обрала. А чи зважиться на це Росія?

×