Переможна доктрина українця має містити кілька пунктів: Росія – екзистенційний ворог, маємо плекати національну єдність та розвивати армію і флот, підтримувати партнерські відносини з Великою Британією, Америкою, Польщею. Така стратегія наблизить нас до миру, – каже дипломат Олександр Хара
Щоб припинити війну, потрібно оголосити загальну амністію, провести вибори, вирішити питання особливого статусу окремих районів, а краще – всього Донбасу, заявив заступник голови української делегації у Тристоронній контактній групі Вітольд Фокін. Влада справді може піти на це?
– Зеленський ішов на вибори з тезою, що треба завершувати війну. Є позитивні приклади – повернення полонених, теперішнє перемир'я (бойовики його порушили 6 вересня. На Луганщині від прицільного пострілу загинув український військовий Тарас Кубійович. З 27 липня на Донбасі діяв режим повного припинення вогню, поранених та вбитих у боях не було. – Країна). Та будь-які політичні поступки Росії неприйнятні для проукраїнської більшості. Ідеї Фокіна можуть призвести до реальної громадянської війни.
За незалежності України не було жодного року, коли не відчували агресії Кремля. 2014-го вона набула збройної форми.
Доти була інформаційна, ідеологічна, торговельна, економічна. 2003-го ледь не почалася війна через острів Тузла.
Тоді Путін не почувався настільки впевнено.
Кремль продовжує нищити український суверенітет. Хоче, щоб ми визнали російські проксі-сили на Донбасі. Не можемо. Бо тоді РФ стане посередником між українцями, які начебто вбивають одне одного. Навіть якщо підемо на це, миру не отримаємо. Росія бачить Україну своєю частиною або залежною. Погодимось на поступки, реінтеграція Донбасу та Криму ще більше загальмується.
Перший канцлер Західної Німеччини Конрад Аденауер відмовився від пропозиції Сталіна об'єднати дві частини країни на умовах позаблокового статусу. Аденауер розумів, що слабка Німеччина, погодившись, потрапить у сферу впливу СРСР. Довелося чекати, доки країна стане достатньо сильною, щоб об'єднатися на власних умовах.
Про що свідчать призначення головою української делегації Леоніда Кравчука, а його заступником – Вітольда Фокіна? Влада готується до поступок РФ?
– Президент Зеленський і керівник його Офісу Єрмак намагаються знайти компромісні фігури для переговорів. Реакція українців була однозначна. Ці витягнуті з нафталіну політики не відображають думок суспільства. Можуть бути громовідводом для Зеленського. Мовляв, це не наша позиція, а особисті погляди конкретних осіб. Хоча саме президент формує зовнішню і безпекову політику.
Які поступки припустимі?
– Коли компромісом є наша смерть, він неприйнятний. Війна йде не за мову чи віру, а за незалежність. Конфлікт може припинитися, коли одна зі сторін здається, коли агресор не має ресурсів продовжувати наступ або коли ціна агресії стає для нього надто високою. Останній – єдиний варіант для України. Здатися – означає втратити майбутнє.
Нам треба ухвалити рішення: чи Україна зберігає західний вектор, чи ми повертаємо контроль на Донбасі і викреслюємо рішення про рух на Захід, заявив днями колишній міністр закордонних справ Вадим Пристайко. Повернення окупованих територій зупинить рух на Захід?
– Не маємо іншого шляху, як інтеграція у західну спільноту – НАТО та ЄС. До 2014 року дотримувалися позаблоковості. Це не убезпечило від агресії. Білорусь – чудовий приклад. Це союзна Росії країна. Вони мислять однаковими категоріями, інтегровані економічно, говорять однією мовою. Навіть за таких умов РФ продовжує поглинати Білорусь. Агресор не зупиниться. Відмова від модернізації України, хоч би якою повільною вона була, означатиме повернення під російський вплив.
У багатьох випадках євроінтеграція – це єдиний рушій розвитку України. Наша не дуже доросла еліта проводила реформи, коли наполягали західні партнери. Європейський проєкт підштовхує політиків до змін.
Членство у НАТО та особливий статус стосунків з Америкою – дві гарантії безпеки України. Не зможемо воювати з РФ самотужки. Має півтори тисячі ядерних ракет. 2014-го Путін казав, що РФ привела в бойову готовність ядерні сили. У нього немає моральних меж.
За рахунок чого сьогодні Україна може чинити опір?
– Переможна доктрина українця має включати кілька пунктів. Перший, Росія – екзистенційний ворог. Питання навіть не в Путіні, а у великій кількості росіян, які поділяють його людожерську ідеологію "русского мира".
Другий, маємо плекати національну єдність. Стародавня Греція змогла протистояти величезній Персії тільки завдяки цьому. Треба розвивати Збройні сили. Адже ворога потрібно вбивати. Далі має діяти дипломатія, союзницькі відносини, вступ у НАТО, партнерство з Великою Британією, Америкою, Польщею. Така стратегія наблизить нас до миру. Він настане не тоді, коли припинять стріляти на Донбасі, а коли всі окуповані території, включаючи Крим, повернуться.
Підконтрольний Росії мілітаризований півострів небезпечний для нас. Бачимо це на прикладі Керченської протоки. Так само РФ може заблокувати Одесу. Це буде шоком для нашої економіки. Тож мусимо розвивати флот.
Це стратегія нашого виживання. Найголовніше – зберегти державу.
Якщо Мінські переговори не дадуть результатів до кінця року, варто з них вийти?
– "Мінськ" – валіза без ручки. Не потрібен, але відмовитися не можемо. Навколо нього створили певну екосистему підтримки України. Не можемо йти на компроміси, що шкодять державності, заради збереження санкції. Проте це єдиний майданчик перемовин із РФ.
Тристороння контактна група має більш технічний характер. Займається корисними речами, починаючи з припинення вогню, відведення військ, закінчуючи відкриттям якогось пункту в'їзду-виїзду. Але ТКГ не може робити глобальних речей.
На капітуляцію України Зеленський не йде. З командою намагається робити кроки в цьому напрямку, бачить суспільну реакцію і дає задню.
За яких умов на Донбас можуть ввести миротворців?
– Тільки з доброї волі Москви. Їх вводять, коли припиняється вогонь і сторони мають домовитися, на яких умовах співіснуватимуть. Такого зацікавлення у Кремля нема. Миротворці заморозять конфлікт, але не гарантують повернення територій. Більше того, несуть небезпеку. Ворог зможе вимагати демонтажу наших захисних ліній, глибшого відходу Збройних сил. Станемо вразливіші до російського вторгнення.
Але цією темою треба займатися, створювати видимість, що Україна шукає миру, розглядає варіанти.
Ми фактично відмовилися від прагнень повернути Крим, немає навіть переговорного майданчика?
– Росіяни намагаються створити враження, що півострів остаточно став частиною РФ. І треба знімати санкції. Раніше казали, що через них страждають пересічні росіяни. Зараз – заважають боротись з коронавірусом. Це хитрощі. Хочуть, щоб світ почав вважати Росію договороздатною. США й Німеччина зрозуміли, що з Путіним неможливо домовитися.
Змінами до конституції в липні Володимир Путін обнулив свої терміни. Зможе правити до 2036 року. Це реально?
– Хочеться вірити, що знизу його покличуть раніше. Але конструкція, яку вибудував, не передбачає, що він живим може залишити владу. Режим поступово підточується на тлі низьких цін на енергоресурси й санкційного зашморгу. Протести в Хабаровську – позив. Регіони – найслабше місце країни-аресора. Невелика кількість годує всю країну і спонсорує агресивну політику Кремля.
Думаю, Росії вдасться поглинути Білорусь. Потрібні будуть великі ресурси на перетравлення братської держави. Тамтешня структура економіки потребує значних вливань. Росіяни бачитимуть усю брутальність режиму. Експресивна зовнішня політика рано чи пізно може поставити крапку на путінському режимі.
20 серпня отруїли опозиціонера Олексія Навального, він у комі. Дехто в Росії називає це початком нової епохи ліквідації неугодних.
– Путін прибрав не одного політичного опонента. Бориса Нємцова вбили біля Кремлівської стіни. Отруєння Навального – продовження старої російської традиції нищити тих, хто проти. Так робили за Івана Грозного, Сталіна.
Усі авторитарні режими однакові. Тиран нікому не довіряє. Має постійно проводити чистки оточення. Путін так і діє. Деякі його генерали зникали, отруювалися чи тонули десь на навчаннях. Це триватиме й далі. Його режим тримався на високих цінах на сировину. Ситуація змінилась. Зовнішньополітичні агресивні проєкти шкодять економіці. За ресурси почнеться боротьба – насамперед між силовиками. Тож режим приречений, бо не здатен модернізуватися.
9 серпня в Білорусі пройшли президентські вибори. Переможцем оголосили Олександра Лукашенка. Відтоді не вщухають протести. Опозиція утворила координаційну раду, вимагають нових виборів. Які їхні перспективи?
– Режиму Лукашенка настав кінець. Хоча може ще рік чи два протриматися. Проти нечесних виборів вийшло небагато. Протести стали масові, коли люди побачили агресивну реакцію влади. Починають розуміти, що роками жили в режимі, сутність якого – придушення прав і свобод.
Лукашенко сформований у радянській парадигмі. Не давав розвиватися національним проявам. 10 відсотків дітей у Білорусі навчаються національною мовою. Спотворюється історія. Так звана Білорусія веде свій початок з СРСР. А Білорусь має значно глибше коріння. Утриматись при владі Лукашенко може тільки силою. Власних ресурсів для цього не вистачає. На допомогу прийдуть росіяни. У Кремлі вірять, що тамтешні протести – чергова спроба Заходу послабити РФ. Вважають, що потрібна буферна зона, яка затримає Захід, коли він нападатиме на Росію. На Донбасі й у Криму Москва воює не з Києвом, а з колективним Заходом.
Путін підтримуватиме Лукашенка і грошима. Раніше лояльність його режиму Москва купувала за 3 мільярди доларів на рік. Зовнішній борг Білорусі – 18 мільярдів доларів, це – майже третина ВВП. Росія володіє десь його половиною. 40 відсотків білоруських інвестицій прийшли безпосередньо з РФ. Економічна залежність критична.
Які ризики є для нас?
– Україна поводиться непрагматично й неетично. Усі наші президенти намагалися дружити з Лукашенком. Важливо було не отримати ще тисячу кілометрів фронту. З другого боку, ми не звертали достатньо уваги на спільні військові навчання Білорусі та Росії, їхні союзницькі стосунки, ставлення до НАТО й Євросоюзу, негатив до Революції гідності. Білорусь – одна з 10 країн, які під час засідання Генеральної асамблеї ООН проголосували проти територіальної цілісності України, підтримавши російську анексію Криму. Ця країна не є нашим другом. Не агресивна, але може стати ще одним плацдармом для наступу РФ. В обмін на підтримку свого режиму Лукашенко може погодитись на розміщення військових сил Росії на своїй території.
Як Україна має поводитися?
– Наше суспільство солідарне з народом Білорусі. Верховна Рада мала би сказати, що не визнає виборів і стоїть на боці вимог протестувальників. Можна було зіграти, коли виконавча влада і президент говоритимуть абстракті речі, щоб не злити Лукашенка, а парламент був би категоричним. Могли б зайняти хитру позицію. Але наша законодавча влада не представляє українців.
Що Україні несуть вибори президента у США 3 листопада?
– Трамп підім'яв під себе Республіканську партію. Її затопив популізм. Підпорядкував собі і державну машину. Скандали дискредитували професіоналів. Вони пішли з державних структур. Ті, хто лишився, зрозуміли, що можуть постраждати за свою позицію.
Україні більше допомагала республіканська адміністрація Трампа, ніж демократична Обами. Не через бажання та прихильність президента. Так вважали за потрібне посадовці: Джеймс Меттіс, який був міністром оборони, Роберт Макмастер та Джон Болтон – радники з питань національної безпеки. Розуміли, що агресивну політику Росії треба карати. Зараз таких людей поменшало. Не факт, що тим, хто залишився, вдасться підтримувати Україну ще чотири роки.
Трамп будує зовнішню політику на ізоляціонізмі. Зменшує зобов'язання США перед іншими членами НАТО. Скорочує військову присутність Штатів по світу. Цю порожнечу заповнює Росія.
Демократи підтримують права людини. Це підштовхуватиме США критикувати невільний путінський режим. Для України це може стати предметом підтримки. Команда Джо Байдена казала, що не можна кидати Україну, а Росія має відповідати за злочини.
Кожна американська адміністрація намагалася перезапустити стосунки з росіянами. Мовляв, якщо протистояння з Китаєм загостриться, краще мати РФ на своєму боці. Через певний час американці бачили деструктивну роль Москви. Починали провадити жорсткішу політику. Сьогодні таке перезавантаження важко уявити. На отруєння Навального не можна не реагувати.
Ці шість років загалом були позитивними в українсько-американських стосунках.
З огляду на ситуацію у світі які країни виходитимуть на перший план?
– Залишиться суперництво між США і Китаєм. Вважаю, що Америка та ЄС збережуть лідерство. У КНР є великі культурні, економічні, політичні проблеми. Торговельна війна зі Штатами підірвала китайські економічні позиції. Пекін посилюватиметься, але не зможе впливати на Європу та США. Зараз є певний розбрат у ЄС, але це не означає, що Союз не зможе його подолати.
Як Україні долучитися до лідерів?
– Майбутнє залежить від нас. Маємо вибудувати стратегію щодо Росії і тих, хто нас підтримує. Розвивати відносини з сусідами – Польщею, Румунією, країнами Балтії. Співпрацювати з Великою Британією, Німеччиною, Францією. Швеція, Норвегія, Фінляндія можуть стати надійними партнерами. Треба залучати іноземні інвестиції. Це важко через нашу внутрішню нереформованість. Можливості є в Азії, Африці, Латинській Америці. Важливий союзник – Канада. Ціннісно близька Україні.
За логікою, ми не мали шансу встояти проти Росії. Але тримаємося вже шостий рік. Важливо зберегти цей сенс до боротьби. Керуватися не тільки прагматизмом, а й ідеалізмом.
2 
1
Коментарі