— Андрій зраджував мені з найкращою подругою, — розказує полтавка 32-річна Олена Карпенко. — Дізналася про це на Новий 2004 рік. Святкували разом. За півгодини до опівночі вона відвела мене в іншу кімнату і в усьому зізналася. У ту мить мене ніби кип'ятком ошпарило. Все життя перед очима пронеслося. Згадала, як нещодавно позичала їй гроші на аборт. Це ж, виходить, дитя було від мого чоловіка.
Олена розлучилася після чотирьох років подружнього життя.
— Вранці 1 січня я зібрала речі та з сином 2-річним Сашком пішла від Андрія до батьків. Він плакав, просив лишитися. Клявся, що більше такого не повториться, але я і слухати його не могла.
— Після розірвання шлюбу Сашко лишився зі мною. Хоч якою сильною не була образа на Андрія, та я не забороняла йому бачитися із сином. Хотіла, щоб у малого було нормальне дитинство з мамою і татом. Через вісім місяців чоловік покликав назад. Я сумнівалася, але вирішила ризикнути. Мене не стільки лякала перспектива матері-одиначки, як усвідомлення того, що він знайде іншу жінку. Зіграло чуство собственності. Поставила йому умову: повторно шлюб реєструвати не будемо. Друзі й рідні не розуміли. Казали, що дурна. Сама не відаю, що творю.
Зараз у нас набагато кращі стосунки, ніж були в офіційному шлюбі. Стало більше довіри й менше претензій. Спочатку батьки обурювалися. Говорили, жити без штампу в паспорті — це позор. Та з часом змирилися.
10-й рік живе з чоловіком у цивільному шлюбі.
— Знаю точно, що з моєю "подружкою" він більше не зустрічався. Але досі йому довіряти не можу. Якщо людина так вчинила раз, то де гарантії, що це не повториться? У нього характер жіночого угодника. Любить пофліртувати.
17 
1
Коментарі