16 лютого на Брюховецькому цвинтарі у Львові ховають іконописця 37-річного Петра Скопа. Помер у тролейбусі від внутрішньої кровотечі. Повертався з роботи.
Петро Скоп працював художником-реставратором у Львівському музеї історії та релігії. Він із матір'ю виявили під грубими пізнішими перемалюваннями унікальний твір українського іконопису ХV ст. — ікону "Богородиця з Ісусом на престолі".
Поблизу церкви збираються майже 200 людей. Переважно чоловіки. Стоять групами по двоє-троє. Запитують одне одного, що насправді сталося з художником. Деякі не бачили його понад 10 років.
— Петро малював ікони. Всі гроші з продажу жертвував на АТО, — каже товариш Юрій Антоняк, 59 років. Із-під сонцезахисних окулярів втирає сльози. — Йому підшлункова тріснула. Ніхто не сподівався, бо Петро не хворів. Щоранку і взимку, і влітку купався у джерелі. Влітку збирався одружуватися. Петро уклав, але не встиг видати підручник із реставрації. Книжку видасть його батько іконописець Лев Скоп.
Із церкви виносять дерев'яну труну і ставлять у фургон. Запрошують охочих до двох автобусів, що повезуть на цвинтар. Сідаємо поруч зі зведеним братом Петра 42-річним Андрієм Скопом. Має картату чорно-сіру хустку на шиї.
– 1995-го я працював у редакції однієї львівської газети. Петро прийшов до мене на роботу й каже: "Я твій брат". До того часу я не знав про його існування. У кафе взяли в борг дві кави та поговорили про все. Стали близькими друзями. Перед його смертю мені снилося, що я потрапив у серіал, де всіх убивають. А дружина у сні дивилася на болото, — розповідає Андрій Скоп.
На цвинтарі — снігу по коліна. Могилу обступили людей 60. Ніхто не розмовляє. Гробарі закопують труну. Батьки втирають сльози.
Схлипуючи з цвинтаря повертається студентка Академії мистецтв 23-річна Ольга Кулігіна. У рожеву сумку ховає серветки. Була його дівчиною.
— 14 лютого ми з Петром бачилися вдень. Приніс мені мигдаль у шоколаді. А після того, як попрощалися, я без причини почала сумувати, — каже Ольга. — Ми вже кілька місяців не зустрічалися, але були хорошими друзями. Обговорювали книжки, фільми. Не тримав дистанції зі студентами. Як почав заміняти в нас пари, називали його просто Петром. Та й не був схожий на типового викладача. Ходив із розпатланим волоссям, не застібав пальто навіть у сильні морози й не носив шарфа. Багато курив. Казав: "До початку вашого заліку залишилося півцигарки". Вмів підтримати будь-яку тему розмови — і про літературу, і про живопис.
Петро жив із матір'ю і братом Михайлом.
У рюкзаку завжди носив інструменти для реставрації, зарядні пристрої, фотоапарат. А також набір пензлів і банки, в яких розмішував фарби.
1 
1
Коментарі