Киянину Дмитру Сапронову 35 років. Високий, широкоплечий, коротко стрижений. На зустріч прийшов у чорній шкірянці та світлих штанах. Сідаємо в кафе поблизу площі Льва Толстого. Дмитро замовляє собі чай, мені — каву. Розповідає про батьків.
Тато просидів у тюрмі майже все життя. Дмитро пам"ятає, як малим приходив у зону на побачення. Хлопець ріс дворовою дитиною. Закінчив будівельне ПТУ, через кілька років одружився, народилася донька.
Де ви працювали?
— Ніде. Вів розбійний спосіб життя, — спокійно відказує. — Ми дуже добре жили з першою дружиною. Грошей вистачало.
Жінка знала, звідки вони?
— Ні. Напевно, Ірі було зручно не знати, звідки гроші.
Ви були в бандитському угрупованні?
— Ні, ні, — махає руками. — Мене кликали, але я не вмію підкорятись.
Кололися?
— Пробував, — надпиває гарячий чай. — Кокаїн навіть сподобався. Але коли почався кумар — ломка, пронос, — мені було шістнадцять, і я відчув, що підсідаю. І перетерпів. Тоді ми якраз мали йти на діло, а я встати не можу, ламає. Друг привіз ширку й каже: "Дімич, колись та їдемо". Я відмовився. Це було мудро.
Коли почали красти?
— У третьому класі, — усміхається. — Мамця дала 20 копійок на хліб. Продавщиця батон поклала, а мене не помічає. Я його взяв і пішов. Похвалився старшому брату: і гроші цілі, і хліб приніс. Він нагримав, кричав, що я злодій. А потім пішло-поїхало. Спочатку тусувався з пацанами надворі, потім — з компанією старших, із них уже дехто відсидів. Коли мені було 27, усі дружбани мотали строк. А я завжди інтуїтивно відчував, коли зупинитися.
Напевно, Ірі було зручно не знати, звідки гроші
У 96-му нас із двоюрідним братом накрили біля машин, які ми мали уганяти. Я відчув небезпеку й не чіпав ті авто. Нас загребли на 15 діб, думали розколемось, але — ні! Потім друг Федір запропонував їхати в Америку, уже готував візу. А мені якраз запропонували діло: у бізнесменші взяти 40 тисяч доларів. Я погодився...
Чому?
— У США хотів їхати з грішми. Але поїхав у місця "не столь отдаленные". Нас узяли на гарячому: розбійний напад. Було два подільники, одна подільниця і я. Брат найняв крутих адвокатів. Але я був готовим до тюрми.
У таборі Дмитро отримав "поганяло" Сапрон та два татуювання. На спині — плащаниця з Ісусом та вісім охоплених вогнем бань. На плечі — вовк виходить із замку. Вгорі латиною: "Кожному своє".
Що відчували, коли почули вирок?
— Злість на себе, — кривиться. — Коли в Лук"янівці сидів, був упевнений, що до мене ніхто не прийде. За дочкою ридав. Коли матір побачила мене в наручниках, посивіла за кілька секунд, — зітхає. — Дружина Іра приїхала один раз, і я зрозумів: чекати не буде. А мені потрібна була людина на волі, якій я міг би довіряти. Така, як Люда.
Як ви познайомилися?
— Зустрічалися ще до ув"язнення. А коли мене закрили, Люда прибігла в Лук"янівку і плаче: що робити? Я сказав, щоб виходила заміж, бо мені дадуть не менше десятки. Вона клялася, що буде чекати. Я реготав, як скажений. Казав: куди тобі, дівчино! Але вона справді по всьому етапу за мною йшла...
Зараз я не знаю, навіщо крав, — замислюється. — Але не через гроші, це точно. Міг через балкон злізти з восьмого на сьомий поверх, бо сподобався костюм, який там сушився. А матері пояснити, що знайомий продав дуже дешево. Це просто кайф — бути не впійманим.
Ви вбивали?
— З мокрухою не зв"язувався, — хитає головою. — Але в моєму оточенні вбивць вистачало. Зараз близький друг сидить за мокру справу.
Як вас зустріла тюрма?
— Вразило районне управління внутрішніх справ, — закушує губу. — В одномісній камері — десяток хворих: СНІД, сифіліс, чесотка, важка форма туберкульозу... У КПЗ моторошно: з гуркотом закриваються двері, обертаєшся — на тебе мовчки дивляться 50 очей. Від поведінки в першу хвилину залежить усе. Я прописку пройшов нормально: привітався, знайшов головного. У тюрмі правило одне: не вір, не бійся, не проси. Поведешся — матимеш проблеми.
Який у вас був "прикол"?
— Просили речі, дачки. Віддай кофту — тобі що, шкода? Я тобі свою дам... Але віддаси — попросять удруге і втретє... Не віддаси — ти не поважаєш братву. Можуть побити. Я давав якусь дрібничку. Але коли вимагали нові джинси, які мені рідні прислали, твердо сказав: "Не дам".
Ви в якій зоні сиділи?
— 98-ма Шепетівська виправна колонія, на Хмельниччині. Конвой, вівчарки, колючка...
Розкажіть про життя там.
— Це не дуже актуально, — хитає головою. — Вісім років тому і сьогодні — небо й земля. Тому я кажу винятково про свою зону тоді.
У бараку — 150 людей. Я був блатним. Є місця, де сидить отріцалово — ШІЗО, яма. Це — тюрма в тюрмі. Там не можна пити чай, курити. Я ж мав усе, що хотів — наркоту, цигарки, капусту... Навіть більше, ніж на волі! На зоні є свій перукар, масажист. У мене були шестьорки: прийде хтось із гостей, я свисну — кінь на підносику чай принесе. Були б гроші!
У тюрмі правило одне: не вір, не бійся, не проси
Є хати, в яких живуть — душа в душу. Але їх міліція швидко розформовує: їм не потрібна злагода, бо там може бути змова. До нас сім разів приїздили маски: адміністрація зчиняє фіктивний страйк, 300 озброєних вриваються у барак, виганяють нас дубинами надвір і змушують ставати на коліна. Хто не стає — жахливо б"ють, можуть і вбити. У людей лопається шкіра, ламаються кістки... Дехто одразу перерізає собі горло. Але чіпають тільки неугодних отріцал, на яких вказує адміністрація.
На щастя, зараз на зонах безпрєдєла вже немає.
Ви опускались на коліна?
— Ні.
"Дачки" пересилала Люда?
— На перше побачення вона провезла з собою гроші, бо я в карти програв 150 доларів, — ховає усмішку Дмитро. — Пояснив їй, як заховати гроші від міліції. Грають в зоні на все: чай, їжу, цигарки, наркотики...
Кажуть, іноді й на натуру.
— Тобто всією камерою мають? Бувало, але рідко. Таке частіше на малолітці. А карти — це універсальний спосіб заробити на зоні. Бо красти не можна: крисам у кращому випадку поламають руку в трьох місцях. У гіршому — зламають хребет.
Розкажіть про побут в бараку.
— Страшенно накурено, аж очі ріже. Усе темне: одяг, постіль. Її перуть коні. Нечупар тут не люблять. Один раз зроблять зауваження, другий — по голові. Була столова, але туди ходили тільки бідні. Запах там блювотний! Я не заходив у столову сім років.
А от авторитети дозволяли собі не тільки смачну їжу — їм навіть повій привозили. Але це шалено дорого! Короновані злодії в законі сиділи в одиночках. Це я кажу про касти, які були раніше, — зауважує. — Тоді в кожному бараку було 4–5 півнів. Хтось був гомосексуалістом на волі, це — робочі півні. Буває, що авторитет прибовтує зека, і той стає його одноосібною коханкою. Решта — опущені.
Свисну — кінь на підносику чай принесе
За що опускають?
— Для цього потрібне було серйозне западло: настукати на товариша, крисити... А ще — треба слідкувати за базаром. Якщо обмовишся, що з дружиною займався оральним сексом — опустять одразу. Опуститись просто. Піднятись хоча б на рівень коня — неможливо. Опущені живуть окремо, за ширмою. Вони прибирають територію і парашу. Їхніх предметів, посуду, їх самих торкатися не можна. Інакше законтачишся, і тебе опустять. Прості зеки — не авторитети — півня собі дозволити не можуть. Я з півнями, на щастя, справи не мав. Раз на три місяці дають довгострокове побачення — три доби. До мене приїздила Люда, і все було добре.
Коли вирішили зав"язати?
— Я покаявся ще на зоні, за рік до виходу, — скручує серветку. — Перестав блатувати, відмовився від наркотиків, трави, горілки, понять... Мене не сприйняли, погрожували, умовляли... Але я зав"язав — і крапка.
Ми з Людою й одружилися на зоні. Прийшов суддя, розписав, і мені дали позачергове довгострокове побачення. У бараку братва влаштувала справжнє свято: з концертом, букетами, солодким столом...
А зараз я граю в театрі "Пост скриптум", — каже не без гордості. — Організовую маленький бізнес. Люда працює бухгалтером у фонді "Мир". Ми знімаємо двокімнатну квартиру на Троєщині, а свою однокімнатну будемо здавати. Добре живемо.
Словник блатного жаргону
Безпрєдєл — беззаконня
Братва, блатні, авторитети, фраєри — представники вищої касти. Володіють грішми, наркотиками, мають доступ до общака. Живуть за поняттями
Дачка — передача (харчі, цигарки, одяг)
Діло, дєло, дєловйо, кидок — пограбування
Зав"язати — припинити злочинну діяльність
Закрити — зловити злодія "на гарячому"
Закрити ув"язненого — посадити в ШІЗО
Западло — порушення тюремних норм, серйозна провина перед іншими в"язнями
Злодій у законі — представник еліти у злочинному світі, його лідер
Капуста — гроші
Крисити — красти у співкамерика
Кумар — стан людини після прийняття наркотиків
Мокруха, мокра справа — вбивство
Опускати — перевести в касту опущених, півнів. Робиться за провину, западло
Опущені, ображені — найнижча каста. Поділяються на тих, хто прибирає в бараку, виконує робочі норми за всіх та "робочих півнів"
Робочі півні — пасивні гомосексуалісти
Тирити — красти
Підсісти — почати систематично щось вживати: наркотики, цигарки, спиртні напої
Погоняло — прізвисько
Понятія — правила поведінки, неписаний закон зони
Прикол — провокація в"язня з ціллю принизити або проявити себе
Прописка — обряд введення новачка в тюремну спільноту
Ширка, дурь — наркотична речовина, доза
Хата — камера
1970 — народився у Києві
1986 — закінчив будівельне ПТУ— 25
1990 — пішов в армію, служив в автономній республіці Комі
1992 — одружився з Іриною Проценко
1995 — народилася донька Марина
1997 — засуджений на вісім років за розбійний напад (ст. 142, ч. 3)
2001 — розписався з Людмилою Вороніною
2005 — звільнився з ув"язнення
2006 — актор театру "Пост Скриптум"
2 
1
Коментарі
1