Понад 130 років тому молодий Іван Франко часто бував у селі Лолин, що в нинішньому Долинському районі на Івано-Франківщині.
Місцевий священик Михайло Рошкевич мав вродливу доньку — Ольгу. "Люблю тебе першу в житті", — писав Франко у листах до попівни. Закохана пара не побралася: кажуть, через те, що Франко захоплювався політикою. Але селяни розповідають, що в їхньому селі у письменника залишився син Стефан.
Біля сільради висить велика дерев"яна табличка: "Вас вітає Лолин — гірське село першого Франкового кохання". На стареньких салатових "жигулях" під"їжджає сільський голова Іван Дацьо, 54 роки. Показує на стовпі під сільрадою герб села — вилитий із бронзи знак: церква, перо і два серця.
Розповідає, що раніше Лолин був дуже бідним селом.
— Франко писав: "Тут стоять 80 низьких закурених хат". "Лолин — голий: довкола — ліс, а всередині один біс," — так казали колись самі селяни.
Оповідали, шо Франко бігав до покоївки Рошкевичів
Викликає по телефону завклубу Галину Горячек, 43 роки.
Ідемо вулицею Франка.
— Про нього багато чого говорять у селі, — розповідає пані Галина. — Кажуть, навіть після того, як Оля Рошкевич вийшла заміж за священика Озаркевича, поет потайки зустрічався з нею. Жінка чіпляла на дерева червоні стрічки, а Франко за ними знаходив її. Потім родина Рошкевичів звідси виїхала. Говорять також, що в селі є позашлюбний онук Франка, Микола.
Сільський голова підтверджує:
— Ага, тата Миколи, Стефана, колись навіть запрошували зіграти роль Франка — такий був схожий.
Заходимо до 84-річної Насті Дячок.
— Старші люди оповідали, шо Франко бігав до покоївки Рошкевичів, — висуває вона іншу версію. — Кажуть, дуже файна була. І ніби вродила потім вона сина Стефана без чоловіка. Він уже помер давно, але діти є. Його син Никола ніц вам не скаже: не любить про це говорити. Він робив десь в лісгоспі, потім був головою церковної двадцятки. А тепер вівці пасе. Оден вівчар на село лишивсі. А до дочки Стефана Марії можете піти.
На подвір"ї 86-річної Марії Тисяк купа дров. У стайні рохкає свиня. Хата — стара, дерев"яна. Вікна криві, тріщини в шибках заклеєні синьою ізоляційною стрічкою. Пані Марія — мініатюрна, худенька, зморщена бабуся. На ній біла ситцева хустина в сині квіти й чорна картата спідниця у складку. Зверху — шерстяна кофтина.
— Я внучка Франка, — підтверджує бабуся. — Мій тато Стефан, — показує на портрет у рамці над дверима, — були його сином.
На стіні — немолодий чоловік з розкішними вусами, схожими на Франкові.
Господиня присідає на високо застелене залізне ліжко, вкрите старим покривалом. Через скло у дверях видно другу кімнату. У ній акуратно, побілено. Стоять нове двоспальне ліжко, меблі.
— Там моя онука Мирослава живе, з чоловіком Миколою і сином,— пояснює. — Зараз вони на полю бульбу порають. Ми з ними розділилися: я сама по собі, вони — окремо. Буває, що й не обзиваються до мене. Микола п"є. Тілько хлопчик їхній, Іванко, — дуже добрий, до восьмої кляси вже перейшов.
Баба Марія дістає загорнуті в хустинку фотокартки.
— Тато розказували, що були сином Франка, — веде далі. — І бабця підтверджували. Та я вже стара і погано памнєтаю. Бабу мою звали Оля. Коли Франко був в селі, то заходив до неї. Молоді обоє були. Так сі і получило. Але він як узнав, що має бути дитина, більше не приходив. Вродивсі мій тато Стефан Прокопишин. Баба не розказувала, шо їй за то було вдома. А потім віддаласі за іншого. Батько казали, що добрий був вітчим. Тато мали кілька кляс школи, трохи робили на лісгоспі. Але ще молодим стали каліков. Відморозили пальця, він почав гнити, то півноги їм відрізали.
Старенька гладить мене по голові.
Закінчила-м штири клясі
— Мама померла рано — я мала п"єть років, а брат — єден, — розповідає. — Тато взяли другу жінку. Добра була мачуха, любила нас, як рідних. У них народивсі Микола. Жиє тутка близько. Але зараз погнав вівці пасти на цілий день. А жінка його з сином до міста поїхали. Дочка їхня десь віддана на Закарпатті. А син Богдан жиє зараз з ними — розведений, любит горівку пити.
— Я колись бавила дітей в сусідньому селі Шевченковому, потім у Нивочині прибирала. Закінчила-м штири клясі і більше не вчиласі. У 18 років віддаласі за Василя Тисяка — він був нагуляним. Взуття чинив людям. Помагав партизанам з УПА, возив їм їсти. За то його посадили в тюрму, десять літ відсидів. Коли прийшов — не схотів більше зо мною жити. Найшов си другу. Маю ще сина Василя — тоже жиє в селі, вже на пенсії.
Ми про своє походження мало розказуємо, — зізнається наостанок. — Але я горда, що маю такого діда. Коли проходжу коло пам"ятника Франкови, завжди перехрещуся.
1920, 21 жовтня — народилася у Лолині
1925 — померла мама Оксана
1938 — вийшла заміж за Василя Тисяка
1943 — народився син Василь
1948 — з"явилася на світ донька Ярослава
1949 — заарештували чоловіка
1965 — поховала батька
1973 — помер чоловік
1994 — поховала доньку Ярославу
2 
1
Коментарі