65-річна Галина Швидка відрізала шматок стрічки з вінка, що 24 серпня президент Віктор Янукович клав до пам'ятника Тарасові Шевченку. За це її засудили на 10 діб позбавлення волі.
Зустрічаємося за день до арешту біля наметів на підтримку Юлії Тимошенко на Хрещатику.
— Я на Хрещатику за Юлю стояла, коли всі пішли мирною ходою до пам'ятника Шевченку, — грається замком-блискавкою на сумці Галина Миколаївна. — Там Янукович вінки клав. Ми тихо постояли. А як усі розійшлися, я рішила подивитися, що на тих стрічках написано. Витягую одну, читаю всім: "Від українського народу". А на другому написано було "Від президента Віктора Януковича". Мене аж у жар кинуло. Він що, цей вінок за власні гроші купував? Їх же за гроші з податків куплено. А він українські школи закриває, мову українську вивчити не може, хоче російську другою державною зробити. Яке він має право взагалі до пам'ятника Шевченка приходити?
Галина Миколаївна хвилюється, крутить у руках мобільний. Щоб не забути свій номер, вона наклеїла скотчем папірець із великими цифрами на телефон. На лацкані піджака в неї круглий значок "Я люблю Київ", до сумки прив'язана стрічка з кольорами національного прапора.
— Думка відрізати ту стрічку з ім'ям Януковича прийшла спонтанно. Я запитала людей, у кого є ніж. Мені дали маленьке лезо, і якийсь чоловік поміг мені притримати стрічку, а я різала. Знала б, то з дому хоч манікюрні ножиці взяла б. Відрізали ми цю стрічку, і я її собі в сумочку кинула. Один гарно вдягнутий чоловік підійшов до мене, сказав, що кореспондент, запитав, як звати, де живу, де працюю. Я потім поняла, що то есбеушнік був.
Жінка оглядається, просить відійти подалі від міліціонерів. Каже, вони можуть підслухати розмову. Поправляє пишну зачіску, у неї біле фарбоване волосся до плечей.
— Наступного дня верталася з роботи додому, а біля під'їзду мене спиняють двоє гарних хлопців. Кажуть, щоб не боялася, вони проведуть мене у відділок, щоб я написала їм, навіщо стрічку зрізала. Ну, я погодилася. Посадили вони мене в шикарну іномарку й повезли у Шевченківський райвідділ. Там міліціонери питають, чого прийшла. Кажу, це ваші хлопці мене привезли. А лейтенант чухає потилицю, каже, ніхто з міліції вас не привозив. Я обрадувалася й говорю, що піду додому. Але тих двоє гарних хлопців мене спинили. Просять посидіти в кабінеті, а самі з начальником вийшли в коридор поговорити. І чую: так вони сваряться, так матюкаються. Я не витримала, відчинила двері й висварила їх. Кажу: "Як так можна говорити? У вас же через слово мати". Начальник міліції псіханув і хотів мене з відділку вигнати за таке. А я кажу, що нікуди не поїду, доки мій син з адвокатом не прийде. Бо я синові подзвонила, щоб він приїхав швидше. Та вони сказали, що вже пізно і відділок під сигналізацію закривається. Випхали у плечі.
Галина Миколаївна стискає кулаки. Нігті нафарбовані перламутровим лаком. Вона — пенсіонерка, але працює бухгалтером на гуртовій базі.
— Син мене підтримує, каже, що адвоката хорошого найняв. Сусідки мені теж співчувають. Говорять, я правильно зробила, що відрізала ту стрічку. Суддя неприязно настроєний. Сказав, що я навмисно пошкодила майно президента.
2 
1
Коментарі
4